Протягом усього життя ми повинні часто повторювати вислів царственого пророка. Твоя справедливість немов гори Божі, Твої суди безодня велика (див.: Пс. 35:7), безодня вельми велика; безмежно велика! На цю безодню колись наче перстом вказували два біблійних почесних служителя єгипетського царя Фараона: виночерпій і хлібодар. Обидва одного царя служителі, обидва впали в немилість царя, обох віддано під арешт і посаджено до в’язниці за тяжку провину, на обох розгнівався цар; і про них обох згадав він під час придворного бенкету, обох міг би він і помилувати, якби це було до вподоби Божій правді, або ж засудити на страту за рівної їхньої вини; однак одного засудив на безчесну страту, а другого помилував і відправив на колишнє місце служіння: хлібодара велів повісити і віддати на поживу хижим воронам, а виночерпій знову стояв перед царським столом (див. Бут. 40).
Такі долі Божі: одних Він за праведним Своїм судом видаляє від Свого обличчя, інших удостоює Свого споглядання за великою Своєю милістю. І хто може дослідити великі справи Його? Хто може виміряти силу величі Його? і хто може також виректи милості Його? – каже син Сирахів (Сир. 18:3-4).
Наскільки потаємні й незбагненні долі Божі про Навуходоносора, царя Вавилонського, і про фараона, який не знав Йосифа (див.: Вих. 1:18), і про яких справедливо сказав блаженний Августин: “Одного (Навуходоносора) за незліченні його нечестя Бог покарав, а відтак він привів його до спасенного й вельми корисного покаяння (виправлення себе).
Натомість фараон озлобився, незважаючи на кари Божі, знехтував ними і загинув у Червоному морі з усім своїм військом; обидва вони були – люди; обидва царі язичницькі, обидва були покарані. Чому ж неоднаковий кінець отримали? Один зрозумів караючу руку Божу, зітхнув перед Богом і виправив свою поведінку; інший не послухався сповіщеної йому волі Божої, залишився у своїй гріховній завзятості – і загинув”.
Ось інший приклад незбагненності суду Божого.
Один із найкращих царів іудейських був Аса, який чинив добро перед Богом і зміцнив своє царство, скинув ідолів по всій землі Іудейській, винищив ідолопоклонство, цю гидоту перших царів у коліні Іудовому та Веніаміновому, поклав край поклонінню висотам і дібровам. Однак цей славний цар, який довгий час похвально царював, був тридцять років прикладом благочестивих царів, наприкінці свого царювання втратив колишню славу свою. Він ув’язнив пророка Ананію, який викривав його в поганих вчинках, стратив багатьох невинних громадян і, нарешті, захворівши, не звернувся до Бога з покаянням у своїх гріхах і з молитвою про своє зцілення, але вдався до лікарів і знахарів. О, як змінився він на гірше, як не схожі останні його діяння на перші! Спочатку будучи царем правди, став самовпевненим неслухняним до волі Божої, оголошеної йому через пророка (див.: 2 Хронік 15-16).
Навпаки, найбеззаконніший і найнечестивіший Манассія довів народ іудейський до тієї міри нечестя, що він став гіршим за ті народи, які Бог винищив з лиця синів Ізраїлевих, пізнав у своєму нещасті тяжіння руки Божої, що тяжіла над ним, навернувся до Бога, покаявся в своєму нечесті та здобув прощення й милість Божу (див.: 2 Хронік. 33:9).
О Боже, суди Твої – безодня велика, безодня без міри глибока!
Саул і Давид – перші царі народу ізраїльського, як вони дивовижні за відмінністю над ними суду Божого! Обидва вони були спочатку гідні похвали, обидва тяжко грішили зі спокусою для всього царства, обидва зазнали тяжких покарань, але як по-різному подіяли на них ці покарання! Саул відкинув у своєму нечесті й тяжко помер; Давид перетворив покарання на ліки для себе й виявився улюбленим обранцем Божим.
Тут недоречні питання: чому це і для чого? Такі запитання виникають через спокусу духа злоби і багатьох згубили: що, чи справді сказав Бог: не їжте плодів ні з якого дерева в райському саду? – запитав колись найхитріший з усіх звірів жінку (Єву) (див.: Бут. 3:1). На це запитання Єві слід було б відповідати лукавому звірові: ми знаємо, що Бог заповідав нам не їсти плодів з одного тільки дерева пізнання добра і зла, але чому і для чого Він заповідав це, того ми не повинні питати в Бога: Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Або хто дав Йому наперед, щоб Він повинен був віддати? Бо все із Нього, Ним і до Нього (Рим. 11:34-36).
Думаю, знайдуться ті, хто стверджує, що не забороняється іноді запитати про причину тієї чи іншої заповіді. У кого запитати, як не у Бога, Якому одному відомо, що добре або що тільки дозволено? Якщо слуга у свого пана або підлеглий у свого начальника вимагає пояснити йому причину свого наказу або якогось розпорядження, то перший вважатиме це за образу собі, а другий – за бунт і непокору. Ти ж насмілюєшся на велику зухвалість проти Бога. Крім Його святої волі немає іншої причини у Промислу Божого, подібно до того як би і зовсім її не існувало.
Настільки незрозуміло, дивно і це: самаритяни охоче повірили словам Господа й благали Його залишитися в них (див.: Ін. 4:39-41); маловірні гергесіяни, навпаки, просили Господа скоріше піти від них (див.: Мф. 8:34). Невірні іудеї ні словами, ні ділами, ні знаменнями і чудесами Господа не схаменулися і не увірували в істину Його Божественного посланництва: суди Твої, Господи, – безодня велика!
Іуліан Александрійський23, святий мученик, через хворобу ніг не міг ходити, і його принесли двоє його служителів на судилище гонителів християнства. Один зі слуг був християнином, але відрікся на судилищі як від Христа, так і від свого пана і загинув у мерзенному ідолопоклонстві; інший із них, на ім’я Евн, не зрадив ні Бога, ні свого пана і залишився у вірі Христовій непохитним.
Обох сповідників Христових спочатку посадили на верблюдів і водили містом Александрії з безчестям і наругою, потім піддали немилосердному побиттю, а наостанок кинули живими на запалене вогнище, де в доброму сповіді віддали душі свої Богові. Дивлячись на їхні муки, один із присутніх при цьому воїнів на ім’я Веса, співчуваючи невинним мученикам, почав вмовляти народ і вгамовувати його від буйства. Його привели на суд, застерегли, що він теж сповідує віру Христову, і за ухвалою судді засудили до смертної кари: кат відрубав йому голову; у такий спосіб він здобув мученицький вінець замість служителя-християнина, який відкинув Христа.
Святий Афанасій, архієпископ Александрійський, описує в “Діяннях Антонія Великого “24 таку подію: двоє ченців здійснили подорож відвідати святого Антонія в його пустелі. Але, йдучи безводною спекотною пустелею, вони зовсім знесилилися від спраги, і один із них помер, а інший перебував при смерті.
Святий Антоній, перебуваючи від них далеко, за кілька миль, сидячи у своєму монастирі на камені, поспішно кличе двох своїх ченців і каже їм: “Якнайскоріше біжіть туди-то в пустелю, захопивши із собою посудину води; бо один із двох братів, які йдуть до нас, уже помер від спраги, а інший ще дихає, але вельми страждає й ослаб; якщо забаритеся, то й іншого не застанете в живих: це відкрив мені Бог, коли я стояв на молитві”.
Отримавши наказ, послані негайно вирушили в дорогу: знайшовши мандрівників, тіло померлого поховали, іншого, освіживши водою і підкріпивши їжею, привели з собою до святого Антонія. При цьому описі Афанасій розсудливо зауважує, що хто-небудь може запитати при цьому: а навіщо святий Антоній не послав своїх ченців раніше для спасіння мандрівників, ще до смерті одного з них? Таке питання воістину непристойне для християнина, тому що це не було справою святого Антонія, але це був суд Божий: Сам Бог виголосив Свій праведний вирок над вмираючим і над спраглим – живим; Він же відкрив Свою волю святому Антонію про спасіння мандрівника.
Антоній Великий, розмірковуючи і дивуючись потаємним і недовідомим таємницям Божим, воззвав смиренно до Бога: “О Господи, Боже мій! Тобі буває благоугодно іноді дарувати довголітнє життя людям, мабуть, марним і зануреним у безодню беззаконь, а іноді передчасно позбавляєш життя людей, вельми корисних для блага суспільства: одні, мало згрішивші, страчені Тобою тяжко; інші, навпаки, живуть собі без жодних скорбот, щасливо, і через це отримують нахабство скоювати злочини: вилазять їм очі від жиру (Пс. 72:7)”.
Під час цих роздумів Антоній чує голос: “Будь уважний до самого себе: те, про що ти розмірковуєш, є суд Божий, і ти його не досліджуй і не випробовуй”.
Які то величні діла Твої, Господи, дуже глибокі думки Твої, нерозумна людина не знає, а недоумок не зрозуміє того! (див.: Пс. 91:6-7). Воістину Ти Бог сокровенний (не осяжний розумом Твого творіння).
1117 року, коли в усій Італії був землетрус, оповідає Рогерій25, дехто з мешканців міста Медіолана зібрався в одному домі у справі про виправлення громадських потреб; раптом чути з подвір’я голос, який кличе на ім’я одного з тих, хто був у цьому домі, щоб він вийшов. Той дивувався, хто кличе і навіщо, а тому зволікав виходити. Несподівано хтось невідомий наблизився до дверей, просив, щоб покликаний скоріше вийшов. Тільки-но викликаний відступив на кілька кроків від будинку, будинок падає і під його руїнами гинуть усі, хто був усередині. Питається, чому один тільки з тих, хто перебував у будинку, врятований, а всі інші загинули?
Суди Господні – велика безодня! Хто не бачить ясно в цій події стародавніх чудес, що відбулися? Так вивів Ангел Господній Лота з його дітьми з Содому, а всіх інших жителів залишив на жертву вогню. Таким же чудесним чином збережено неушкодженими і багато інших людей, які перебували разом із безліччю тих, хто загинув від будь-якої причини, що спричинила загальне лихо, загальну згубу.
У 1597 році в Сицилії жив на місці, що носило назву “Царська Гора”, наполегливий, неслухняний чоловік і вів життя розпусне; знайомий йому благочестивий чернець багато разів перестерігав його виправитися й відстати від мерзенного богопротилежного життя, але він перебував у своїй жорстокості, вільнодумстві та безвір’ї і залишався невиправним. Минуло небагато днів після умовляння його востаннє, загинув він в обіймах непотрібної жінки на її ліжку, будучи проколотий ненавмисно багнетом.
Там же інший беззаконник, подібно до першого, багато років проживши в непотрібстві з безчесною жінкою, почувши про загибель свого друга, залишив беззаконне співжиття, ставши цнотливим через покарання й загибель першого грішника, і решту шістдесят років свого життя перебував у сердечному каятті за свої гріхи. Що сказати про все це, окрім справедливого вислову: суди Твої, Господи, – безодня велика і невимірна!
Для божественного апостола Павла було дивним і вельми дивовижним визначення Боже про двох близнюків Ревеки – Ісава та Якова, бо коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, чому можна було б віддати перевагу одному з них перед іншим, Бог уже сказав заздалегідь:Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів. Що ж скажемо? Невже не правда у Бога? Зовсім ні. А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже витвір своєму творцеві: навіщо ти мене так зробив? Хіба не має влади гончар над глиною, щоб з тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? (Рим. 9:11-14,20-21).
Невже між гончарем і глиною менше відмінності, ніж між Богом і людиною, нікчемним хробаком? Хто ж наважиться сказати Богові: навіщо Ти, Господи, так робиш?
Святий Дорофей26 розповідає: “Одного разу прибув до міської пристані корабель із полоненими, яких мали продати. На пристані зібралося багато покупців. У тому місті жила одна багата, вельми доброчесна і благочестива дівчина; вона дуже зраділа довгоочікуваній нею можливості купити собі служницю – покоївку, яку вона щиро хотіла навчити доброї моралі і пристойних жіночій статі занять. Вона підходить до продавця невільниць, у якого були дві юні дівчинки, одну бере до себе, сплативши за неї гроші за договором із продавцем. Не встигла вона відійти, як до продавця підходить безчесна, розпусна жінка, утримувачка “будинку терпимості”, і за невелику ціну купує в того самого торговця іншу з тих двох, які були в нього, дівчаток і веде її до себе в співмешканці для відомої експлуатації “27.
Ось яка нерівна доля цих двох молоденьких дівчаток. Хто в цій події досліджує глибину й таємничість доль Божих? Обидві з дитинства невинні дівчатка, обидві продані, обидві не знали ні свого майбутнього життя, ні своєї долі, обидві отримали добре виховання – зберегли б його благодатні плоди все своє життя: але одна віддана до наставниці доброї моралі, християнського життя і скористалася її настановами – сама стала доброю християнкою, наслідувачкою Ангелів; інша, навпаки, потрапила до школи мерзоти й розпусти до вчительки брехні, спокуси та всієї мерзоти, і сама залюбки послідувала за прикладом своєї пані та зробилася користю диявола, хоча могла б інакше влаштувати своє життя, якби потрапила до кращої наставниці. Але долі Твої, Боже, – безодня велика!
Подібне, – мало відмінне від попереднього, – знайшов і дізнався Григорій Великий у колі своїх родичів.
У цього найсвятішого чоловіка було три тітки: Еміліана, Тарсілла і Гордіана, які присвятили своє життя Христу, вступивши в жіночий монастир; дві з них непорушно зберігали свої обітниці, до кінця життя з честю перебуваючи в дівоцтві28. Третя, Гордіана, не слухаючи жодних повчань і не підкоряючись чернечій владі, розірвала своє спілкування зі святими сестрами і віддалилася від них у світське життя, зваблена марною своєю сладострастю: суди Твої, Боже, – безодня велика! Бог високий могутністю Своєю, все утримує міццю Своєю, – і хто знайдеться такий, як Він, сильний? Хто дорогу Його Йому вказувати буде? І хто скаже: Ти кривду зробив? (див.: Йов. 36:22-23)? Розсудливо і вельми обережно в цьому відношенні висловився царствений пророк, говорячи про себе Богові: я немов бидло й не знаю, я перед Тобою худобою став!… (Пс. 72:22), іншими словами: “Твоїх доль не випробовую я, о Боже, я нікчемний перед Тобою, як і інші тварини, моя справа – слухати Твій голос і коритися своєму Господеві, але не досліджувати Твої діла я призначений”.
Це ще не диво, що Давид, який з дитинства пас худобу і не займався вищими науками, розумів себе і судив про себе так скромно за добротою свого серця і за навіюванням Божим. Але самі Серафими, вищі духи – служителі Божі, так само чинять перед Богом; бо коли Слово Господнє оголосило небеса і землю про відкидання Богом іудеїв, тоді шестикрилі Серафими двома крилами кожен закривав обличчя своє, і двома закривав ноги, і за допомогою двох літав, виявляючи, що вони своїм розумом не можуть здійнятися до тієї висоти, на якій здійснюються дивовижні й незбагненні справи Божі.
Жоден розум створіння не осягає Божественних доль Всемогутнього Творця свого: для них достатньо знати й бути переконаними, що Трисвятий Бог святий, і сповідувати один перед одним невимовні Його Божественні досконалості, взиваючи до нього: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф, сповнені небеса та земля безмежною славою Його (видіння пророка Ісаї) (порівн.: Іс. 6:2-3). Потрійно Святий Бог: Святий у Собі Самому, Святий у судах Своїх, Святий у справах Своїх! Якщо небесні розумні духи так упокорюються і сповідують незбагненність Божественної Таємниці, то тим паче нам, слабкій перстині земній, хоча й тим, що отримали за даром Божим “подих життя і слово розуму”, пристойно сповідуватися перед Богом, взиваючи: “Господь справедливий на кожній дорозі Своїй, і милостивий у всіх Своїх учинках (Пс. 144:17). Блаженний Августин залишив нам велику втіху своїм висловом: “Бог може декого спасти і без їхніх добрих справ, бо Він Сам добрий; не може Він нікого згубити, тому що Сам праведний “29.
Часто ми бачимо у всесвіті дивовижні зміни і несподівані події; у нас є достатньо предметів, про кожен з яких можемо сказати: побачимо, чим це скінчиться. Іноді і з нами самими трапляється що-небудь дивовижне, і ми марно нарікаємо і говоримо: не думав і не гадав я, щоб це так сталося. Бідні ми невігласи в передбаченні майбутніх подій; і про події, що відбуваються нині, ми насилу розуміємо їхню причину, окрім однієї з них, і до того ж причини істинної і безсумнівної: трапилося те або інше, бо так було завгодно Богові влаштувати або допустити за Його премудрим, невідомим для нас, але завжди праведним і благим Промислом: Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки. (Іс. 55:8-9).
Святий Григорій сказав: “Досліджувати потаємні причини доль Божих є не що інше, як тільки протиставлення нашої гріховної гордості порадам або визначенням Його”. Наш обов’язок, наша справа – за всякої незвичайної події повторювати слова святого Павла: О, глибина багатства і премудрості і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його! (Рим. 11:33).
У земному нашому житті ми багато чого ніколи не осягнемо розумом. Досить для нас знати, переконатися і безсумнівно вірити, що Бог справедливий, і в останній Судний день не знайдеться жодного з підсудних, який би сказав щось інше Господу, окрім слів: “Ти праведний, Господи, і прямі Твої присуди” (Пс. 118:137). Колись цар Давид, бачачи нечестивих щасливців світу, які своїм прикладом тягнуть за собою декого з народу Божого, захотів зрозуміти Божу долю; довго він міркував про це, але, не домігшись у тому успіху, смиренно зізнався: та трудне воно в очах моїх, аж прийшов я в Божу святиню, і кінець їхній побачив (Пс. 72:16-17). Повинно до майбутнього кращого життя відкласти нам більш повне розуміння незбагненних у нинішньому житті доль і останнього їхнього кінця найвищої Премудрості Божої!
Отже, припинимо і ми міркувати про предмети, нам невідомі. Хвилі безмежного океану Найвищого Розуму, що безперестанку обертаються і повертаються, висхідні й низхідні, перевершують швидкодумство всякої мудрості, не тільки людської, а й ангельської, і як же могли б ми збагнути кінцеві причини найглибших Божественних доль?
Хто може осягнути Боже напередвизначення: навіщо цей народився в язичництві, інший – у християнстві, чому євангельська проповідь у багатьох країнах стала відома доволі пізно, а тому багато тисяч людей загинули, втрачаючи можливість спастися через Христове вчення, тоді як в інших країнах воно стало відомим доволі скоро?
Чому одна держава наповнена єретиками, інша вільна від усіх вад неправовір’я і в ній сильно вкоренилося благочестя, чому покарання Боже одних минає до часу, а інших – спіткає, навіщо іноді безневинні в злочині віддаються під суд, звинувачуються й гинуть, а гріхи деяких людей відлунюють на їхніх дітях і їхніх нащадках? Чому хрестові походи, в яких брали участь багато государів, принців і князів, докладаючи всіх своїх старань для визволення Палестини і Гробу Господнього з рук невірних, залишилися марними, не досягли бажаної мети?
Не станемо повторювати запитань: чому Бог надав можливість покаяння Адаму, а не Люциферу (Світлоносцю); навіщо Іісус Христос змилостивився над занепалим апостолом Петром і подивився на нього, а не на Іуду? Навіщо один помирає в дитинстві, інший доживає до глибокої старості? Навіщо один, мало згрішивши в чому-небудь, гине без покаяння; інший же, тривалий час перебуваючи загрузлим у тяжких беззаконнях, нарешті виправляється і отримує кончину, гідну християнина?
Навіщо один потопає в багатстві й розкоші, інший не має ні шматка хліба, ні копійки грошей? Неспокійний і надмірно цікавий розум! Навіщо тобі дошукуватися до цього?
Торкаючись вогню Божественних доль, ти розтанеш; піднімаючись на неприступну гору Божественного Провидіння і Промислу, ти впадеш і будеш кружляти так само, як нічні метелики й комарі кружляють уночі біля свічки, доки не згорять; так і розум людський прагне зухвало проникнути в таємниці незбагненного полум’я Божественного.
Нам, смертним людям, не можна прямо дивитися на справи Пресвітлого Сонця, маючи очі летючої миші: сокровенні таємниці Божі для нас – незбагненні в теперішньому житті. Жоден зі смертних не знайшовся взяти в Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всередині й ззовні, розкрити її та прочитати, окрім лева з коліна Іудина, коріння Давида – переможця смерті. Книга ця – книга доль Божественних, всередині – Його передбачення, ззовні – Його Промисел про всесвіт. (Одкр. 5:1; див.: 5,5) Предвічний, Всепремудрий Бог усе розташував мірою, числом і вагою; силі й волі Його хто противитися може? (Прем. 11:21; пор.: Ездр. 4).
Чому ж ми, нікчемні, хизуємося своєю гордістю і зухвало намагаємося зважити вагу вогню, виміряти швидкість руху вітру або повернути минулий день?
Досить для нас вірити, що причина всіх причин – воля Божа, і хто шукає більшої сили і влади, той не знає сутності Божої. Усяку причину впізнають за залежністю її від іншої, так складається низка причин, підпорядкованих одна іншій, і та причина, яка, за буттям своїм, не була наслідком попередньої, є першою причиною, причиною всіх причин.
Але перед Богом і Його найсвятішою волею нічого не існувало, не передувало Богові, а тому причиною всіх причин є один тільки Предвічний, найміцніший і безсмертний Бог, що у Святій Трійці прославляється. Чого ж ти більше дошукуєшся? Бог попустив, Бог захотів, Бог створив усе.
За справедливим і богомудрим висловом Сальвіана30: “Для нас найдосконалішою правдою має бути воля Божа, найвищою мудрістю – доброзичливе й спокійне дотримання вказівок Божественної волі й Божого Промислу”.
Іліотропіон, або узгодження з Божественною волею. Святитель Іоанн Тобольський (Максимович)
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
