Ін. 6:26-27. Іісус сказав їм у відповідь: Воістину, воістину кажу вам, що ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб, і наситилися. Намагайтеся не про їжу тлінну, але про їжу, що перебуває в життя вічне,…
Зміст: 1.Можно дбати не про їжу тіла, а про їжу душі. 2. Потрібно просити в Бога того, що пристойно просити в Нього. Задоволення і скорботи, блага і лиха світу цього не мають у собі нічого дійсного. Не потрібно тому бажати одних і боятися інших. В іншому світі все вічне – покарання і нагороди. Зображення благ життя теперішнього і життя майбутнього.
1. Поблажливість і лагідність не скрізь корисні; бувають випадки, коли вчителеві потрібна й суворість. Так, коли учень ледачий і впертий, потрібно вжити проти нього і покарання, щоб збудити його від лінощів. Так вчинив і Син Божий, і в багатьох інших випадках, і в теперішньому.
Коли народ прийшов і, знайшовши Іісуса, став з лестощами говорити Йому: “Равви, коли Ти сюди прийшов” (Ін. 6:25), – то Він, щоб показати, що не шукає честі в людей, а має на увазі одне тільки – спасіння їхнє, відповів йому з суворістю. Він хотів цим не тільки виправити народ, а й відкрити і виявити його думки. Що ж Він каже? “Воістину, воістину кажу вам” (визначально і ствердно), “ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситилися”.
Вражає словом і викриває, але не жорстоко і сильно, а з великою поблажливістю. Не сказав: о, сластолюбці та обжерливі! Я зробив стільки чудес, але ви ніколи не пішли за Мною, і не здивувалися зробленому; але – з певною лагідністю та спокоєм: “ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб, і наситилися”, вказуючи не на попередні лише чудеса, а й на диво теперішнє.
Він ніби так говорить, чим і докоряє їм: не чудо над хлібами вразило вас, а те, що ви наситилися. А що Він говорив про них не за здогадкою, це вони самі тоді ж показали. Вони, справді, за тим знову й прийшли, щоб насолодитися тією самою їжею, а тому й казали: “Отці наші їли ману в пустелі” (Ін. 6:31), знову привертаючи Його до тілесної їжі, що й заслуговувало на звинувачення та найбільший осуд.
Але Христос не зупиняється на докорінні, а приєднує до нього й настанову, кажучи: “намагайтеся не за їжею тлінною, а за їжею, що перебуває на вічне життя, що дасть вам Син Людський, бо на Ньому поклав печатку Свою Отець, Бог” (Ін. 6:27). А ці слова мають таке значення: не дбайте анітрохи про цю їжу, але – про ту духовну. Але оскільки деякі з людей, які бажають жити бездіяльно, зловживають цими словами, нібито Христос відкидав у них працьовитість, то тепер важливо відповісти і їм. Вони ганьблять ціле, так би мовити, християнство і піддають його висміюванню за неробство. Але спершу треба звернутися до вислову Павла. Що ж він каже? Згадуйте слова Господа, який сказав: “блаженніше давати, ніж приймати”. (Діян. 20:35).
Але з чого було б давати тому, хто сам нічого не має? Як же Марфі сказав Іісус: “ти турбуєшся і метушишся про багато що, а одне тільки потрібно; Марія ж обрала благу частину” (Лк. 10:41-42), – і ще: “не турбуйтеся про завтрашній день” (Мф. 6:34)?
Необхідно тепер усе це розв’язати не тільки для того, щоб відвернути людей ледачих, якщо тільки захочуть, а й для того, щоб показати, що слова Божі не суперечать між собою. Ось і в іншому місці апостол каже: “благаємо ж вас, більш процвітати і старанно намагатися про те, щоб жити тихо, робити свою справу, … щоб ви чинили благопристойно перед зовнішніми” (1Сол. 4:10-12); і ще: “хто крав, наперед не кради, а краще трудись, роблячи своїми руками корисне, щоб було з чого приділяти нужденному” (Еф.4:28).
Тут Павло заповідав навіть не просто займатися справою, але з такою працею, щоб було з чого подати й іншому. І в іншому місці знову він же говорить: “потребам моїм і потребам тих, хто був при мені, послужили руки мої ці” (Діян. 20:34).
І в посланні до Коринтян говорив: “За що ж мені нагорода? За те, що, проповідуючи Євангеліє, благовіствую безоплатно” (1Кор. 9:18). І коли він був у тому місті (у Коринті), то перебував у Акілли і Пріскілли, і трудився: “бо ремеслом їхнім було виготовлення наметів” (Діян. 18:2-3). Усе це, мабуть, перебуває у великому протиріччі зі сказаним, і тому необхідно надати на це дозвіл.
Що ж нам відповісти? Що не пектися не означає не трудитися, але – не прив’язуватися до речей життєвих, тобто не піклуватися про спокій на завтра, але вважати цю турботу зайвою.
Можна і трудитися і не збирати нічого на завтра, можна і трудитися і ні про що не піклуватися. Піклування і праця не одне й те саме. Інший і трудиться не для того, щоб покладатися на працю, але щоб подати нужденному.
Так само і слова, сказані до Марфи, відносяться не до праці й заняття справою, а до того, що треба знати час (для праці), і часу, визначеного для слухання, не вживати на діла плотські.
Отже, Він сказав ті слова не для того, щоб втягнути Марфу в неробство, але щоб залучити до слухання. Я прийшов, каже Він, навчити вас необхідного; а ти турбуєшся про обід? Ти хочеш мене прийняти і приготувати дорогу трапезу? Приготуй інший бенкет, запропонуй Мені старанне слухання і наслідуй ревність сестри. І не для того це Він сказав, щоб заборонити гостинність, – ні, зовсім ні, – але щоб показати, що під час слухання не слід займатися іншими справами.
А словами: намагайтеся не про їжу тлінну (не робіть брашну, що гине) – не те дає зрозуміти, ніби треба жити в неробстві (це-то здебільшого і є їжа тлінна (брашну, що гине), так як усякому злу навчило неробство (Сир. 33:28), – а те, що треба трудитися і подавати. Ось ця їжа (брашно) вже не тлінна (згубна). Навпаки, якщо хто трудячись годує, напаяє і одягає Христа, то не знайдеться нікого стільки байдужого і безглуздого, хто сказав би, що така людина робить їжу тлінну (брашонка, яка гине), бо за цю їжу (брашонку) обіцяно майбутнє царство і ті блага. Ця їжа (брашно) залишається назавжди.
З іншого боку, оскільки юдеї зовсім не дбали про віру, не намагалися дізнатися, хто чинить такі справи і якою силою, а хотіли тільки одного – насичуватися, нічого не роблячи, то Христос справедливо назвав таку їжу їжею тлінною (брашном, що гине). Я наситив ваші тіла, каже Він, щоб ви відтепер шукали їжі іншої, яка перебуває, живить душу; а ви знову біжите до їжі земної. Виходить, ви не розумієте, що Я веду вас не до цієї недосконалої їжі, а до тієї, що дає не тимчасове життя, але вічне, що живить не тіло, але душу. Потім, оскільки Він висловився про Себе настільки піднесено і сказав, що Він дає ту їжу, то, щоб сказане знову не здалося їм дивним, Він подаяння цієї їжі відносить до Отця, надаючи тим достовірність Своїм словам.
Сказавши: “яку дасть вам Син Людський”, Він додав: “бо на Ньому поклав печатку Свою Отець, Бог”, тобто послав з тим, щоб Він приніс вам цю їжу. Утім, цей вислів припускає й інше тлумачення, бо Христос говорить і в іншому місці: хто слухає Мої слова, на тому Отець поклав печатку, “що Бог істинний” (Ін. 3:33), тобто показав очевидно. Це ж, мені здається, і тут означає вищенаведений вислів. Справді, “поклав печатку” Отець – значить не інше що, як – показав, відкрив Своїм свідченням. Щоправда, Христос і сам Себе показав; але, оскільки говорив з юдеями, то поставив на вид свідоцтво Отця.
2. Навчимося ж, улюблені, просити в Бога того, чого слід просити в Нього. Ті, тобто життєві обставини, якими б не були, не приносять нам жодної шкоди. Чи збагатимося ми, – насолодимося тільки тут задоволеннями. Чи впадемо в бідність, – не зазнаємо від того жодної біди. Ані відрадні обставини цього життя, ані сумні не містять у собі достатньої причини для печалі й для задоволення, але й ті й інші не варті нашої уваги, і протікають із більшою швидкістю, через що справедливо називаються і дорогою, бо минають і не можуть залишатися надовго. Тим часом майбутні, – і те й інше, забирається навіки – як покарання, так і царство.
Отже, щодо майбутнього докладатимемо більшого старання, щоб одного уникнути, а іншого досягти. Яка, справді, користь від насолоди земної? Сьогодні вона є, а завтра – прах розсіяний; сьогодні – вогонь палаючий, а завтра – попіл остиглий.
Але не такі блага духовні: вони завжди сяють і цвітуть і з кожним днем стають прекраснішими. Те багатство ніколи не гине, ніколи не перекладається, ніколи не виснажується, ніколи не піддає занепокоєння, заздрості або осуду, не губить тіла, не розбещує душі, не збуджує заздрості, не накликає ненависті, тимчасом як усе це пов’язано з багатством.
Та слава не доводить до божевілля, не породжує гордовитості, ніколи не перестає і не затьмарюється. Спокій і насолода на небесах також безперервні, завжди незмінні й безсмертні: не можна знайти для них ні межі, ні кінця. Забажаємо ж, переконую вас, цього життя. Якщо будемо його бажати, то не поставимо ні на що блага теперішні, але почнемо зневажати їх, сміятися з них. Усе, що має кінець, не дуже жадане.
Усе, що припиняється, що сьогодні є і чого завтра немає, хоча б то було що-небудь і дуже велике, – усе це здається занадто малим і не вартим уваги.
Отже, будемо любити не швидкоплинні, не скороминущі й такі, що спливають, блага, а блага постійні й незмінні, щоб і сподобитися їх, по благодаті й людинолюбству Господа нашого ІІісуса Христа, через Котрого і з Котрим Отцю зі Святим Духом слава нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
