Христа юродивий Іоанн Походенчик
День пам’яті – 12/25 листопад
У певні моменти історії Господь посилає на землю особливих людей, яких звичайний світ не сприймає як своїх. Це юродиві заради Христа, тобто безумні заради Христа, покликані Богом у такий спосіб, щоб викрити світ у його гріхах.
Одним із таких людей був Іоанн Походенчик, який проживав у селі Плоське Знам’янського району Кіровоградської області. Про його походження нічого не відомо: де він народився, ким були його батьки, як провів він дитинство та роки юності. Відомо, що Іоанн з’явився в селі вже дорослим. Він був середнього зросту, худорлявий, одяг у нього був дуже бідний: пошарпаний, полатаний.
Іоанн постійно ходив босим, тільки в люті морози обмотував ноги ганчірками, носив із собою сумку з латками. У нього не було свого житла, тому Іоанн часто спав під відкритим небом біля святого джерела. Коли темрява ночі спускалася на землю він віддавався щирій молитві. У такі моменти подвижник зовсім не був схожим на божевільного. Для людей видавав себе юродивим, щоб приховати свої чесноти і щоб тільки Бог пізнав його справжню душу.
Спочатку про Іоанна всі говорили, що він якийсь дивний, з примхами, які на перший погляд були незрозумілі з точки зору здорового глузду. Мова його була невиразною: він щось бурмотів і ніхто не міг зрозуміти жодного слова. Незабаром жителі села почали помічати, що ці капризи були не результатом хвороби чи божевілля, а діями Бога, за допомогою яких Господь показує як він піклується про своє творіння.
Наведемо декілька прикладів із життя Іоанна
Прийшов юродивий до одного з жителів і почав виміряти ткану доріжку, а потім говорить: «Ось навіщо тобі потрібно стільки ряднинки». Потім у цьому будинку були похорони.
Одного разу раптом зненацька прибігає Іоанн і починає бігати по будинку, хапаючи порожні відра, метаючись туди-сюди. А наступного дня у цьому будинку сталася пожежа.
Жителі села стали помічати, що якщо Іван заспіває, то буде весілля, а якщо він починає плакати, як дитина, значить, приходить час, коли хтось народжує. Тоді Івана запитували: «Хто буде?». Якщо він вказував на себе, то це означало хлопчик, якщо вказував на жінку, то це означало, що народиться дівчинка.
Була ще одна особливість: коли Іоанн приходив до когось додому, його завжди пригощали. Але він постійно на тарілці залишав частину їжі. Його запитували: «Ваня, чому ти не доїдаєш?» А він відповідає: «Я залишив це Йому!». Ніхто не розумів для кого Іван залишав їжу. Та скоріш за все подвижник виконував правило: вставати з-за столу трохи голодним, залишивши можливість для молитви, якій, як відомо, заважає ситий живіт.
У 1920 році в селі Плоське було відкрито і освячене джерело на честь Казанської ікони Божої Матері. Цікаво, що свідчення про ці події, залишив у своїх спогадах один з ворогів церкви Троцюк Микита Саввич, член КПРС з 1918 року, який за вказівкою партії зробив записи про революційні події. Зокрема, він розповідає, що у 1920 році «в селі Плоское (Дмитрівської волості) Ангел зійшов з небес до якогось юродивого Афанасія і розповів йому Божу таємницю, яка полягала в тому, що він, Афанасій, вказав віруючим на околиці села Плоске на старе, давно забуте і засипана землею «криниця», і повідомив, що в ній є цілюща вода. Ангел також попередив юродивого Афанасія, що як тільки відкриють криницю, то сам Бог з’явиться йому недалеко від криниці, і тоді Бог покарає всіх, хто не шанує царя і Бога, а благочестиві будуть зцілені джерельною водою» (П-5909, оп.1, д.157).
Далі розповідається, що ця звістка незабаром поширилася по навколишніх селах, колодязь очистили від землі і до нього постійно сходилися люди: в одні дні збиралися сотні людей, а в інші – тисячі.
Криницю з джерельною водою освятив священик Тимофій Середа зі своїм ризничим Дмитром Олизко. Згодом обидва у 1937 році були розстріляні за контрреволюційну пропаганду і виявлення цього джерела…
Коли Іоанна запитували, чи має він якесь відношення до відкриття криниці, він заперечливо похитав головою і вигукнув: «Ні! Ні! Це не я!» А на запитання родичів про долю заарештованого Дмитра, Іоанн жестом показав, що його вже немає в живих.
Щорічно на свято Казанської ікони збиралося багато людей. Ми заздалегідь приїхали з навколишніх сіл, ночували прямо на траві. А наступного дня була урочиста служба і освячення води. Також багато народу зібралося біля джерела в день Хрещення Господнього. За традицією, після освячення люди занурювалися у джерело. Під час цього процесу Іоанн управляв: одних допускав, а іншим не дозволяв занурюватися у воду.
Головним у житті блаженного була любов до Бога, Якому він служив у такому нелегкому подвигу. Саме тому Іоанн не міг жити без церковної молитви: він старанно відвідував храм Божий, любив молитву і нелицемірно вважав себе великим грішником, молився перед входом на паперті церкви, не даючи втіхи своїй плоті у теплому, затишному, благовонному ладаном та воском сільській церкві.
Як заправило, люди подавали блаженному милостиню. Після служби Іоанн брав все, що йому подавали і йшов до бідних, багатодітних родин де все роздавав дітям, попередньо посадивши всіх за стіл. Таким чином блаженний показав, що без любові до людей не може бути любові до Бога.
На Радоницю він разом зі священиком і приходським хором з молитвою за покійних, щиро перехрестившись і невиразно підспівуючи завжди обходив цвинтар.
Подвиг Христа ради юродивого містить у собі добровільну бідність та поневіряння. Блаженний завжди знаходився у піших подорожах, шукаючи Царства Небесного, за словами Христа Спасителя: «Шукайте перш за все Царства Небесного, і все інше вам додасться».
Часто він виходив на кілька тижнів до Чорного лісу, де були тільки Бог і блаженні. Тут він усамітнювався в молитві, практикував піст, ведучи війну проти володарів темряви цього світу, розпинаючи свою плоть, у позбавленні її від пристрастей та похотей.
Повертаючись в село, він знову майже був без одягу, який на ньому був весь рваний. Йому знову благочестиві люди намагалися одягти, взути, але все повторювалося знову: він все роздавав іншим, сам одягався в лахміття і продовжував свій подвиг. Проводячи таке суворе, подібне ангелам життя, блаженний стяжав дар прозріння, але користувався цим даром дуже таємно, не будучи зарозумілим або гордим, попереджаючи людей таємними знаками про майбутні випробування в особистому житті або житті країни.
Наприкінці 30-х років минулого століття жителі села помітили, що блаженний грізно вказує людям на небо і тут же починає підмітати землю віником, вони довго думали і гадали, про що їх попереджав Іоанн, поки не почалася війна з гітлерівською Німеччиною. Тільки тоді всім стало зрозуміло про що попереджав Іоанн. Під час цього страшного випробування, даними Богом благодатними дарами, Іван Походенчик з великою любов’ю піклувався про місцевих жителів.
В роки німецько-радянської війни окупанти депортували багатьох молодих людей на примусові роботи до Німеччини. Така ж доля могла спіткати і молодь села Плоське. Напередодні облав Іоанн бігав від хати до хати, стукав по парканам і кричав щось подібне: «Поїхали! Пішли! Іди геть!» Юнаки і дівчата ховалися скрізь, де тільки могли, зокрема в очереті. Загарбники не могли знайти, кого б відправити на примусові роботи. У люті вони випускали по кілька черг з автоматів і розходилися. На щастя, ніхто з молодих людей, які там сиділи, не постраждав. Це повторювалося багато разів.
Також юродивий Іоанн, згідно з посланим йому одкровенням Божим, своїми діями попереджав жителів села про обстріли. Він побіг і, як здавалося селянам, плюнув перед собою. А наступного дня була стрілянина. Попереджені юродивим, жителі села змогли сховатися, залишившись таким чином в живих.
Перед звільненням села Плоське люди помітили, що Іоанн зайшов у двір і намагався зловити рудого півня, провіщаючи таким дивним чином швидкий прихід «червоних», тобто радянських військ і звільнення села від нацистських загарбників. У 1943 році, незадовго до звільнення села Плоське, поліцаї застрелили Івана і три дні не дозволяли його поховати. Іоанн Походенчик, за словами апостола, виконав заповідь: «Ніхто більшої любові не має, як хто душу свою поклав би за друзів своїх».
Наприкінці листопада вночі місцеві жіночки Єлизавета Кроль і Марія Тукало забрали тіло і поховали його на кладовищі села Плоське, а згодом на його могилі поставили кам’яний різьблений хрест. Люди з вдячністю згадують Івана Походенчика, його любов до Бога і людей, його подвиги, благодатну допомогу і турботу.
***
ТРОПАРЬ СВЯТОМУ ИОАННУ, глас 4:
А́нгельски пожи́в на земли́,/ мно́гия ско́рби и труды́ терпели́во поне́сл еси́,/ юро́дством сокры́в дарова́ния духо́вная,/ благода́тию от Бо́га украси́вся, всечу́дне,/ возвеща́л еси́ гряду́щая/ и наставля́л лю́ди ве́ру пра́вую храни́ти,/ ду́шу же за дру́ги своя́ положи́л еси́,/ и ны́не Христу́ предстоя́,/ моли́, Иоа́нне блаже́нне,// спасти́ся душа́м на́шим.
КОНДАК СВЯТОМУ ИОАННУ, глас 6:
Мно́гою любо́вию к Бо́гу пламене́я,/ ве́рности Христу́ и смире́нию люде́й учи́л еси́,/ дея́нием бу́дущая явля́я,/ неду́ги душ и теле́с цели́л еси́./ На путь спасе́ния нас наста́ви/ и от язв грехо́вных исцели́,/ Иоа́нне блаже́нне,/ моли́твенниче о душа́х на́ших.
Протодиякон Кирил Божко
oleksandriya-eparhia.in.ua
Просмотрено (3) раз
