У цьому відношенні безліч людей сильно помиляються, змішуючи попущення Боже з попущенням людським. Перше незмірно відрізняється від останнього за причинами свого походження: людське попущення походить від бездіяльності попустителя, яка і слугує безпосередньою причиною появи безлічі зол фізичних і моральних за небажання попередити або присікти їх на самому початку; іноді, втім, походить це попущення через те, що попуститель не мав змоги запобігти якомусь злу. За такого погляду і на попущення Боже у випадках, коли ми, вважаючи свого супротивника лиходієм і винуватцем наших нещасть, мучимо його не тільки словами, а й дією, народжується в душі нашій думка, ніби всезнайний Бог не дивиться на нас і, маючи можливість заборонити, дозволяє наносити нам тяжкі кривди.
Для виправлення цієї злочинної думки необхідно розглянути попущення волі Божої в трьох відношеннях: а) з боку бажання Божого попустити що-небудь; б) з боку причини Божого попущення; і в) з боку сприяння волі Божої в скоєнні справи, яку попускають. Для кращого розуміння зазначених сторін попущення Божого необхідно розрізняти два роди зол, що попускаються.
Перший рід зол, що охоплює різні прикрощі, тяготи, хвороби, нанесення образ або безчестя, як, наприклад, збідніння, ув’язнення у в’язниці, вигнання (заслання), – усе це не можна навіть назвати у прямому розумінні злом, а лише гіркими ліками, які посилає нам Бог для душевного зцілення. Другий рід зол, званий у власному сенсі злом: це наші гріхи (злочини проти Божих заповідей).
Першого роду зло попускає Бог за бажанням Своїм або як страту для нечестивих безбожників, або як міру виправлення для синів (і дочок). Про зло другого роду, тобто про гріхи, не можна сказати, що вчинення їх бажає Бог, але тільки попускає. Усе, що дійсно існує у світі, перебуває в ньому за бажанням і Словом Божим, з волі Якого все існує і сталося, і без Нього ніщо не отримало буття, або дійсного існування (див.: Ін. 1:3).
Але гріх не є чимось життєвим (реальним), а тільки примарною протилежністю дійсності, її привидом, тінню, нічим: гріх існує по одному іменуванню недосконалості брехні та лукавства неслухняних Богові, створених Ним істот, розумно вільних; тому гріх і стався спочатку, і нині відбувається проти бажання Божого, не від Бога, за Його, однак, попущенням.
Причина попущення гріха ховається до часу в таємниці досконалості й непогрішності Божого світоправління, або Його Промислу. Богу досконало відомо все майбутнє, і Він може не допустити ненависного Йому гріха, але допускає його, бажаючи зі зла зробити добре, з неправого – праве для напоумлення і виправлення людей, щоб вони бачили, які наслідки тягне гріх і щодо того, хто згрішив, і щодо його ближніх, і щодо суспільства.
У цьому полягає відмінність попущення Божого від попущення людського, через яке зло або не могло бути попереджене і припинене на початку заходами людськими, або принаймні було небажане вчинення допущеного. Навпаки, в Бозі бачимо і могутність Його не допустити, присікти виконання злого наміру, і водночас волю, яка дозволяє здійснитися тому чи іншому із зол. При цьому народжується питання: навіщо благоволить Бог попускати вчинення гріха, або яка спонукальна причина у Бога до попущення людей на гріх?
Нескінченна благість Божа ніколи б не попустила творитися на землі таким злим беззаконням, якби вона не робила звідси найбільших благ і зроблене через злість не обертала б на спасіння. Бог попустив примножитися братерській заздрості проти неповинного Йосифа, але для якого благодіяння попустив, чи не для порятунку від голодної смерті не тільки його батьків, братів і родичів, а й усього Єгипту?
Попустив Бог нечестивому Саулу всіляко озлоблювати лагідного, незлобивого Давида, але чи не для користі самого Давида і всього царства Єврейського (так, для найбільшої користі не тільки їхньої, а й усього роду людського через нащадка Давидова Христа Спасителя нашого)?
Попустив Бог кинути в рів до розлючених левів безвинно обмовленого пророка Даниїла; але для чого? – Для піднесення його самого і друзів його на вищий ступінь величі і слави. Але навіщо мені розповідати про численні факти старозавітної історії, коли через попущення Боже первосвященики, фарисеї і старійшини єврейські через заздрість віддали на розп’яття Єдинородного Сина Божого, Іісуса Христа, і це попущення обернулося на спасіння всього роду людського.
Таким чином, від кожного попущення відбуваються і відкриваються нам найбільші багатства слави Божої і Його благодіянь кожній людині і всьому роду людському. Звідси – милість Божа і милосердя Його, щедроти, всемогутність і величність, передвідання і Промисел Його; звідси найвища мудрість і правда Його невідомими нам шляхами опромінюють нас і тим самим збуджують багатьох уважних людей до відродження доброчесності, до примноження великотрудних, але праведних подвигів, які нагороджуються у теперішньому житті та майбутньому щедрими нагородами, а також разом із тим ореолом слави.
О, як дивно і велично проявляє себе думка Божественна в повсякденних своїх попущеннях!
Нескладно від добра породити добро, але напрочуд зле перетворити на добре; є загальна приказка: “На спокійному морі всяк може бути керманичем”. Невелика мудрість, коли вітер попутний, корабель міцний, море спокійне і матроси корабля знають свою справу, пристань видно, – направити до неї корабель. Але інша річ, коли на морі вирує буря, корабель пошкоджений, хвилі з шумом вливаються на палубу і всередину корабля або коли ніч темна, нічого не видно, пірати оточили судно, екіпаж нечисленний і погано озброєний, і водночас капітан так майстерно розпорядився, що безбідно уник небезпеки; ось це дивовижно: капітан корабля справою довів свою мудрість і свою досвідченість в управлінні кораблем.
Подібне помічаємо ми і в світоправлінні Божому: попущення волі Божої, що здається нам таким, що не веде до добра, Бог приводить до найкращого кінця за Своєю невимовною Премудрістю і правдою. Через попущення протизаконних діянь і сумних пригод Бог іноді беззаконників перетворює на найчесніших друзів Своїх; за Божим Промислом, який скеровує все до найкращого завершення, злісні задуми на шкоду того, кого спокушають вони, часто обертаються йому на користь і честь; напади й образи нерідко примножують його сили; найбільші беззаконня нечестивих утверджують багатьох у благочесті й чеснотах і оберігають від погибелі; звідти ж походить, що багато людей, мабуть, уже зовсім занурені в безодню погибелі, але на ділі виявляється, що вони через це саме врятовані.
Йосифу кайдани і темниця слугують до почестей і до його найбільшої слави, братерська заздрість принесла йому більше користі, ніж прихильність усього світу; Саулова злість принесла Давиду царський вінець; лев’ячий рів ввів Данила в більшу честь і славу, яких не досягали й царі земні; Христос із хреста ввійшов до раю разом з розбійником, який покаявся, а з гори Оливкової вознісся на небеса і сів по правий бік Бога Отця.
Якби Бог не допускав гріхопадінь, і допущених не виправляв, і не справляв би злих діянь на добрі наслідки, то навряд чи могли б ми пізнати притаманну Богові правду, яка карає злих і нагороджує праведних. Але через таке попущення злих діянь ми навчаємося пізнавати користь від дослідження самих попущень і переконуємося, якими дивовижними шляхами Бог з найбільших зол виробляє незліченну безліч добра.
Про це вельми розумно висловився знаменитий вчений Боецій13: “Відомий порядок Божественного управління завжди досягає своїх цілей; бо якщо іноді що-небудь і ухилиться від Божественного встановлення вбік, то хоча іншим шляхом, воно все ж прямує до передбаченої мети, щоб ніщо не виявилося нерозумним в управлінні Промислу. Хоча й незручно людині осягати обмеженим розумом і висловлюватися слабким словом про найбільші та незліченні діяння необмеженого і всемогутнього Божества, але для нас достатньо упевнитися, що Бог є Творець і Промислитель усього сущого, і Він сам усе спрямовує якнайкраще до досягнення найбільшого добра. А тому, якщо розсудливо вдивимося в різноманітні явища природи й устрій людських суспільств, то нічого не знайдемо злого (у власному сенсі) і нерозумного в порядку вищого управління світом “14. Отже, існують численні причини попущень Божих, приклади яких ми навели на початку цього розділу.
Вище було передбачено розглянути попущення Боже з трьох боків: а) волю, що попущає, б) причини попущення і в) волю, що сприяє здійсненню попущеного. До розгляду цієї третьої сторони попущення Божого тепер і приступимо.
Предвічний Бог ще перед усіма віками передбачив усе те, що Він згодом часів мав намір привести у виконання. Тоді ж Він знав і передбачав не тільки найсправедливіші причини попущень зла у світі, а й мав на те всевільну волю як попустити, так і сприяти здійсненню дозволеної дії. У богословів зазначена істина ясно і точно виражається словами: “Бог є помічником усьому істинно (не мрійливо) буваючому й існуючому”. Нічого у світі не буває і не здійснюється без допомоги першої і найвищої причини (волі Триєдиного Божества).
Отже, якщо все, що попускає Бог, встановлене Ним від віків до попущення за найсправедливішими причинами, і Сам Бог благоволить бути невидимим помічником вчинення (зовнішньої сторони) попущеного діяння, то навіщо ми виливаємо на Бога і людей сумні й порожні скарги, навіщо часто обмовляємо й заперечуємо Промисел Божий і найсправедливіші причини Божого попущення? Чому не краще і справедливіше все неприємне і болісне, що трапилося з нами, приписувати з покірністю волі Божій і Його попущенню для нашого виправлення?
Знаючи, по-перше, що попущення Божі бувають не без причин справедливих, по-друге, що вся сила і все найкраще міститься в тому Божому про нас намірі, з яким зроблено попущення і якому чинити опір не варто, – ми зобов’язані тим більше озирнутися й виправити себе каяттям перед Богом у своїх похибках. У попущеннях Божих чи добра воля, чи зла вона, але працює Богові, і з яким би не було наміром вона працювала, врешті-решт все відбувається для досягнення найкращих цілей.
Справді, святі, які догодили Богові, все те, що траплялося з ними в житті, приємне чи неприємне, приписували волі, дії Божій, бо вони не звертали уваги на чужі гріхи, але всі вчинки людські розглядали як Божий дар або Боже попущення за свої гріхи. Святі міркували так: всеблагий Бог ніколи б не попустив нічого злого, якби не знав, що звідси Він зробить численні великі благодіяння.
Подібну думку висловив і блаженний Августин: “Бог визнав за краще зле перетворювати на добре, ніж зовсім не попускати зла. Тому що Бог, будучи всеблагим, жодним чином не допустив би зла в справах Своїх, якби Він не був настільки всемогутнім і благим, щоб не міг від зла зробити благе, добре “15.
Справедливо говорив учитель Феофіл16: “Бог незбагненно втручається в наші омани і в наші гріхи не для похвали їх або співучасті в них, але зневажаючи їх, ненавидячи і виправляючи їх; Бог виробляє зі зла багато доброго, подібно до того, як би Він вогонь перетворив на воду”. Тут треба згадати і про іншу його настанову: “Усі, хто ображає нас у будь-який спосіб, – кожний із них поєднує в собі нібито дві особи, одна діє свідомо, інша – несвідомо: по-перше, він бажає через злу прихильність діяти проти нас вороже: з наміром образити нашу особу, позбавити майна і т. д.., хоча в цьому намірі своєму і не завжди встигає; при успіху ж своєму, через попущення Боже, робиться вона несвідомо другою особою, яка діє як знаряддя в руках Божих, карає або виправляє нашу поведінку, і тим самим несвідомо служить Богові”.
Такими несвідомими служителями Божими були відомі в історії: Навуходоносор17, Аттіла18, Тотіла19, Тамерлан20 та інші бичі Божі; такими ж є Веспасіан і син його Тит, які заради слави й поширення Римської імперії намагалися знищити євреїв, але обманулися.
Дійсно, вони були мучителями і сильними воїнами – знаряддям гніву Божого на народ неправедний. Євреї не могли досягти спокою і щастя на землі не інакше, як за допомоги терм Неронових. Але щоб ясніше викласти читачам зазначене тут пояснення попущення Божого, нехай буде нам дозволено торкнутися деяких досліджень і суджень.
Дозволь запитати тебе, улюблений брате християнине, який вельми часто оголошує небо і землю своїми скорботними скаргами. Скажи мені, що тебе ображає: чи воля (намір) кривдника, чи тільки його влада (можливість здійснити намір), чи і те, і те? Ти відповідаєш: мене ображає і те й інше.
У відповідь на це скажу тобі, що ні воля зловмисна, ні приведення її до виконання (влада) не можуть завдати тобі образи: злий намір (воля) без влади мізерний і ніякої шкоди тобі не завдає, а приведення наміру до виконання залежить від попущення, тобто від волі Божої, яка справедлива і свята.
Тобі відомо, що всяка влада від Бога, навіщо ж ти журишся і скаржишся на кривдника за те, що він зробив тобі не що інше, як тільки попущене йому Богом, інакше б він не міг образити тебе без Божого попущення.
Скажеш: противник завдав мені найбільшої образи. Скажи, яку, бо за гріхи твої тебе карає Бог, або вчить терпіння, або примножує твою нагороду за безневинну образу, – і ти вважаєш себе скривдженим?
Цю лукаву людину, скажеш, і її злісну волю я ненавиджу. Але ти завжди звертаєш свою увагу на діяння інших людей, а я раджу тобі краще звернути погляд свій до Бога і до своєї совісті, безпристрасного внутрішнього ока. Воля людська, хоча вона і зла, і нечестива, що ж вона могла тобі зробити, у чому її успіх? Ти не стільки шкодуєш про те, що твій супротивник хотів тобі нашкодити, скільки про те, що він пошкодив і що міг пошкодити? Від кого ж це сталося і чому він міг тобі шкодити, чи не за владою і волею Божою; а якщо за владою і волею Божою, – то завжди за судьбами праведними, гідними і святими.
Отже, ти або замовкни, або зверни свої скарги до Божественного попущення, і це останнє твердо запам’ятай у душі своїй, що ніколи Бог не попустить, щоб чужа зла воля могла заподіяти тобі хоч би яке зло, що не послужило б тобі на користь, якщо тільки ти сам собі самому не зашкодиш. І хто може зробити нам зло, якщо ми будемо ревнителями всього доброго?
Прекрасно сказав блаженний Августин: “Не бійся ворога, він настільки сильний зашкодити, наскільки отримав для того влади від Бога. Того ж бійся, Який сильний стільки зробити, скільки захоче, і Який нічого несправедливого не робить, але що Він робить, то все – справедливо; а якщо що-небудь, на нашу думку, здавалося б несправедливим, то, якщо безсумнівно, що воно сталося з волі Божої, вір, воно – справедливо і істинно.
Спитаєш: якщо хто вбив невинну людину, справедливо він вчинив чи несправедливо? Немає сумніву, що це несправедливо і гідно страти. Чому ж Бог, запитаєш знову, попустив таку несправедливість?
Ти хочеш вести суперечку з Богом перш, ніж став гідним запитувати Бога: з якої причини, Боже, Ти попустив це? Наміри Божі про те або причини Його попущення не можу тобі, люб’язний мій, прямо пояснити через неосяжність Премудрості Божої розумом людським; але тільки стверджую, що той, хто вбив невинну людину, діяв несправедливо, і що цього вбивства не було б, якби Бог не попустив його з невідомої нам праведної причини. Говорячи іншими словами: вбивця вчинив справу несправедливу, що вимагає страти; але попущення Боже – праведне і премудре з причини праведної, але від нас прихованої до часу “21.
Подібним чином розглядає блаженний Августин справу про вбивство Христа, нашого Спасителя. “Іуда, беззаконний зрадник Христовий, і гонителі Христові – всі беззаконники, всі нечестивці, всі несправедливці, всі загиблі; проте ж Отець Сина Свого не пощадив, але віддав Його (попустив вбити Його) за спасіння всіх нас.
Ось таємнича причина попущення Божого на вбивство Єдинородного Свого Сина законозлочинцями, – причина на той час незрозуміла. Поміркуй сам, люб’язний мій, якщо можеш, усяку подібну справу, відокрем обидві її сторони (законозлочинця, який чинить злу справу, від Бога, який дає згоду на попущення), з’ясуй потім; виконай перед Господом твої обіцянки, які ти висловив перед Ним (див.: Пс. 75:12).
Розглянь, що зробив тобі нечестивий, що – праведний? Той захотів навмисне зробити зло, усвідомлюючи свою неправду; цей попустив здійснитися зловмисництву, і попустив справедливо для того, щоб воля нечестивого загинула, а праведне попущення прославилося. Не дивуйся ж, що Бог попускає чинитися злу: Він попускає це за праведним Своїм судом, попускає мірою, числом і вагою. У Нього немає неправди, ти сам тільки цілком віддайся Йому, довірся Йому “22.
Для заспокоєння себе відомий один тільки вірний засіб: коли тебе хтось образив або скривдив, не звертай уваги на злість кривдника, а звернися до правосудного Бога, що дозволив скривдити тебе твоєму супротивникові, і не відплачуй йому злом за скоєне зло, адже його попустив Бог для досягнення цілей добрих і справедливих, хоча й невідомих тобі до часу.
Цього звичаю дотримувалися всі святі угодники Божі: вони не дошукувалися, хто і за що їх образив, але завжди звертали серця свої до Бога, смиренно визнаючи справедливість Божого попущення. І тому вони вважали нанесені їм образи за благодіяння для себе, а своїх супротивників – за благодійників, кажучи: ось наші справжні благодійники, вони не лестять нам; ті ж, які хвалять і величають нас в очі, лестять нам – шкодять нашому внутрішньому вдосконаленню. Тому святі свій уявний погляд завжди звертали до Бога, у всякій справі покладалися на Промисел Божий і всього доброго очікували від Бога.
З іншого боку, звідси ж видно, що гріх, вчинений проти ближнього з Божого попущення, не заслуговує на жодне пом’якшення провини грішника тому тільки, що його протизаконне діяння дало Богові привід створити від зла більше добро; бо для добра, яке сталося, подано тільки привід тому, хто згрішив, і не від себе, а через багатство Божественної доброти; намір же у того, хто згрішив, був злий і залишився злим.
Так, наприклад, якби хтось із лиходіїв, підклавши вогонь під хатину бідняка через злість на нього, спалив її, а добра і заможна людина, зі свого співчуття до бідняка, побудувала йому на місці згорілої хатини кращий дім, то і в такому разі не применшували б провину палія ні малоцінність підпаленої хатини, ні добро, зроблене бідняку у зв’язку з підпалом і втратою ним хатини.
Для кращого розуміння сокровенних і незбагненних доль Божих і Його Промислу поговоримо про це в наступній главі.
Іліотропіон, або узгодження з Божественною волею. Святитель Іоанн Тобольський (Максимович)
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
