Початок усього вчення, відданого нам Божественною найвищою Премудрістю, Господом нашим Іісусом Христом, полягає в тому, щоб ми, ті, хто вірить у Нього, у всіх справах і словах своїх узгоджувалися з волею Божественною. Спаситель навчав нас цьому протягом усього Свого земного життя словами і ділами, простими промовами і притчами, нарешті, в Собі Самому залишив нам образ християнського життя, нехай за силою своєю наслідуємо Його.
Для пояснення цього Господнього вчення разом із богословами приймаємо дві підстави:
1. Весь успіх наш у житті християнському залежить від того, як власну нашу волю ми будемо підкоряти волі Божій. Чим щиріша наша покірність Божественній волі, тим процвітання християнського життя стане щедрішим і багатопліднішим. Відомо, що досконалість послідовника Христового заснована на любові його до Бога і ближнього. Усі книги Святого Письма сповнені свідченнями про це: возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душою твоєю, і всією думкою твоєю; це перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: возлюби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки (Мф. 22:37-40). А тепер перебувають ці три: віра, надія, любов; але любов із них більша (1Кор. 13:13). Найбільше ж одягніться в любов, яка є сукупність досконалості (Кол. 3:14). – Словом, виконання всього закону полягає в діях, що випливають із любові нашої до Бога і до кожної людини, як до нашого ближнього: так і ми повинні завжди чинити у всіх наших стосунках до Бога і до всіх людей. У цьому-то і полягає “узгодження волі людської з волею Божественною”: чого хоче Бог, того і я хочу; чого Він не хоче, того і я не хочу. Нічого немає сильнішого за таку любов! Це думка блаженного Ієроніма та інших мудрих мужів.
2. Нічого, крім одних гріхів, у світі не відбувається без волі Божої. Випадок (фортуна), сприятливий або сумний, не є чимось істотним, а сонною мрією язичників, що вигадали, через нерозумність свою, якусь богиню Фортуну, яка має начебто владу і силу розпоряджатися чергуванням щастя або нещастя в житті людей і цілих народів. Блаженний Августин6, дивуючись нерозумності язичників, запитував їх: “Що за причина, що богиня ваша Фортуна іноді буває добра, а іноді зла? Можливо, коли вона злиться, то перестає вже бути богинею і перетворюється на злісного демона? “7 Мудрість християнська відкидає таке божество абсолютно: добро і зло, життя і смерть, злидні і багатство залежать від Господа. Це випливає до очевидності (подібно аксіомі) зі Святого Письма.
2
Усе у світі, навіть на вигляд зле, крім гріха, відбувається з волі Божої. Богослови пояснюють це в такий спосіб. Початок зла (у власному значенні) є гріх. У кожному гріху міститься: 1) причина, що його породжує, і 2) її неминучі наслідки, виправлення погрозою, покаранням і, нарешті, стратою. Причина гріха – брехливість, або свавілля гордовитого грішника; покарання ж узагалі (як виправні, так і страти), будучи гіркими наслідками своєї причини, відбуваються з волі Божої, як причини не гріха, але виправлення або знищення його. Отже: якщо ми з поняття гріха відкинемо його причину (брехливість, свавілля), то не буде жодного з гірких або злих його наслідків, який би не відбувався з волі Божої чи було б Богові не угодним. Як прикрощі гріховні ( окремої людини), так і загальносвітські лиха, зазвичай звані природними: голод, посуха, епідемії тощо, які часто не мають безпосереднього відношення до гріха окремої особи, відбуваються з волі Божої. А тому всі ці лиха трапляються заради досягнення праведних цілей Промислу Божого; один тільки гріх противний Богові (подібно до того, як зло противне добру або брехня противна істині), але попускається Богом заради непорушення особистої людської волі або її свободи. Ця воля Божа, що попускає (гріх), називається ще домобудівництвом, або Промислом Божим. Усе ж те, що ми називаємо у звичайному значенні злом (крім гріха – зла в точному значенні), відбувається з волі Божої за змістом богослов’я. Таким є основне положення, яке треба твердо тримати в умі; бо вельми розсудливо, доброчинно і благочестиво міркувати, що всяке зло або нещастя є для нас спасенним покаранням, що його посилає Бог; але не Бог є причиною нашої провини, тобто гріха нашого, що неминуче тягне за собою покарання по правді Божій. Звідси випливає наступний висновок: оскільки все у світі відбувається за Божим натхненням і велінням, то наш обов’язок все приймати без нарікання від Божої правиці і абсолютно підкорятися Йому, або Його всесвятійшій волі. І тим самим узгоджувати нашу волю з Його Божественною волею, не покладаючись ні в чому на випадок, подібно до стародавніх язичників. Затьмарені темрявою багатобожжя, вони приписували людський добробут або особливим божествам, або сліпому випадку, або, врешті-решт, недбалості і злому людському наміру як первинній причині свого щастя або нещастя. Подібні жахливі уявлення стародавніх християн вельми непристойні і повинні бути нами відкинуті. “Це або те сталося зі мною тому, що той чи інший зненавидів мене або ж нашкодив мені обмовками, наклепом; все було б інакше, якби такий-то був до мене прихильний до мене, потурбувався б про цю справу, не шкодуючи зусиль”. Марні такі скарги, нерозумні й марні такі жалі! Навпаки, розумніше, істинніше і благочестивіше думати і говорити про все, що сталося: “Господь так влаштував”; бо все добре і недобре, як зазначено нами вище, відбувається з волі Божої.
3
Багато хто обманюється, через своє крайнє невігластво думаючи, що тільки зло, яке виникає від природних причин (повені, землетруси, неврожаї, повальні хвороби і раптова смерть), відбувається з волі Божої; бо здебільшого такі нещастя не мають прямого відношення до гріхів. Але злісні діяння, що походять від протизаконного наміру людського (брехня, образи, глузування, обмани і фальсифікації, грабежі, розбої, смертовбивства і т. ін.), трапляються, на думку таких людей, без допущення волі Божої та Його Промислу, але єдино через людську злість і розбещену людську волю, яка сама заподіює і завдає ближнім своїм усяке зло.
А тому не тільки в минулий, давно минулий час, а й у теперішні часи нерідко можна почути скарги: “Голод і руйнування трапилися не від Бога, а від лихоїмців”; такими є твердження людей, які не знають Бога і не бояться його: вони не варті християнина і їх треба посилати в пітьму непроглядну, де немає світла.
Предмет, про який зараз ми говорили, пояснимо прикладом. Хтось, хто намірився позбавити ближнього всього майна і бажаючи виконати свій злий намір таємно, прокрадається в будинок його, ніким не помічений, підпалює будову і так само непомітно виходить з дому. Незабаром починається пожежа; полум’я збільшується, перекидається вітром на інші будівлі; люди звідусіль збігаються гасити вогонь і захищати від пожежі сусідні будинки; палій біжить разом з усіма нібито для гасіння пожежі, але він має інший намір: користуючись метушнею, забирає з палаючого приміщення речі, нібито рятуючи від вогню; насправді ж викрадає і ховає їх.
Усі дії палія, хоча вони слугують безпосередньою причиною розорення, якого зазнав господар будинку, але якщо їх розглядати винятково в собі самих, безвідносно їх до злого наміру палія, нічим не відрізнятимуться від так званих фізичних лих. Вони від Бога, подібно до того, як, наприклад, грім вбиває людину, блискавка запалює будинок або зростаюче дерево, ураган розносить скошене сіно, – словом, як усі лихі зміни, що спричиняються силою Божою, яка міститься в незмінних законах матеріальної, нерозумної природи. Так і палій: він не може ні увійти в будинок, ні вийти з нього, ні вогонь розпалити без дозволу Божого; та й самі ці дії ні злі, ні добрі, бо можуть послужити як до зла, так само і до добра. Але зла воля, лукавий намір, якими керувався палій, і причина – не Бог, а вільна воля того, хто вчинив підпал. Це його гріх, хоча Бог і попустив йому виконати на ділі свій злий намір, бо Бог міг би і заборонити вчинити його, якби то було Йому завгодно. Не заборонив же Господь вчинення злого наміру, але попустив виконати його за праведним судом Своїм. Про причини такого попущення сказано буде згодом.
4
У погрішностях іншого роду (ненавмисних фізичних ушкодженнях) причина, що їх спричиняє, є та сама, що й у зовнішньому скоєнні навмисних злочинів, тобто Боже попущення, як побачимо з прикладу. Хтось, пошкодивши ногу ненавмисно сам собі, або з чиєїсь вини, не може йти правильно; він, хоча і намагається твердо ступати, але насилу, і все-таки не так прямо ходить, як здоровий. Причина його руху полягає в природному спонуканні ходити; причина ж кульгавості – в самому пошкодженні, але не в бажанні заподіяти пошкодження, бо воно було несподіваним. Але порівняння ненавмисних проступків з навмисними злочинами далі цього не простягається: істотна відмінність між тими та іншими в тому, що ненавмисний проступок походить тільки від Божого потурання, а навмисний злочин – уже справа не Божественної волі (бо він є породженням спотвореного свавілля занепалої розумної істоти, допущене тільки Богом). Бог не забороняє тільки зовнішнього гріховного діяння, але Він не посприяє помилкам нашої волі, ні віддаленню її від правого шляху, від закону.
Якщо ж не Бог – початок нашого морального падіння (яке одне і є істинним злом) і бути ним не може: Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш (Авв. 1:13); і: Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів (Пс. 44:8), то цілком істинно, що всякі лиха, що виникають від вторинних причин, розумних або тих, що розуму не мають, хоч би в який спосіб вони відбулися, відбуваються всі з волі Божої, посилаються Його міцною правицею за Його поглядом і Промислом. Улюблений! Бог спрямував руку того, хто тебе б’є, Бог посунув язик того, хто кривдить, на наругу або наклеп на тебе: Бог дав нечестивому силу на твоє повалення. Сам Бог вустами пророка Ісаї підтверджує це, кажучи: Я Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене. Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене… Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все! (Іс. 45:5,7). Ясніше підтверджує це пророк Амос: Чи станеться в місті нещастя, що його не Господь допустив?(Ам. 3:6), ніби кажучи: немає жодного лиха, яке трапилося б не з волі Божої, яка злий намір попускає, а до приведення його у виконання вказує спосіб і подає силу.
Так Бог, маючи намір покарати царя Давида за гріх перелюбу з жінкою Урії та за вбивство самого Урії гріхом кровозмішення, каже Давиду через пророка Нафана: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму (Авесалому), а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця. Хоч ти вчинив потаємно (тобто перелюб і вбивство), а Я зроблю цю річ (кровозмішання Авесалома) перед усім Ізраїлем та перед сонце (2Сам. 12:11-12). Вельми добре висловив цю думку блаженний Августин: “таким чином Бог виправляє добрих людей через злих “8. Також нерідко Боже правосуддя вживає нечестивих царів і князів у значенні своїх знарядь для навчання праведних терпінню і для покарання негідників за їхні злочини та проступки. Багато бачимо прикладів тому в давнину. Бог виявляє Свою благу волю в зловмисних прагненнях і діяннях нечестивих людей, саме для того, щоб через їхню неправду здійснити праведний Свій суд над винними перед Ним, і як чадолюбний батько карає дітей лозою за їхні проступки, але потім, бачачи їхнє виправлення, пестить їх і кидає лозу у вогонь, так чинить і Бог із людьми, котрі порочними вчинками розтлівають свою моральність.
Ось приклади.
Бог через пророка Ісаю погрожує розбещеному народу ізраїльському згубити його і спустошити Палестину через ассірійців: “Біда асирійцеві, жезлові гніву Мого, а кий у руках його це пересердя Моє (на ізраїльтян)! На люд нечестивий пошлю Я його, про народ Мого гніву йому накажу, щоб набрати здобичі й вчинити грабунок, і щоб потоптати його, як болото на вулицях. Та не так він собі розуміє, а серце його не так мислить, бо в серці його щоб немало народів понищити та погубити! (див.: Іс. 10:5-7). Тут Бог ясно показує, що не воля царя Ассирійського, але Його свята воля виконується ассіріянами. Він називає їх знаряддям гніву і бичем гніву Свого обурення на беззаконня ізраїльтян, а отже, Себе Самому приписує їхнє покарання: “Я послав їх, – каже Він, – узяти в них видобуток, і приборкати тих, хто неслухняний Мені, і тих, що дуже пишаються у своєму розумі, і які відкинули віру в Єдиного Бога, і пошанували язичницьких ідолів божевільними й жорстокими обрядами та жертвами. Сам же цар Ассирійський, приводячи у виконання волю Божу, буде думати інакше, а саме, що він робить це з власної своєї волі, і не схаменеться, але спрямується на вбивство і остаточне винищення народів, проте ж послужить він Моїй волі; коли ж війною ассіріїв покараю Я людей Моїх, виправлю їх, о! тоді горе палиці тій, горе ассіріянам, всіх їх, як непотрібне знаряддя, кину у вогонь на спалення”. Так само треба дивитися і на інші праведні покарання, які попускаються на нас від Бога за наші неправди.
Римський імператор Тит, під час облоги Єрусалима обходячи його стіни і бачачи рови, наповнені трупами людей, кров, що ллється, понівечені й роздерті тіла, тяжко зітхнув і, звівши очі й руки до неба, сказав: “Боже милостивий! Не моя це справа!”9.
5
Запитає хтось: якщо вірно, що всі лиха спіткають нас з волі Божої, то, можливо, не варто нам опиратися Його святій волі? Чи не марно вживати ліки в хворобах? Навіщо вести збройні полки проти ворога, що нападає? Чому добровільно не підносимо йому ключів від фортець наших, не пускаємо його охоче в наші землі для нашої ж погибелі? Навіщо не наслідуємо блаженнійшого архієрея Луппу…10, який вітав Аттілу такими словами: “Вітаю тебе, Аттіло, бич Божий!”? Тим, хто запитує мене про це, відповідаю словами апостола Павла: …не думайте про себе (про такі предмети) більше, ніж треба думати; але думайте скромно (тобто не за поняттями світу цього, але за смиренним розумінням і розглядом вищого порядку Промислу) (Рим. 12:3). У дусі цієї цнотливості постараємося розв’язувати наші непорозуміння і уявні протиріччя. Те, що руйнівні війни та інші біди відбуваються не без волі Божої, справа ясна (як помітили ми вище); але звідси не випливає, що не повинно ні озброюватися проти ворогів, ні вдаватися до лікування наших хвороб, вважаючи це протидією волі Божій.
Богослови-схоластики розрізняли дві сторони волі Божої: 1) воля знамення, 2) воля благовоління. Про першу (волю) не стану поширюватися: достатньо нам і того, що сказано про неї у вищевикладеному. Зовсім інакше треба думати про волю благовоління Божого: поки триває сам факт її, ми не можемо знати справжнього наміру Божого про нас, а дізнаємося про це згодом. Пояснимо це на прикладі хвороби: з якої б причини вона не почалася, немає жодного сумніву, що на те була воля Божа. Однак же хворому невідомий намір Божий щодо часу продовження його хвороби, а тому йому не забороняється вдаватися до різних засобів зцілення; і коли вже він після вживання їх не отримає одужання, то може бути впевненим, що на те є воля Божа, щоб терпіти йому тривалу і найтяжчу хворобу. Так смиренно міркуй кожен хворобливий брат, що Богу завгодно протримати тебе в хворобі; але оскільки ти не знаєш, чи має Бог намір, щоб ти страждав до смерті, то можеш безгрішно вдаватися до засобів лікування для одужання. Безгрішність лікування доводиться і тим ще, що якщо Богу не хочеться зцілити тебе, то Він може позбавити всякий засіб лікарської сили. Так само треба міркувати про ворогів і війни. Бог багаторазово попускав ворогам підкорювати ізраїльський народ, для того щоб народ цей не бешкетував, не забував би про Бога свого; і ізраїльтяни, доки не усвідомлювали на те волі Божої, чинили опір своїм ворогам; але вони вчинили інакше, коли пророк Єремія сповістив їм волю Божу – підкоритися цареві Навуходоносору. Так і пожежа, що почалася, якщо її, попри всі старання народу й пожежної команди, не можна було загасити, то ясно, що суд Божий вирішив, щоб будинок не тільки підпалили, а й він згорів цілком, щоб випробувати терпіння друзів Божих і покарати ворогів. Так само слід міркувати про волю благовоління Божого і в усіх інших наших нещастях.
З іншого боку, безгрішність самозбереження доводиться і прикладами мирської досвідченості. Батько, бажаючи дізнатися про успіхи свого сина у вивченні фехтування, дає йому дерев’яну рапіру і велить битися із собою: тут не син повстає проти батька, а ратник протистоїть своєму супротивникові. Так само той, хто намагається загасити пожежу, перемогти свого ворога, вилікувати хворобу, чинить опір не Божественній волі, яка карає нас за неправди наші, а протиставляє себе тій причині (провині), що переслідує його й яку ненавидить Сам Бог: дім підпалено через злість, ненависть або користолюбство. Усі ці спонукання до підпалу винні й грішні: чинити опір їм усякому безперешкодно. Хто лікує хворобу, той не волі Божій чинить опір, а людському стражданню, бо навряд чи трапляється якась хвороба, яка б не була наслідком ненажерливості, нестриманості, неохайності тощо; отже, чинить опір причинам хвороботворним. Так само і той, хто зброєю чинить опір ворогові, опирається не Богові, а тому, хто несправедливо починає війну. У всіх подібних пригодах захищати себе безперешкодно і навіть обов’язково, якщо не виявиться, що з особливих причин така поведінка є неприйнятною для Бога.
6
Що дивного, коли Божественний Промисел і Його праведний суд вживає злих людей як знаряддя для звершення Його святої волі, коли і самі дияволи виконують цю справу. Як каже святитель Григорій, “звершується це за дивовижним устроєм милості Божої, за яким той самий засіб, який ворог використовує для спокуси нашого серця, щоб занапастити нас, милосердний Творець використовує для виправлення нашого, щоб оживотворити нас “11.
У Першій книзі Царств говориться про царя Саула: ІІ сталося другого дня, і напав злий дух від Бога на Саула (1Сам. 18:10). В іншому місці про той самий дух сказано: напав його дух злий, посланий від Господ (1Сам. 16:14). Як же узгодити обидва ці вирази: “злий дух від Бога”, ” злий дух від Господа”? Якщо злий або лукавий дух, то він не Божий дух, а якщо Божий, то він не злий дух. Слова ці самі себе пояснюють: дух цей називається злим або лукавим тому, що він був бажанням розбещеного серця Саулова, він мучив його і душив; духом же Божим або від Бога названий він тому, що був посланий Богом на покарання Саулу за гріхи його. Для зрозумілішого розуміння текстів Святого Письма, подібних до вище зазначених, наводимо пояснення блаженного Августина на біблійний вираз: “праві серцем”. Що означає “праві серцем”, або “праве серце?” На це запитання Августин відповідає: “Праві серцем суть ті, хто не чинить опір Богові. Вникніть, улюблені, і зрозумійте сенс, що полягає у виразі “праве серце”; але для цього необхідно знати: яка різниця між правим і лукавим серцем? Усяка людина, що мимоволі страждає, терпляче переносить усе: образи, печалі, труди, докори, вірячи, що так завгодно Богові, і, подібно до Іова, не дає божевілля Богові, тобто не вимовляє нічого нерозумного про Бога, нібито Бог не знає, що діється й твориться у світі; одного карає, іншому прощає провину та чинить милість; така людина – праве серцем. Навпаки: норовливі, розбещені й нерозумні серцем ті, які про все, що трапилося їм зазнати неприємного або злісного, кажуть: “Ми страждаємо несправедливо”, закидаючи це Богові, з волі Якого вони страждають, або, якщо не наважуються явно приписувати несправедливості Богові, то не вірять у промисел Божий про світ і, таким чином, забирають у Бога світоуправління. “Не може Він робити неправди, – кажуть вони, – проте несправедливо те, що я страждаю, а інший не знає жодного лиха; я знаю, що я грішний, але, правду кажучи, є ж і більші грішники, але вони веселяться, а я страждаю; несправедливо те, що найгірші живуть в усій великій радості й насолоді, а я, хоч і без вад, чи мало в чомусь грішний, живу в великому лихолітті та у повсякденних нападах та кривдах, а це є явною несправедливістю. І то мені добре відомо, що Бог не творить неправди, а неправда існує у світі, тому роблю висновок, що Бог не керує справами людськими і не має про нас Свого промислу”.
Неправі серцем, тобто ті, що розпустилися в серці своєму, тримаються трьох хибних думок: 1) або що немає Бога; 2) або що Бог несправедливий, коли Йому все те (про що зазвичай кажуть розбещені) є благовидним, любим, і Він це допускає; 3) або що Бог не керує справами людей і не має жодної турботи або піклування про них. Ці три думки хибні і становлять найбільше нечестя проти Бога. Продовжимо, браття улюблені, нашу мову про правих серцем. Той правий серцем, або в серці своєму, хто в щасті й у нещасті дякує Богові, кажучи словами праведного Іова: Господь дав, Господь і взяв, (як Господь забажав, так і сталося,) нехай буде ім’я Господнє благословенне! (Йов. 1:21). Зауважте, люб’язні брати, щоб ви ніколи не казали: “Це мені диявол зробив”, але все, що трапляється з тобою, і добре, і зле, приписуй Богові своєму, знаючи, що диявол не може нічого, якщо Вищий Бог, що має владу над життям і смертю, не дозволив йому чогось вчинити для твоєї страти або виправлення: страти Бог попускає для нечестивих (безбожників, що свідомо вчиняють проти своєї совісті, явно відкидають істину тощо), виправлення ж – для нечестивих (нечестивих, тих, що свідомо поступають проти своєї совісті, які явно відкидають правду), а нечестивих (нечестивих, які явно відкидають правду, і т. п.), і т. п. п.), виправлення ж попускає для синів, які в чомусь згрішили: б’є ж усякого сина, якого приймає (Євр. 12:6). І ти не сподівайся залишитися без покарання, якщо тільки не думаєш бути відчуженим від Небесної спадщини: б’є ж усякого сина, якого приймає (визнає спадкоємцем). Чи так? Чи всякого? Де ти хотів сховатися від покарання? Усякого б’є неодмінно; ніхто не уникне покарання: хай буде тобі відомо, що Сам Єдинородний Син Божий, який не вчинив жодного гріха, не був виключений з покарання “12. Чудове це вчення, дійсно гідне воно блаженного Августина.
А оскільки, за міркуванням Августина, ні диявол, ні ніхто з людей нікому іншому не може завдати жодного зла без попущення Божого, у наступній главі розглянемо: що допускає Бог, як допускає, і для чого, і з якої причини відбувається попущення Боже?
Іліотропіон, або узгодження з Божественною волею. Святитель Іоанн Тобольський (Максимович)
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
