Ін. 4:54-5:1. Це друге чудо сотворив Іісус, повернувшись з Юдеї в Галілею. Після цього було свято Юдейське, і прийшов Іісус до Єрусалима.
Зміст: 1. Овча купіль, як прообраз хрещення. 2. Розслаблений, який страждав 38 років, прекрасний зразок терпіння. Наполегливість у молитві. Якість молитви. Чому життя людини важке і важке. Необхідність праці. У чому полягає цнотливість. Немає праці, немає і поміркованості. Задоволення, що доставляється пороком, короткочасне; радість, що дається чеснотою, вічна. Немає справжньої радості в цьому світі; справжня радість на небі.
1. Як у золотих копальнях досвідчений у цій справі не залишить поза увагою ані найменшої жили, бо вона може принести велике багатство, так і в божественних Писаннях не нешкідливо опускати навіть одну риску або йоту, а треба дослідити все. Усе в них сказано Духом Святим і нічого немає зайвого. Зверни ж увагу і тут на те, що говорить євангеліст: “це друге чудо створив Іісус, повернувшись з Юдеї до Галілеї”. Не дарма додав: “друге”, а ще звеличує чудовий вчинок самарян, показуючи, що жителі Галілеї, навіть після другого знамення, яке вони бачили, не досягли висоти тих (самарян), які нічого не бачили.
“Після цього було свято Юдейське”. Яке свято? Мені здається, свято П’ятидесятниці. “І прийшов Іісус до Єрусалима”. Він часто приходив на свята в це місто, частково для того, щоб здаватися таким, що святкує разом з юдеями, а частково для того, щоб привертати до Себе незлобивий народ. Ці простосердечні люди найбільше сходилися в ці свята.
“Є ж у Єрусалимі біля Овечих воріт копальня, звана по-єврейськи Віфезда, при якій було п’ять критих ходів. У них лежала велика кількість хворих, сліпих, кульгавих, кульгавих, знесилених, які чекали на рух води” (Ін. 5:2-3).
Що це за спосіб лікування? Яке тут таїнство нам вказується?
Не дарма ж і не без причини написано це; тут ніби в образі й подобі уявляється нам майбутнє, щоб, коли трапиться щось вельми незвичайне й несподіване, не похитнулася в багатьох сила віри. Що ж тут зображується? Намір був дарувати нам хрещення, що має в собі велику силу і найбільші блага, хрещення, яке очищає від усіх гріхів, а людей з мертвих робить живими. Ось це-то, ніби в образі, і передізображується тут у купелі, як і в багатьох інших установленнях. Так заздалегідь Бог дарував воду, що очищає нечистоти тіла, скверни не суттєві, а тільки такі, що здаються такими, – такі, наприклад, як від дотику до померлих, від прокази та від інших подібних причин. Та й багато чого в старому заповіті, як бачимо, відбувалося з цією метою за допомогою води. Але повернемося до свого предмета.
Отже, Бог, як я сказав, встановив спочатку очищення за допомогою води нечистот тілесних, а потім і різних хвороб. Бажаючи привести нас ближче і ближче до благодаті хрещення, Він лікує вже не одні нечистоти, а й хвороби. Дійсно образи найближчі до істини29, як щодо хрещення, так і страждань та інших предметів, були взагалі виразнішими за прообрази найдавніших. Як найближчі до царя зброєносці виблискують світліше за тих, що від нього стоять на віддалі, так було і в прообразах.
Ангел сходив і збурював воду, і надавав їй цілющої сили, щоб навіяти юдеям, що тим більше Господь ангелів може зцілювати всі хвороби душевні. Але як тут зцілювала не просто природна сила води (інакше це бувало б завжди), але дією ангела, так і над нами вода не сама по собі діє, але коли сприйме благодать Духа, тоді й очищає всі гріхи. Біля цієї купелі лежала велика кількість хворих, сліпих, кульгавих, сухих, які чекали руху води. Але тоді слабкість була перешкодою для того, хто бажав отримати зцілення, а нині кожен вільно може приступати. Не ангел воду збурює, а Господь ангелів здійснює все це. І вже не може хворий сказати: “не маю людини;… коли ж я приходжу, інший вже сходить раніше за мене” (Ін. 5:7).
Але хоч би стікався весь всесвіт, благодать не убожіє і сила її не виснажується, а залишається завжди однакова, як і раніше. Як сонячні промені світять щодня і не виснажуються, так і ще більше сила Духа анітрохи не зменшується від безлічі тих, хто приймає її. А так було для того, щоб ті, хто бачив, як водою можна зцілити хвороби тілесні, і випробував це протягом тривалого часу, легше повірили, що можна зцілити й хвороби душевні.
Але для чого Іісус, залишивши всіх, підійшов до того, який хворів тридцять вісім років? І для чого запитує: “чи хочеш бути здоровим” (Ін. 5:6)? Не для того, щоб дізнатися про це (це було б зайве), а щоб виявити його терпіння і нас напоумити, що тому-то саме Він, залишивши інших, підійшов до нього. Що ж хворий? “Відповів Йому: так, Господи; але не маю людини, яка б опустила мене в купальню, коли збуриться вода; коли ж я приходжу, інший уже сходить перед мною” (Ін. 5:7).
Але хоча б стікався весь всесвіт, благодать не зменшується і сила її не виснажується, а залишається завжди однакова, як і раніше. Як сонячні промені світять щодня і не виснажуються, так і ще більше сила Духа анітрохи не зменшується від безлічі тих, хто приймає її. А так було для того, щоб ті, хто бачив, як водою можна зцілити хвороби тілесні, і випробував це протягом тривалого часу, легше повірили, що можна зцілити й хвороби душевні.
Але для чого Іісус, залишивши всіх, підійшов до того, який хворів тридцять вісім років? І для чого запитує: “чи хочеш бути здоровим” (Ін. 5:6)? Не для того, щоб дізнатися про це (це було б зайве), а щоб виявити його терпіння і нас напоумити, що тому-то саме Він, залишивши інших, підійшов до нього. Що ж хворий? “Відповів Йому: так, Господи; але не маю людини, яка б опустила мене в купальню, коли збуриться вода; коли ж я приходжу, інший уже сходить перед мною” (Ін. 5:7).
Для того Христос і запитав: “чи хочеш бути здоровим”, щоб ми дізналися все це. Не сказав, однак же, йому: чи хочеш, Я зцілю тебе? – тому що тоді ще не мали про Нього такої високої думки; а каже: “чи хочеш бути здоровим”? Але дивовижне терпіння розслабленого. Перебуваючи в хворобі тридцять вісім років і щороку чекаючи зцілення, він залишався тут і не відходив. Адже якщо не тривалість минулого часу, то непевність майбутнього могла б відволікти його від цього місця, якби він не був таким терплячим. Уяви собі, як, без сумніву, й інші стражденні там були пильні; та й час, у який збурювалася вода, не був відомий. Втім, кульгаві й каліки могли спостерігати; як же бачили сліпі? Вони, можливо, дізнавалися про рух води з шуму, що при цьому відбувався.
2 Отже, засоромимося, улюблені, засоромимося і будемо оплакувати велике наше недбальство. Той тридцять вісім років чекав і не отримував, чого бажав, однак не відходив; і не отримував не через власне недбальство, а тому, що знаходив перешкоди з боку інших і терпів насильство; але при всьому тому не слабшав духом. А ми, якщо тільки десять днів проведемо в очікуванні того, чого посилено просимо, і якщо не отримаємо, то вже не налаштовані буваємо вжити знову те саме старання.
Заради людей ми старанно трудимося такий довгий час, і, служачи у військах, і тяжкі роботи виконуючи, і виконуючи раболіпні послуги, хоча, врешті-решт, часто втрачаємо і саму надію (на нагороду); а заради Господа нашого, від Котрого, без сумніву, можемо отримати нагороди, значно більші, ніж від самих зусиль (“надія не присоромилася”, говорить Писання (Рим. 5:5)), ми не стараємося показати належну старанність, – ми не терпимо. Якого ж покарання заслуговує це? Хоч би ми й нічого не отримали від Нього, одну тривалу співбесіду з Ним хіба не слід вважати вартою незліченних благ? Але постійна молитва, кажеш ти, важка справа. А яка з добрих справ, скажи мені, не важка? Та в тому-то, скажеш ти, і утруднення велике, що з пороком пов’язане задоволення, а з чеснотою праця. Я думаю, багато хто на це шукає пояснення. Яка ж тому причина?
Спочатку Бог дарував нам життя, вільне від турботи і не залежне від праці; але ми не скористалися, як належить, цим даром, а розбестилися через недбальство і позбулися раю. Тоді-то Бог зробив уже життя наше важким, і, виправдовуючи своє перед родом людським, ніби так каже: Я дарував вам спочатку насолоди, але ви від свавілля стали гіршими; тому Я визначив накласти на вас труди і піт. Коли ж і труди не приборкали нас, Він дав закон, що містить у собі заповіді, наклавши на нас, як на коней неприборканих, вузди і пута, щоб утримати пориви, як роблять приборкувачі коней. Ось чому життя наше пов’язане з працею, оскільки без праці ми зазвичай розбещуємося.
Природа наша не може не діяти, а інакше легко схиляється до зла. Припустімо, наприклад, що людині цнотливій, або тій, що вирізняється якоюсь іншою чеснотою, не потрібні були б жодні подвиги, а вона б і спала, а проте в усьому встигала: до чого б призвело таке ослаблення? Чи не до гордості й зарозумілості? Та для чого ж, кажеш ти, зі злом пов’язане велике задоволення, а з чеснотою велика праця і тягар? Але яка ж була б тобі і благодать, або за що ж би ти отримав нагороду, якби це була справа не важка? Я і тепер можу вказати багатьох таких, які за природою відвертаються від спілкування з жінками і тікають, як чогось кепського, від самої бесіди з ними; але скажи мені, чи називати їх за це цнотливими, і чи будемо ми їх увінчувати і прославляти? Ніяк.
Цнотливість є стриманість і подолання похотей боротьбою. Так і на війні, що сильніша битва, то блискучіше тоді буває й торжество, а не тоді, коли ніхто й рук не піднімає. Є багато і смирних за природою людей: чи можемо називати їх лагідними? Ніяк. Так і Христос, кажучи про три роди скопців, два з них залишає без вінців, а один вводить у царство (Мф. 19:12).
Та для чого, скажуть, потрібне зло? І я теж кажу: але хто ж винуватець зла? Хто інший, як не наше довільне недбальство? Але належало б бути, кажеш, одним добрим. А яка властивість добра? Тверезіти і не спати, чи спати і віддаватися безтурботності?
А чому, скажеш, не визнано за краще, щоб добро робилося без праці? Такі слова властиві тваринам і черевоугодникам, які шанують богом своє черево. Що це слова лінощів, ось – суди: якби десь були володар і воєначальник, і володар би спав або бенкетував, а воєначальник із великою працею здобував би перемоги: кому з них ти зарахував би славу? Кому належав би плід радісних подій? Бачиш, що душа більш прихильна буває до того, у чому більше обтяжується.
Тому й Бог поєднав із чеснотою праці, бажаючи приліпити до неї душу. Тому-то ми дивуємося чесноті, хоча самі її і не виконуємо; а порок засуджуємо, хоча він, здається, і вельми приємний. Ти запитаєш: чому ми не дивуємося людям добрим за природою, а тим більше тим, які такі за вільним бажанням? Це тому, що справедливість вимагає віддавати перевагу тому, хто працює, а не тому, хто не працює.
А чому, скажеш, ми нині трудимося? Тому, що ти не хотів вести розсудливо життя без праці. Якщо дослідити уважно, то ж бездіяльність і без того зазвичай розбещує нас і завдає багато труднощів. Наприклад, залишимо в ув’язненні якусь людину і станемо тільки годувати її і наповнювати її черево, не дозволяючи їй ні ходити, ні займатися будь-якою справою; нехай вона насолоджується трапезою і ложем і постійно пересичується: чи може щось бути нещаснішим за таке життя? Але інша справа, скажеш, займатися чим-небудь, а інша – трудитися; адже можна ж було тоді30 робити без праці? Чи не так? Звичайно так; цього і Бог хотів, та ти сам не стерпів.
Бог наказав тобі обробляти рай, призначивши в цьому тобі заняття, але, не долучивши до цього жодної праці; а якби й спочатку в людини була праця, то після Бог не поклав би на неї праці у вигляді покарання. Можна робити і не обтяжуватися, як то властиво ангелам. А що вони займаються справою, послухай, як говорить про те Писання: “міцні силою, що виконують слово Його” (Пс. 102:20).
Тепер нестача сили робить нам багато праці, а тоді цього не було, тому що “хто увійшов у спокій Його, – говорить Писання, – той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх” (Євр. 4:10), маючи на увазі тут не бездіяльність, а неважкість справи. Бог ще й нині діє, як каже Христос: “Отець Мій донині робить, і Я роблю” (Ін. 5:17).
Отже, переконую вас, відклавши всяке недбальство, поревнувати за чесноти. Задоволення пороку короткочасні, а скорбота постійна; від чесноти ж навпаки, радість нескінченна, а праця – тільки тимчасова.
Чеснота, ще перш ніж отримати вінці, втішає свого трудівника, живлячи його надіями, а порок, ще перш ніж покарання, страчує свого послідовника, мучачи і лякаючи його совість і змушуючи на все дивитися з підозрою. А це чи не гірше за найбільші труди, за всяке виснаження? А якби навіть цього не було, а було б одне задоволення, чи може щось бути нікчемнішим за таке задоволення? Воно, як скоро з’являється, так і зникає, в’янучи й тікаючи раніше, ніж встигнемо взяти гору над ним, чи розуміти тут задоволення плоті, чи розкоші, чи багатство; адже все це щодня не перестає старіти. А коли піде ще й покарання і муки, – що може бути нещаснішим за людей, які віддаються пороку?
Отже, знаючи це, будемо терпіти все заради чесноти; таким чином ми здобудемо і істинну радість, благодаттю і людяністю Господа нашого ІІісуса Христа, з Яким Отцю зі Святим Духом слава на віки віків. Амінь.
* * *
29 То є за часом найближчим до нового заповіту.
30 То є в первісному стані.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (3) раз
