“Якщо Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинним. Є інший, що свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене” Ін. 5:31-32
ЗМІСТ: 1. Просте і задовільне пояснення тексту, що здавався спочатку важким. 2. Свідоцтво Іоанна на користь Іісуса Христа і свідоцтво справи Іісуса Христа. 3. Свідоцтво Бога Отця. Потрібно боротися з єретиками за допомогою Святого Письма. Любостяжання є корінь усіх зол. Не можна служити двом панам – Богу і мамоні. Як потрібно творити милостиню. Суворість майбутнього суду над тими, хто був нелюдським і жорстоким до бідних.
1. Якщо хтось, хто не обізнаний, стане рити землю, що містить у собі метали, то золота не добуде, а тільки, перемішавши все без розбору, понесе працю марну, і навіть на шкоду собі. Так і ті, хто не знають порядку думок у божественному Писанні, хто не заглиблюються в його особливості та закони, а все неуважно й байдуже пробігають, змішуючи золото із землею, ніколи не знайдуть прихованого в ньому скарбу.
Це кажу я тепер тому, що майбутнє місце (Писання) містить у собі багато золота, але воно непомітне, а прикрите зовні великою неясністю. Тому треба розкопувати і розчищати це місце, щоб дійти до істинного його сенсу. Хто з першого разу не зніяковіє, чуючи слова Христові: “якщо Я свідчу Сам про Себе, то свідоцтво Моє не є істинне”?
Ми бачимо, що Він багаторазово свідчив про Самого Себе; так, розмовляючи з жінкою самарянкою, Він говорив: “це Я, що говорю з тобою” (Ін. 4:26); і сліпому також сказав: “Він говорить із тобою” (Ін. 9:37); і юдеїв викривав: “ви кажете: богохульствуєш, бо Я сказав: Я Син Божий” (Ін. 10:36); і в багатьох інших місцях Він так робить. Якщо ж усе це неправда, то яка залишиться нам надія спасіння? Де ми знайдемо істину, якщо сама Істина каже: “Свідоцтво Моє не є істинним”? І не це тільки протиріччя тут видається, а ще й інше не менше. Він каже далі: “якщо Я і Сам про Себе свідчу, свідоцтво Моє істинне” (Ін. 8:14).
Що ж, скажеш, нам прийняти? Який із цих двох висловів вважати неістинним? Якщо ми приймемо ці слова просто так, як вони сказані, не звертаючи увагу ні на особу, ні на причину, ні на будь-що інше, – у такому разі і те й інше буде неправдивим. Якщо взагалі свідоцтво Його не правдиве, то й ці самі слова не правдиві, – не тільки останні, а й перші. Що ж означають ці вислови? Багато уважності потрібно нам мати, або краще – благодаті Божої, щоб не зупинятися на одних словах; тому і єретики помиляються, що не звертають уваги ні на мету мовця, ні на властивості слухачів.
Отже, якщо ми не вникнемо в це, а також і в інші обставини, як-то: час, місце, дух слухача, – то може статися багато безглуздостей. Що ж означають слова Христові? Юдеї мали намір заперечити Йому: “Ти Сам про Себе свідчиш, свідоцтво Твоє не правдиве” (Ін. 8:13); а Він, попереджаючи їх, і сказав це, нібито так кажучи: ви, звісно, скажете Мені: ми не віримо Тобі, бо між людьми ніхто, хто свідчить про самого себе, ніколи не заслуговує на віру. Тому вираз: “Свідоцтво Моє не є істинне” треба розуміти не просто, а пристосовано до поняття юдеїв, тобто: для вас не істинне.
Таким чином Він сказав ці слова не всупереч гідності Своїй, а пристосовано до їхньої думки. Отже, коли Він казав: “Свідоцтво Моє не є правдивим”, – цим викриває їхні думки і навмисне з їхнього боку заперечення Йому; а коли каже: “якщо Я і Сам про Себе свідчу, свідоцтво Моє є правдивим”, – цим показує саму суть справи, тобто, що Його як Бога треба шанувати достойним віри і тоді, коли Він каже про Самого Себе.
Перед цим Він говорив про воскресіння мертвих і суд, – про те, що той, хто вірує в Нього, не підлягає суду, але перейде в життя, що Він сяде колись на суд, щоб вимагати від усіх звіту, і що Він має єдину з Отцем владу й силу; тепер, маючи намір знову підтвердити все це і ще й іншим чином, Він, за потребою, заздалегідь виставляє на вид їхнє заперечення.
Я сказав, – каже, – що, “як Отець воскрешає мертвих і воскрешає, так і Син воскрешає, кого хоче” (Ін. 5:21); Я сказав, що “Отець і не судить нікого, але весь суд віддав Синові” (Ін. 5:22); сказав: “щоб усі шанували Сина, як шанують Отця. Хто не шанує Сина, той не шанує й Отця” (Ін. 5:23); сказав, що “той, хто слухає слово Моє і вірує,… перейшов зі смерті в життя” (Ін. 5:24); Я сказав, що “голос Сина Божого” (Ін. 5:25) воскресить мертвих – одних тепер, а інших після часу; сказав, що Я витреб’ю з усіх пошану в гріхах, що судитиму праведно й винагороджу тих, хто творить добро.
Оскільки все це було висловлено, і все це дуже важливо, але ясного доказу для юдеїв ще не було надано, а тільки сказано прикрито, то Він, маючи намір поспішити до роз’яснення сказаного, наперед представляє їхнє заперечення, і каже начебто так, хоч і не такими саме словами: Можливо, ви скажете: “Це все Ти кажеш”, але Ти – свідок, що не заслуговує віри, коли свідчиш сам про себе.
Таким чином, Він з першого разу вражає їхню зацікавленість, виставляючи на вигляд те, що вони мали намір сказати, і тим показуючи, що Він знає і таємні помисли їхні; а давши через це перший доказ Своєї сили, Він після заперечення представляє й інші ясні та беззаперечні докази, а саме наводить трьох свідків істинності Своїх слів: діла, що Ним звершувались, свідоцтво Отця та проповідь Іоанна.
При цьому виставляє наперед менше, саме свідчення Іоаннове. Сказавши: “є інший, що свідчить про Мене, і Я знаю, що істинним є те свідоцтво” (Ін. 5:32), додає: “ви посилали до Іоанна, і він засвідчив про істину” (Ін. 5:33). Але, якщо свідчення не істинне, як же Ти кажеш, що свідчення Іоаннове істинне, і що Він свідчив про істину? Чи бачиш, як і звідси стає зрозуміло, що слова: “свідоцтво Моє не є правдивим” сказані пристосовано до думок юдеїв?
2. Але що, якщо Іоанн свідчив так із догоджання Христу, – скажеш ти? Щоб юдеї не сказали цього, подивися, як Христос усуває і таку підозру; не просто каже: Іоанн свідчив про Мене, а наперед помітив: “ви посилали до Іоанна”; а ви, звісно, не послали б, якби не вважали його свідоцтва достовірним. А що ще важливіше, вони посилали запитати його не про Христа, а про нього самого (Ін. 1:19); отже, якщо вони вважали його гідним віри у свідченні про самого себе, то тим більше про іншого. Ми всі – люди, звикли не стільки вірити тим, хто говорить про самих себе, скільки тим, хто говорить про інших. А Іоанна визнавали настільки гідним віри, що й щодо себе самого він не мав потреби в сторонньому свідченні.
Таким чином, послані не питали: “Що ти скажеш про Христа?”, – а тільки: “Хто ти” (Ін. 1:19)? Що глаголеши про тебе самого? Настільки велике благоговіння мали вони до цього чоловіка. На все це Христос і вказував, коли говорив: “ви посилали до Іоанна”. Тому-то і Євангеліст не просто сказав, що вони послали, а й про посланих з точністю помітив, що це були і священики, і фарисеї, а не прості люди, не відкинуті і не такі, що могли б захопитися й ошукати, але які здатні були в точності зрозуміти сказане Іоанном. “Втім Я не від людини приймаю свідоцтво” (Ін. 5:34). Чому ж Ти навів свідчення Іоанна? Тому, що і воно було свідчення не людське; Іоанн говорив: “Той, хто послав мене хрестити у воді, сказав мені” (Ін. 1:33).
Таким чином, і свідоцтво Іоанна було свідоцтво Боже, тому що за Божим навіюванням він говорив те, що говорив. Але щоб вони не сказали: звідки відомо, що Іоанн говорив по навіюванню Божому, і щоб не перекошували цьому, Христос рішуче затуляє вуста їхні, спрямовуючи знову Свою бесіду проти їхніх думок. Багато хто, мабуть, не знав цього, а слухав Іоанна, як такого, що говорив від себе самого.
Тому Христос каже: “Я не від людини приймаю свідоцтво”. Але якщо Ти не маєш наміру приймати свідоцтво від людини і на ньому ґрунтуватися, то для чого наводиш свідоцтво Іоанна? Щоб вони не сказали цього, послухай, як Він спростовує і таке заперечення додаванням наступних слів, сказавши: “Я не від людини приймаю свідоцтво”, Він додає: “але кажу це для того, щоб ви врятувалися”, тобто: Я, як Бог, не мав би потреби в людському його свідоцтві, але оскільки ви більше слухаєте його, вважаєте його більш достовірним, ніж усі інші, і до нього стікаєтесь, як до пророка (а все місто стікалось на Йордан), а Мені ж не вірите, і тоді, коли Я творячи чудеса, – ось чому Я й нагадую вам його свідоцтво. “Він був світильник, що горить і світить, а ви хотіли малий час потішитися при світлі його” (Ін. 5:35).
Щоб вони не сказали: що ж, хоча Іоанн і говорив, але ми не прийняли свідоцтва його, – Він показує, що вони саме прийняли сказане, тому-то й не простих людей посилали, а священиків і фарисеїв.
Так вони поважали цього чоловіка і не наважувалися тоді суперечити словам його. Але виразом: “малий час” Він показує легковажність їхню, – у тому, як скоро вони відійшли від Іоанна. “А я маю свідоцтво більше за Іоаннове” (Ін. 5:36). Якби ви хотіли прийняти віру, як слід, то Я привів би вас до неї найкраще ділами Своїми; але як ви не хочете цього, то Я відсилаю вас до Іоанна не тому, щоб мав потребу в свідченні його, але Я для того все роблю, щоб ви врятувалися. “Я маю свідоцтво більше, ніж Іоаннове”, а саме – свідоцтво від діл Моїх; але Я не те тільки маю на увазі, щоб бути прийнятим вами за свідоцтвом людей, які вам відомі та яких ви поважаєте. Таким чином, словами: “ви хотіли малий час порадіти при світлі його”, дорікнувши їм, що вони виявили старанність до Іоанна, тільки тимчасову і нетверду, Він називає його “світильником” і тим показує, що Іоанн мав світло не від себе самого, але від благодаті Духа.
Втім, на противагу цьому світлу, Христос ще не висловлює, що сам Він є сонцем правди, а тільки натякає на це, і тим сильно вражає їх, і дає бачити, що вони і в Христа не могли увірувати за тими ж самими властивостями серця, через які знехтували Іоанном. І шановану ними людину вони поважали тільки “малий час”; а якби вчинили не так, то він скоро привів би їх до Іісуса. Отже, довівши, що вони в усіх відношеннях не заслуговують жодного вибачення, Він додає: “Я ж маю свідоцтво більше за Іоаннове”.
Яке ж? Свідоцтво від справ. “Бо діла, – каже, – які Отець дав Мені звершити, самі ці діла, що Я роблю, свідчать про Мене, що Отець послав Мене” (Ін. 5:36). Тут Він нагадує їм про розслабленого, про сухорукого зціленого, і про багатьох інших. Про свідчення Іоаннове інший з них, можливо, сказав би, що воно перебільшене і сказане з приязні, хоча, втім, і це не могли вони сказати про Іоанна – чоловіка, сповненого суворої любомудрістю, якого стільки ними самими поважали; але про діла Христові навіть вкрай божевільні не могли мати такої підозри.
Тому Христос і навів це друге свідчення, сказавши: “діла, які Отець дав Мені зробити, самі діла ці, що Я роблю, свідчать про Мене, що Отець послав Мене”. Тут же Він спростовує і звинувачення в порушенні суботи. Вони говорили: як може бути від Бога той, хто не зберігає суботи? На це Він і сказав: “які Отець дав Мені”. Хоча Він діяв і за власною владою, але, бажаючи сповна показати, що Він не робить нічого протилежного Отцеві, Він ужив найсмиренніший вираз.
3. Але чому Він не сказав: “Справи, які Отець дав Мені зробити, свідчать, що Я дорівнюю Отцеві”? Адже і те, і інше можна було бачити зі справ Його, – і що Він не робить нічого протилежного, і що Він дорівнює Тому, Хто Його породив, так само, як в іншому місці, стверджуючи це, Він говорив: “Коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати й повірити, що Отець у Мені, а Я в Ньому” (Ін. 10:38).
Те й інше свідчили про Нього діла, – і що Він дорівнює Отцеві, і що нічого не робить протилежного Йому. Чому ж Він так не сказав, але, залишивши найважливіше, сказав тільки вищезазначені слова? Тому що це-то і було насамперед питання. Хоча запевнити, що Він прийшов від Бога, означало значно менше, ніж запевнити, що Він Бог, рівний Отцеві (бо перше і пророки говорили, а останнього не могли сказати), проте, Він з ретельністю стверджує менше, знаючи, що коли буде прийняте менше, тоді вже легко буде прийняте і більше.
Тому-то, зовсім не згадуючи про вище свідоцтво, Він наводить менше, щоб через останнє вони прийняли і перше. Зробивши це, Він продовжує: “і Отець, що послав Мене, Сам засвідчив про Мене” (Ін. 5:37). Де ж Отець свідчив про Нього? На Йордані, коли сказав: “Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте” (Мф. 17:5). Але і це свідчення ще потребувало пояснення.
Свідоцтво Іоанна було для них зрозумілим, тому що вони самі посилали до нього, і не могли відмовитися від того; так само очевидним було і свідоцтво чудотворінь: вони бачили чудеса, які здійснював Христос, чули про них від зцілених і вірили, тому й звинувачували Христа. Залишалося, нарешті, довести істинність свідчення від Отця. Отже, маючи намір пояснити це, Він додає: “ви ані голосу Його ніколи не чули” (Ін. 5:37).
А як же Мойсей каже: “Мойсей говорив, і Бог відповідав йому голосом” (Вих. 19:19)? Як Давид: “почув звуки мови, якої не знав” (Пс. 80:6)? І як знову Мойсей каже: “чи чув [якийсь] народ голос Бога” (Повт. 4:33)? “Ні обличчя Його не бачили” (Ін. 5:37). Однак про Ісаю, Єремію та Єзекіїла, і багатьох інших сказано, що вони бачили Бога.
Що ж означають слова Христові? Він зводить їх до любомудрого вчення, показуючи мало-помалу, що Бог не має ні голосу, ні вигляду, але що Він вищий за такі образи і звуки. Як словами: “ні голосу Його не чули” Він не те висловлює, що Бог видає голос, тільки не чутний, – так і словами: “ні лиця Його не бачили” висловлює не те, що Бог має лиця, тільки незриме, а те, що в Бозі нічого такого немає. Саме, щоб юдеї не сказали: даремно Ти хвалишся, Бог говорив з одним тільки Мойсеєм (як справді вони й говорили: “ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а Сего не знаємо, звідки Він” (Ін. 9:29)), – от Він і сказав так, показуючи їм, що Бог не має ні людського голосу, ні вигляду.
Та що Я кажу, продовжує Він: Ви не тільки голосу Його ніколи не чули й вигляду не бачили, а й того, чим ви найбільше вихваляєтесь і в чому всі ви впевнені, нібито ви приймаєте й зберігаєте заповіді Його, – і цього вам не можна сказати про себе. Це саме Він давав їм зрозуміти, додавши: “і не маєте слова Його, що перебуває у вас” (Ін. 5:38), тобто, повелінь, заповідей, закону, пророків. Хоча Бог і дав ці заповіді, але їх немає у вас, бо ви не віруєте Мені. Якщо Писання і тут і там навчають, що треба вірувати Мені, а ви не віруєте, – ясно, що слово Його не перебуває у вас. Таким чином, Він далі додає: “бо ви не вірите Тому, Якого Він послав” (Ін. 5:38).
Потім, щоб вони не сказали: як же Бог свідчив про Тебе, коли ми не чули голосу Його? – каже: “досліджуйте Писання, бо… вони свідчать про Мене” (Ін. 5:39), і цим показує, що Отець свідчив через Писання. Він свідчив і на Йордані, і на горі; однак же, на цей голос Христос не вказує. Може статися, що вони цьому й не повірили б, бо в одному випадку вони й не чули голосу, саме на горі, а в іншому – і чули, та не звернули уваги.
Тому Христос відсилає їх до Писань, показуючи, що і в них є свідчення Отця. Але спершу Він знищує їхнє старе самовихваляння, ніби вони бачили Бога або чули голос Його. Оскільки можна було очікувати, що вони не повірять словам Його про голос Отця, уявляючи собі те, що відбувалося на горі Синаї, то Христос, виправивши спершу думки їхні щодо цього предмета, показавши, що все це було зроблено з поблажливості, потім і відсилає їх до свідчення Писань.
4. Будемо ж і ми в змаганні та боротьбі з єретиками запозичувати для себе підкріплення з Писань. “Усе Писання, – каже апостол, – богонатхненне і корисне для навчання, для докору, для виправлення, для повчання в праведності, нехай буде досконала Божа людина, до всякого доброго діла приготована” (2Тим. 3:16-17) – а не так, щоб одне вона мала, а іншого не мала: така ще не досконала. Яка, наприклад, користь, скажи мені, якщо хто молиться старанно, а милостиню подає не щедро? Або щедро подає милостиню, але лихоїмствує і пригноблює інших, або подає тільки на показ людям і заради похвали від глядача? Або хоча подає милостиню з повною ретельністю і для догоди Богові, але цим самим звеличується і пишається собою? Або смиряється і дотримується постів, але при цьому сріблолюбний, любостяжательний і, будучи прив’язаний до землі, вводить у душу свою матір усіх зол?
Адже корінь усіх зол є сріблолюбство. Будемо боятися його, будемо тікати від цього гріха. Сребролюбство збурило весь всесвіт; все призвело до безладу; воно віддаляє нас від блаженного служіння Христу: “не можете, – говориться, – служити Богові і мамоні” (Мф. 6:24), – тому що мамона вимагає абсолютно протилежного Христу.
Христос каже: подай нужденним, а мамона: забери в нужденних; Христос каже: прощай тим, хто зловмисно на тебе зловмислює, і тим, хто тебе кривдить, а мамона навпаки: плети підступи проти людей, які тебе анітрохи не кривдять; Христос говорить: будь людяним і покірним, а мамона навпаки: будь жорстокий і нелюдяний, не зважай на сльози бідних нізащо, – і таким чином у день суду зробить страшним для нас Судію. Тоді всі наші діяння постануть перед нашими очима: скривджені й оголені нами позбавлять нас усякого виправдання.
Якщо Лазар, анітрохи не скривджений багатієм, а тільки той, хто не отримав від нього допомоги, став суворим його обвинувачувачем, і не допустив багатія отримати будь-яку поблажливість (Лк. 16:20-25), то скажи, яке виправдання матимуть ті, котрі не лише не подають милостині зі свого майна, а й ще привласнюють собі чуже та плюндрують домівки сиріт? Якщо ті, хто не нагодували Христа, що зголоднів, накликали на голову свою настільки великий вогонь, то ті, хто викрадають чуже, хто ведуть незліченні позови, хто несправедливо привласнюють собі маєтки від усіх, яку отримають відраду?
Отже, вирвемо з себе цю пристрасть, а вирвемо, якщо подумаємо про тих, які раніше за нас робили іншим несправедливості, здирничали і померли. Чи не інші користуються їхнім багатством і працями, тоді як самі вони піддаються страті, мукам і нестерпним стражданням? Чи не крайнє це безумство – трудитися і піклуватися, щоб і за життя виснажуватися від праці, і після смерті терпіти нестерпні покарання і муки, тоді як належало б і тут насолоджуватися добробутом (а ніщо не доставляє стільки задоволення, як милостиня за чистої совісті), і після відходу в інше життя позбутися там від усіх зол і досягти незліченних благ. Як порок тут, ще до геєни, зазвичай мучить відданих йому, так чеснота ще до царства приносить тут насолоду тим, хто подвизається в ній, тішачи їхнє життя приємними надіями і постійним задоволенням.
Отже, щоб нам отримати цю насолоду і тут, і в майбутньому житті, звернімося до добрих справ; таким чином сподобимося ми і майбутніх вінців, яких і нехай удостоїмося всі благодаттю й людяністю Господа нашого ІІісуса Христа, через Якого і з Котрим Отцю і Святому Духові слава нині й повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
