Великодня радість під час війни особлива. Вона зовсім не схожа на те, що відчуває душа у мирний час.
Симпатична весела синичка прилетіла до свого будиночка на балконі під гучне виття тривожної сирени. Запашний аромат квітучих дерев просякнутий запахом гару будинків. Тиха радість вічності поєднується з гірким смутком повсякденності. Синьо-сонячні очі небес дивляться у темно-сірі зіниці бездонного людського горя.
Війна малює фарбами вогню та болю ікону під назвою «Земне життя». Але хіба не те саме відбувається з душею людини, коли вона йде з цієї юдолі страждань? Близькі, рідні, друзі, будинок, сад, город – все, чим жив, дихав, що любив, поступово тане, зменшується в розмірах і зникає з останнім зітханням, з останнім ударом серця. Різниця лише в тому, що війна це робить швидко, потужно, масово, наочно, з віртуозним професіоналізмом. Скільки таких військових сторінок було вже прогорнуто у Книзі часу до нас! Скільки буде після нас.
Людські долі – дрібні піщинки у великих барханах всесвітньої історії. Люди будують та руйнують, творять нове на руїнах старого, забуваючи гіркі уроки минулого, уперто повторюють їх у майбутньому. Час вчить нас тому, що він нічого не вчить.
Мине колись і ця війна. Заростуть травою могили всіх, хто жив у цей темний час, хто помер від горя, ран та хвороб. Але не пройде те, що прийшло до нас із Неба на Великдень. Про це нагадує мале дитя, що тягне свої рученята до обличчя матері, і весняний вітер, що несе з полів запах молодої трави.
Про це намагається сказати трель солов’я і собака, яка рано вранці полиже тобі руку, викликаючи на прогулянку. Все, що створено Любов’ю, з любов’ю і для кохання, говорить про те, що вона, Любов, у всьому світі господиня. Смерть тут – лише непрошена гостя, і вона не має жодного права забрати у нас любов Воскреслого Христа. Що б не трапилося, як би не склалася доля, душі наші в могутніх руках Бога, і не існує у всьому всесвіті такої сили, яка могла б нас у Нього відібрати.
Що ми готові зазнати, аби вся ця радість стала нашою? На що ми зважимося, щоб це торжество не пройшло повз нас? Яку ціну ми ладні заплатити, аби не рік, не сто, не тисячу років, а завжди — на віки вічні — жити поруч із праведниками й святими, у променях нескінченної Божественної Любові та радості? Скільки ми не пошкодуємо віддати за це? Усе?..
То приготуйся — заплати цю ціну. Не ни́й, не стогни, не ремствуй, не журися, не бійся, не впадай у розпач! Адже насправді ти платиш майже нічого. За дрібну копійку ти отримуєш безцінний скарб. Усе минеться, але Христос і те, що Йому належить, залишиться навіки. Бо «все Ним і для Нього створено, і Він є понад усе, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16–17).
Там, за димом війни, за виттям снарядів, за стогоном, плачем, болем і кров’ю «сьогодні», чекає на тебе твоє вічне «завтра». І воно неодмінно дочекається. Лиш пам’ятай про нього й не втрачай його з поля зору.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Просмотрено (5) раз
