Ін. 6:16-18. Коли ж настав вечір, то учні Його зійшли до моря і, увійшовши в човен, вирушили на той бік моря, у Капернаум. Ставало темно, а Іісус не приходив до них. Дув сильний вітер, і море хвилювалося.
Зміст: 1. Іісус Христос вгамовує бурю. Деякі чудеса Він здійснює при одних тільки учнях. 2. Непостійність і легковажність народу. Чудо переходу через Чорне море і відмінність його від чуда ходіння Іісуса Христа по морю. Від Бога потрібно просити тільки духовних благ. Чому лиходії та грішники часто бувають багатими? Треба любити справжнє багатство.
1. Христос, не тільки перебуваючи тілом з учнями Своїми, а й будучи далеко від них, влаштовує корисне для них. Як всемогутній і премудрий, він і протилежні випадки спрямовує до однієї мети. Ось дивись, що Він робить і в цьому випадку: Він залишає учнів і сходить на гору. Вони, залишені Учителем, бо вже був пізній час, зійшли до моря і до вечора залишалися в очікуванні Його повернення.
А коли настав вечір, вони вже не могли втриматися, щоб не піти й не пошукати Його: такою сильною була любов їхня до Нього. Вони не кажуть: тепер вечір, і ніч настає, куди ж тепер ми підемо? Місце небезпечне і час небезпечний. Але, палаючи любов’ю до Нього, вони сходять на корабель. Євангеліст не без мети, звичайно, означає і час, а для того, щоб тим показати полум’яну їхню любов.
Для чого ж Христос залишає їх і віддаляється, а ще більше – для чого з’являється один, ідучи морем? У першому випадку Він навчав їх, як їм бути без Нього, і хотів посилити в них любов до Нього; а в іншому – Він показував їм знову Свою могутність. Як не з народом тільки вони слухали вчення, так не з народом тільки бачили і чудеса. Тим, які повинні були отримати владу над всесвітом, належало мати щось більше, ніж іншим.
А які чудеса, спитаєш, вони бачили самі? Преображення на горі, справжнє чудо на морі, багато і великих чудес після воскресіння, а з цих я роблю висновок і про інші.
Йшли ж вони до Капернаума, не знаючи напевно, але тільки сподіваючись зустріти Його там, або навіть під час плавання. На це зробив натяк і Іоанн, сказавши, що “ставало темно, а Іісус не приходив до них. Дув сильний вітер, і море хвилювалося”. Чого ж вони ніяковіють? Багато й різні обставини приводили їх у збентеження: і час, бо була темрява, і буря, бо море здіймалося, і місце, бо вони були не близько від землі, але відпливли “близько двадцяти п’яти стадій” (Ін. 6:19), і нарешті, надзвичайність явища, бо вони бачать, як Він ходить по морю.
При цьому-то сильному їхньому збентеженні, Він говорить їм: “це Я; не бійтеся” (Ін. 6:20). Для чого ж Він з’явився? Щоб показати, що Він є той, хто приборкає бурю. На це вказав Євангеліст, сказавши: “вони хотіли прийняти Його в човен, і негайно човен пристав до берега” (Ін. 6:21). Значить (Христос) зробив їхнє плавання не тільки безпечним, а й благополучним.
Народу Він не показав Себе таким, що ходить по морю, тому що це чудо було вище його немочі. Та й учні недовго бачили Його в цьому положенні, а тільки-но Він з’явився їм, як і пішов. Мені здається, це чудо інше, а не те, що розповідається у Матвія (Мф. 14), і що воно дійсно інше, це видно з багато чого. Христос часто здійснював одні й ті самі чудеса для того, щоб не тільки викликати у глядачів велике здивування, а й приготувати їх приймати ці чудеса з великою вірою. “Це Я; не бійтеся”.
Сказавши ці слова, Він вигнав страх з їхніх душ; а в іншому місці Він чинить не так. Тому-то і Петро говорив: “Господи, якщо це Ти, повели мені прийти до Тебе” (Мф. 14:28).
Чому ж вони тоді прийняли ці слова не раптом, а тепер повірили? Тому, що тоді буря продовжувала ще хитати корабель, а тепер разом зі словами Христа наступала тиша; або, якщо не з цієї причини, то з тієї, про яку я сказав раніше, тобто, що Христос, часто здійснюючи одні й ті самі чудеса, через попередні чудеса робив більш прийнятними чудеса наступні. Для чого ж Він не зійшов на корабель? Щоб зробити чудо більш вражаючим, а водночас ясніше відкрити їм Своє божество, і показати, що й тоді, коли Він дякував, робив це не тому, щоб потребував допомоги, а з поблажливості до них.
Отже, Він попустив бути бурі, щоб вони завжди шукали Його, потім раптом припинив її, щоб показати Свою силу, і не зійшов на корабель, щоб зробити чудо більш вражаючим. “Другого дня народ, що стояв по той бік моря, бачив, що там, окрім одного човна, до якого ввійшли учні Його, іншого не було, і що Іісус не входив до човна”, ввійшов і сам до інших кораблів, які прийшли з Тиверіади (Ін. 6:22-24).
Для чого ж із такою докладністю оповідає Іоанн? Чому б йому не сказати: а на другий день переправився на той бік і народ? Цим він хоче показати нам щось інше. Що ж таке? Що Христос і народу, хоча не прямо, але побічно, дав можливість зрозуміти те, що сталося. Бачили, каже, “що там, окрім одного човна, іншого не було,… і що Іісус не входив у човен”, і, увійшовши в кораблі тіверіадські, “припливли до Капернаума, шукаючи Іісуса” (Ін. 6:24). Що інше, справді, можна було подумати, окрім того, що Він переправився морем, пішовши по ньому (бо не можна було сказати, що Він переправився на іншому якомусь кораблі: “там, окрім одного човна, – сказано, – до якого ввійшли учні Його, іншого не було”).
Однак же, і після такого дива, вони, прийшовши, не запитали Його, як Він переправився, як прибув, і не подбали дізнатися про таке диво; а що кажуть? “Равви! коли Ти сюди прийшов” (Ін. 6:25)? Хіба хто стане стверджувати, що слово: “коли” ними сказано тут замість “як”.
2. Слід і тут звернути увагу на мінливість їхніх думок. Ті, котрі казали: “це Пророк”, котрі намагалися піднести Його й зробити царем, знайшовши Його, не думають ні про що таке, але, забувши, як мені здається, про диво, більше вже не дивуються нічому, що було раніше. Вони шукали Його, але, звичайно, тому, що хотіли знову насолодитися трапезою так само, як раніше.
Перейшли колись Чорне море й юдеї, під проводом Мойсея; але велика відмінність між тим, що було там, і що – тут. Той все робив молячись, і як раб; а цей – з усією владою. Там вода поступилася напору вітру, тож можна було перейти посуху; тут же було більше диво: море залишалося у своєму природному стані й таким чином носило Владику на своєму хребті, підтверджуючи вислів, що говорить: “Він ходить по висотах моря” (Йов. 9:8).
Тим часом завбачливо здійснив Він чудо над хлібами, маючи намір увійти до норовливого і непокірного Капернаума. Він хотів пом’якшити невір’я мешканців цього міста чудесами, які не тільки були в ньому, а й були здійснені поза ним. Збіг у це місто такої безлічі народу, який виявив велику ревність, якого не могло б пом’якшити і каменя? Але з ними не сталося нічого подібного; ні, – вони бажали тільки їжі тілесної, а тому Іісус і докоряє їм.
Знаючи це, улюблені, будемо дякувати Богові і за чуттєві блага, але ще набагато більше – за духовні. Цього хоче і Він, і заради цих благ дарує і ті, залучаючи і навчаючи ними недосконалих, як людей ще сильно прив’язаних до світу. Втім, якщо вони, отримавши ці блага, на них і зупиняються, то піддаються осуду і покаранню. Ось і розслабленому Христос хотів дати насамперед благо духовне, але присутні цього не винесли. На Його слова: “прощаються тобі гріхи твої” (Мф. 9:2) вони сказали: “Він богохульствує” (Мф. 9:3).
Нехай не буде ж із нами, переконую вас, нічого подібного; але блага духовні нехай будуть предметом наших особливих турбот. Чому? Тому, що коли є блага духовні, не буває ніякої шкоди від відсутності благ тілесних. А якщо немає їх, то яка нам залишиться надія, яка втіха? Тому про них завжди потрібно молити Бога і їх просити. Про них молитися навчив нас і Христос. І якщо ми вникнемо в ту молитву, то не знайдемо в ній нічого плотського, але все духовне. Навіть і те небагато чуттєвого, про що ми просимо в ній, стає від образу прохання духовним. Уже й одна настанова не просити нічого більше, як тільки хліба “насущного”, тобто, щоденного, була б знаком розуму духовного і любомудрого. Але дивись, що передує цьому: “нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі” (Мф. 6:9-10). Потім, сказавши про те чуттєве, Він негайно ухилився і знову прийшов до вчення духовного, кажучи: “пробач нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим” (Мф. 6:12). Нічого (не сказав) про начальство, нічого про багатство, нічого про славу, нічого про владу, але включив у молитву все, що хилиться до користі душі, – нічого земного, але все небесне.
Отже, якщо нам заповідано утримуватися від речей житейських і теперішніх, то як будемо ми нещасні й жалюгідні, коли почнемо просити в Бога того, що Він заповідав нам відкидати, якщо й маємо, щоб позбавити нас від турбот, а чого наказав просити, про те не матимемо жодної турботи, чи навіть не матимемо і не бажатимемо того? Справді це означає пустословити. Тому-то, хоча ми і молимося, але не отримуємо успіху.
Як же, скажеш, багатіють люди злі? Як неправедні, злочинні, хижаки, лихоїмці? Не Бог дарує їм це, – ні. Але як же Бог попускає?
Як попускав колись і багатієві, оберігаючи його для більшого покарання. Ось послухай, що сказано йому: “Чадо, ти отримало вже добре твоє,… а Лазар – зле; нині ж він втішається, а ти страждаєш” (Лк. 16:25).
Отже, щоб і нам не почути цього голосу, нам, які марнотратно й нерозважливо проводимо життя в розкоші та докладаємо гріхи до гріхів, потурбуймося про здобуття справжнього багатства й досконалої любомудрості.
Через це ми отримаємо обітовані блага, яких і нехай сподобимося всі ми, по благодаті і людинолюбству Господа нашого ІІісуса Христа, через Якого і з Яким Отцю зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова.
Просмотрено (0) раз
