Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Завтра, брати і сестри, ми вступаємо на терени Великого посту. До цього особливого періоду Церква готувала нас протягом кількох останніх тижнів. І сьогоднішня неділя є останньою перед початком Святої Чотиридесятниці. Вона присвячена дуже сумній події, з якої, на жаль, починається історія людства, — вигнання прабатьків з раю. Говорячи про те, що історія людства починається з моменту гріхопадіння, ми маємо на увазі, перш за все, що всі нащадки Адама та Єви були народжені вже після вигнання з раю. Отже, весь людський рід, що походить від наших прабатьків, — це люди, що не знають раю, які не має досвіду життя в ньому, оскільки гріх Адама закрив для людини доступ до нього.
Святе Письмо розповідає про створення перших людей і їх життя у раю. Вся створена Богом земля була досконалою, але рай був особливим місцем, перебуваючи в якому, людина нічого не потребувала.
Наші прабатьки самі були досконалі, але не в тому значенні, що їм більше не потрібно було вдосконалюватися, а в тому сенсі, що вони не мали жодних дефектів, вад, недоліків, які могли б бути їм перешкодою на шляху до обоження. Якщо зараз, наприклад, ми хочемо зробити якусь добру справу або ж помолитися, або зайнятися богомисленням, ми відразу зіштовхуємося із різними утрудненнями: починаємо відчувати непереборну втому, нас захоплюють якісь емоції, проблеми, турботи тощо. А первозданні Адам і Єва від самого начала не мали таких перешкод, тобто їм ніщо не заважало сходити сходами обожнювання все вище і вище. В цьому і полягала досконалість Адама та Єви.
Будучи досконалими і живучи в досконалих умовах, прабатьки в той же час повинні були дотримуватися і виконувати кілька заповідей, даних їм Богом. Першою із них була заповідь обробітку Раю. За словами блаженного Августина, «у безтурботності блаженного життя, де немає смерті, всяка праця є збереження того, що маєш». Таким чином, праця в раю була не тяжкою роботою в поті чола (Бут. 3:19), а скоріше легкою турботою і спогляданням творінь Творця. Другою ж заповіддю була заборона їсти від дерева пізнання добра і зла. Саме цю заповідь порушили прабатьки і як наслідок були вигнані з раю.
При роздумах про рай, часто виникає питання: чому Всемилостивий Господь, знаючи про те, що станеться гріхопадіння, все ж таки створив перших людей? Бог є Любов, – каже святий апостол і євангеліст Іоанн Богослов (1 Ін. 4:8), і найвищим виявом Його благості та любові якраз і є дарування життя всьому існуючому, незважаючи на те, що деякі творіння згодом відвернуться від свого Творця. Преподобний Іоанн Дамаскін з цього приводу зауважує, що, говорячи про Бога, ми відразу припускаємо, що Він добрий, адже якщо Він не добрий, то Він і не Бог. А що може бути більш доброго, ніж дарування життя іншому? Так само, як і немає нічого більш злого, ніж відібрання життя. Бог дарує життя Адаму та Єві, навіть знаючи, що вони колись впадуть, втратять райську насолоду, а також знаючи про наслідки, на які прирікаються їхні нащадки після вигнання прабатьків з раю. Але саме існування — це благо, яке найвище всього.
Крім того, Бог, передбачаючи гріхопадіння прабатьків, ще до початку творіння у Предвічній Божественній Раді, передвизначив спасіння людей через втілення Другої Іпостасі Живоначальної Трійці. Так, у книзі Одкровення говориться про Христа як про Агнця, заколеного від створення світу (Одкр. 13:8).
Але чому саме спогад біблійної події вигнання Адама та Єви із раю встановлено Святою Церквою напередодні Великого посту? Чому, наприклад, сьогодні не згадується сорокаденний піст Христа Спасителя перед Його виходом на суспільне служіння чи якусь іншу євангельську подію? Великий піст — це начебто короткий конспект усієї священної історії, саме тому він починається зі спогаду про гріхопадіння, а закінчується Пасхою — днем спасіння. Великий піст — це нагадування про шлях людини від падіння до Викуплення.
Згадаймо ще раз біблійний текст: у раю росло безліч різних дерев, серед яких дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла (Бут. 2:9). Те, щоці два дерева росли вони поруч, вказує на їх взаємозв’язок. Дерево життя давало людині життя, а дерево пізнання добра і зла давало знання. Ми не зможемо правильно зрозуміти, про яке знання йдеться, якщо не враховуватимемо специфіку біблійної мови. Знати добро і зло — це володіти мудрістю, вміти розрізняти. Так, про царя Соломона говориться в книзі Царств: Дай же рабові Своєму рабові серце розумне, щоб судити народ Твій, розрізняти добре від злого (3 Цар. 3:9). Знати добро і зло означає відрізняти благе від не-благого і, побачивши ознаки зла, відректися його: Ухиляйся від зла і добро чини (Пс. 33:15), — говорить Псалмоспівець. Прп. Максим Сповідник вважає, що райське дерево давало здатність «одних речей дотримуватися, а інших уникати». І прабатьки, звісно ж, мали набути й цю навичку у раю. Тоді виникає питання: чому все ж таки плід, який мав дати такі важливі та необхідні навички, був забороненим, і, скуштувавши від нього, прабатьки отримали не те, що очікували?
Згадаймо добре відомі усім нам слова апостола Павла, сказані ним про таїнство Причастя: Хай же випробовує себе людина, і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї. Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє (1 Кор. 11:28–29). Апостол пояснює, що благий Божественний дар можна вкушати недостойно, без належної підготовки, без належної оцінки самого себе, і тоді людина, наважившись приступити до Святині із неналежним внутрішнім станом і наміром, має результат, протилежний очікуваному: він їсть і п’є на осудження собі». Щодо плоду древо пізнання добра і Зла діє той самий принцип: не в плоді питання, а в душевному стані тих, хто приступив до нього.
Дуже цікавим видається і сам підхід диявола до спокуси людини. Прийнявши образ змія, він починає спокусу з того, що ставить під сумнів слова, сказані Богом: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю? (Бут. 3:1). Диявол, лжець і батько неправди (див.: Ін. 8:44), подібним питанням хоче оббрехати Бога, виставити Його в непривабливому світлі, стверджуючи, що Бог нібито заборонив людям їсти плоди всіх дерев, хоча це було зовсім не так. Однак людина не чинить опір спокусі змія, і диявол продовжує спокушати Адама та Єву наступними словами: Відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов боги, знаючи добро і зло (Бут. 3:5).
Ось у цих словах, на думку святих отців, і криється причина гріхопадіння: Адам і Єва захотіли здобути знання всього без Бога. Для того щоб бути гідним вкушати плоди древа пізнання добра і зла, спочатку необхідно було випробувати себе, оцінити себе. Прп. Іоанн Дамаскін пише, що дерево пізнання «є пізнання власної природи». Але, скуштувавши його раніше, ніж вони були готові, прабатьки пізнали, що вони не стали рівними Богу, а лише побачили власну духовну незрілість і як наслідок втратили навіть те, що в них було. Священномученик Іриней Ліонський, говорить гіркі слова: «Не встигнувши ще стати людьми, вони захотіли стати богами»…
Згадуючи цей біблійний сюжет, Церква тим самим застерігає нас від подібної спокуси — бажання отримати будь-які таланти чи цінності без Бога, без належної оцінки себе, без підготовки. Такий знайомий мотив: «Хочу все й одразу», — виник ще тоді, тисячоліття тому, на початку історії.
Захотівши мати все, прабатьки не отримують нічого, і навіть більше — втрачають те, що у них було. Відчуття наготи, назване у Святому Письмі одним із перших у черзі наслідків гріхопадіння Адама та Єви, яскраво передає цей стан порожнечі, позбавленості, загубленості.
Сьогоднішній день присвячений не лише спогаду вигнання прабатьків із раю. Сьогодні ще й Прощена неділя. У цей день перед початком Великого Посту ми просимо в інших пробачення і самі пробачаємо. Господь наш Іісус Христос неодноразово говорить про необхідність пробачати. Але тоді чому Творець не пробачив Адама та Єву, чому не дозволив їм залишитися в раю, але вигнав їх з Едему? Адже Бог є любов (1 Ін. 4:16), а одним із проявів любові є пробачення. Чому ж Господь не пробачає Адама та Єву і карає їх?
На це непросте запитання можна відповісти, знову звернувшись до Святого Письма. Вже після гріхопадіння Вседержитель звертається до прабатька з питанням: Де ти? (Бут. 3:9). Всевидячий і Всюдиприсутній, звичайно, знав, де знаходиться його падше творіння. Його слова — це не просто питання. Це пропозиція покаятися. Запитуючи Адама, Господь чекає його визнання. Пояснюючи ці слова, свт. Василій Великий пише: «Не сповіщення вимагав Всевідаючий, але хотів, щоб Адам подумав, чим він був і чим став». Це не питання про місце, де знаходиться Адам, це питання про його внутрішній стан.
Замість розкаяння, визнання, бажання повернутися Адам діє протилежним образом — він відкидає власну вину: Адам сказав: жінка, що дав Ти її, зі мною була, вона подала мені з того дерева, — і я їв (Бут. 3:12). І Єва слідує за Адамом цим гріховним шляхом. Тоді Господь Бог промовив до жінки: «Що це ти наробила? А жінка сказала: «Змій спокусив мене, — і я їла (Бут. 3:13). Невже це перекладання провини на іншого схоже на покаяння? Чи хоча б на розкаяння? Або хоча б на жаль про скоєне? Ні!
Адам і Єви вигнані з раю, тому що рай уже не рай для них, а місце їхнього падіння, вони самі бажають сховатися від Господа. Рай для них не дім любові, але дім розділення. Як би не засмучувалися прабатьки після вигнання з раю, ясно одне: жити райським життям вони вже не змогли б, тому що в них в душі не залишилось раю.
Для вигнаних рай міг залишатися лише пам’яттю. У нас, дорогі брати і сестри, немає пам’яті про рай. Немає спогадів про рай. Ніхто, крім перших людей, як зазначалося, немає досвіду життя у раю. Але нам дано інший, протилежний досвід, і, як це не дивно може прозвучати, дуже важливий досвід — досвід відсутності райського життя, туга, почуття духовної незадоволеності, відчуття тісноти в цьому світі: похмуро дивилися очі мої до неба: Господи! тісно мені; спаси мене (Іс. 38:14). З цього, здавалося б, жахливого почуття народжується велике бажання — спрага Бога, пошук Господа: Жадає душа моя Бога могутнього, живого, — виголошує Псалмоспівець (Пс. 41:3). Справжнє покаяння народжується саме з такого почуття, з такої спраги, із такого стану. Ніхто не зможе вирости, якщо не зрозуміє, що він маленький, ніхто не розвиватиметься, якщо не усвідомить свою недосконалість.
Церква нагадує нам це про це, і Церква веде нас назад до раю. Через піст, через покаяння, через відчуття своєї гріховності. Все це робиться для того, щоб, коли Господь звернеться до нас із запитанням «Де ти?» — ми не ховалися, а відповіли б: Ось я (Бут. 22:1) Господи, врятуй душу мою, спаси мене з ласки Твоєї (Пс. 6:5). Амінь!
ПРОПОВІДЬ ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського СИЛЬВЕСТРА у Прощену неділю, спогад вигнання Адама з Раю
kdais.kiev.ua
Просмотрено (4) раз
