ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЗАКОНУ БОЖОГО. ПРО ПЕРШУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ЗАКОНУ БОЖОГО

1. Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене.
2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.
3. Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.
4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — субота — для Господа Бога твого.
5. Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.
6. Не вбивай.
7. Не чини перелюбу.
8. Не кради.
9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.
10. Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого.

Десять заповідей Закону розміщені були на двох скрижалях, бо в них містяться два види любові: любов до Бога і любов до ближнього.

Вказуючи на ці два види любові, Господь Ісус Христос на запитання, яка заповідь найважливіша в Законі, сказав: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки» (Мф. 22:37-40).

Любити Бога ми повинні насамперед і понад усе, тому що Він наш Творець, Промислитель і Спаситель — «Бо ми Ним живемо, і рухаємось, і існуємо» (Діян. 17:28).

Потім повинна йти любов до ближнього, яка служить виявленням нашої любові до Бога. Хто ближнього свого не любить, той і Бога не любить. Св. апостол Іоан Богослов пояснює: «Хто каже: Я Бога люблю, а брата (тобто ближнього) свого ненавидить, той говорить неправду, бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1Ін. 4:20).

Люблячи Бога і ближніх, ми цим виявляємо й істинну любов до самих себе, бо істинна любов до самого себе і полягає у виконанні наших обов’язків перед Богом і ближнім. Вона виявляється в турботі про свою душу, в очищенні себе від гріхів, у підкоренні тіла духу, в обмеженні особистих потреб. Ми повинні берегти своє здоров’я і турбуватися про розвиток своїх душевних сил та здібностей, щоб краще виявляти свою любов до Бога і ближніх.

Таким чином, любов до себе не повинна проявлятися на шкоду любові до ближніх. Навпаки. Ми повинні любов до себе приносити в жертву любові до ближніх. «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе (тобто пожертвує життям своїм) за друзів своїх (ближніх своїх) (Ін. 15:13). А любов до себе і любов до ближніх повинна приноситись у жертву любові до Бога. Господь Ісус Христос про це каже так: «Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, не достойний Мене; і хто не бере хрест свій (хто відмовляється від усіх життєвих бід, страждань і випробувань, які посилає Господь, а йде легким, беззаконним шляхом) і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мф. 10:37-38).

Якщо людина передусім любить Бога, то, природно, вона не може не любити і батька, і матір, і дітей, і всіх ближніх своїх; і любов ця буде освячена Божественною благодаттю. Якщо людина любитиме когось з них, без любові до Бога, то така любов її може бути навіть злочинною: наприклад, така людина для добробуту своїх рідних або друзів може позбавити добробуту інших, бути до них несправедливою, жорстокою тощо.

Отже, хоча увесь Закон і полягає у двох заповідях любові, але для того, щоб нам ясніше уявити наші обов’язки перед Богом і ближніми, вони поділені на 10 заповідей. Обов’язки наші перед Богом визначаються у перших чотирьох заповідях, а обов’язки перед ближніми — в останніх шести заповідях.

***

ПРО ПЕРШУ ЗАПОВІДЬ ЗАКОНУ БОЖОГО

Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене.

Першою заповіддю Господь Бог указує людині на Самого Себе і спонукає нас шанувати Його — єдиного істинного Бога. Крім Нього, нікому не повинні ми віддавати Божої пошани.

Ім’я «Господь» — від слова «владарювати»; ім’я «Бог» — від слова «багатий у милості», благий. Як всемогутній Бог повеліває; як милосердний Він відкриває Самого Себе і Свою святу волю. Для того, щоб шанувати Господа Бога, ми повинні пізнавати Його, тобто учитися богопізнання.

Богопізнання є найважливіше з усіх пізнань. Воно являє собою перший і найважливіший наш обов’язок. Усі наукові людські знання, якщо вони не осяяні світлом богопізнання, втрачають своє істинне значення, свій сенс і свою мету. Замість добра такі знання приносять у життя багато зла.

Для набуття богопізнання, тобто для того, щоб навчитися пізнавати істинного Бога, ми повинні:

1. Читати і вивчати Святе Писання (Слово Боже), яке сповіщає нам істинне і найдосконаліше пізнання про Бога.
2. Читати творіння святих отців і вчителів Церкви, що не обхідно для правильного розуміння Св. Писання і для збереження себе від перекрученого, неправильного розуміння.
3. Якомога частіше відвідувати храм Божий, бо всі служби церковні, що в ньому здійснюються, являють собою наочне повчання про Бога і діла Його.
4. Слухати проповіді пастирів і читати книги релігійно-морального змісту.
5. Вивчати творіння Боже — природу, а так само й історію роду людського, які являють нам дивні дії промислу Божого.

Ця заповідь покладає на нас і певні обов’язки богошанування. Ми повинні:

1. Вірувати у Бога, тобто мати щире і тверде переконання в Його існуванні.
2. Ходити перед Богом, тобто завжди пам’ятати про Бога і все робити так, ніби перед очима Божими (поводитися з обачністю), а разом з тим не забувати, що Бог бачить не тільки наші справи, а й наші помисли.
3. Надіятися на Бога, любити Бога і коритися Богу, завжди бути готовими робити те, що Він повеліває, і не ремствувати, коли Він не те робить з нами, що ми хотіли б самі. Бо тільки один Бог знає, що і коли нам дати, — що нам корисне і що шкідливе.
   Вища форма любові до Бога є благоговіння, або страх Божий, тобто боязнь віддалитися від Бога через наші гріхи.
4. Поклонятися Богу, прославляти Його і дякувати Господу Богу як Творцю, Промислителю і Спасителю нашому, пам’ятаючи про всі Його дари і ласки до нас.
5. Безбоязно сповідувати Бога, тобто перед усіма визнавати, що Він наш Бог, і не відмовлятися від своєї віри, хай навіть за це віровизнання доведеться постраждати і померти.

Гріхи проти першої заповіді:

1. Безбожництво — коли люди зовсім заперечують буття Боже. Таких людей пророк Давид називає безумними: «Сказав безумний у серці своїм: Бога нема» (Пс. 13:1).
2. Багатобожжя — коли замість єдиного істинного Бога визнають багато вигаданих богів.
3. Безвір’я — коли люди, визнаючи буття Боже, не вірять у Його Божественне Провидіння й Одкровення. Це безвір’я часто ви никає внаслідок неправильної освіти і виховання, від гордощів і зарозумілості, від захопленості поганими прикладами, від зневажливого ставлення до Церкви і від гріховного життя.
4. Єресь — коли люди видумують або винаходять вчення, противні Божественній істині, або вперто і навмисне перекручують Божественну істину.
5. Розкол, тобто свавільне ухилення (відокремлення) від єдності богошанування, — від небажання мати єдність з право славною Церквою.
6. Боговідступництво — коли люди зрікаються істинної віри, боячись переслідувань, глузувань, або заради якихось земних роз рахунків, або від захоплення псевдонауками.
7. Відчай — коли люди, забуваючи про безмежне милосердя Бо же, не сподіваються отримати від Бога допомогу і спасіння. Найжахливіші приклади відчаю являють собою самогубці.
8. Чаклунство — коли люди, залишивши віру в силу Божу, звертаються до різних таємних і злих сил.
9. Марновірство — коли вірять у якусь звичайнісіньку річ, приписуючи їй надприродну силу.
10. Лінощі у молитві і у всякій богоугодній справі.
11. Любов до творіння більша, ніж до Бога.
12. Людино догідливість — коли турбуються більше про те, як догодити людям, ніж Богу.
13. Самовпевненість — коли сподіваються більше на себе або на інших людей, ніж на ласку і поміч Божу.

Заповідь Божа не суперечить нашому обов’язку шанувати святих ангелів і святих угодників Божих і молитися їм, бо ми шануємо їх не так, як Самого Бога, а як вірних служителів Божих, які догодили своїм життям Богу. Св. ангели й угодники Божі близькі до Бога і можуть бути нашими помічниками в молитві перед Господом Богом. Ми повинні просити їхньої допомоги і заступництва, твердо сподіваючись, що Господь заради них скоріше почує і наші грішні молитви. Слово Боже каже: «Моліться один за одного, щоб вам зцілитися; забагато може щира молитва праведного» (Як. 5:16), «Бог не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі» (Лк. 20:38).

 

Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий

Благовіст УПЦ

Просмотрено (0) раз