Від Матфея святе благовіствування, Розділ 2, 1-12
1: Коли ж Іісус народився у Віфліємі Іудейському у дні царя Ірода, прийшли до Ієрусалима волхви зі сходу і кажуть:
2: де є народжений Цар Іудейський? бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.
3: Почувши це, Ірод цар стривожився, і весь Ієрусалим з ним.
4: І, зібравши всіх первосвященників і книжників народних, питав у них: де належить народитися Христу?
5: Вони ж сказали йому: у Віфліємі Іудейському, бо так написано через пророка:
6: і ти, Віфлієме, земле Іудина, нічим не менший воєводств Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Котрий упасе народ Мій, Ізраїля (Мих. 5,2).
7: Тоді Ірод, таємно покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки
8: і, пославши їх до Віфлієму, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.
9: Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки нарешті прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля.
10: Побачивши зірку, вони зраділи радістю дуже великою,
11: і, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну.
12: І, одержавши у сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли в свою країну.
Слава Тобі, Господи! І знову дочекалися ми світлих днів Різдва Христового: повеселимося ж тепер і порадіємо. Свята Церква навмисне для того, щоб піднести наші веселощі в ці дні, встановила перед ними піст — деяке обмеження, щоб, вступаючи в них, ми почувалися так, нібито виходимо на свободу. При всьому тому вона ніяк не хоче, щоб ми віддавалися насолоді тільки відчуттів і лише тілесним задоволенням.
Але з давніх-давен, назвавши ці дні Святками, вимагає, щоб самі веселощі наші протягом них були святі, як вони святі. А щоб не забувся хто веселячись, вона вклала в уста нам коротку пісню на славу Христа, що народився, якою вгамовує плоть і підносить дух, вказуючи йому гідні цих днів заняття: “Христос народжується — славіть” та інше.
Славіть же Христа, і славіть так, щоб цим славослов’ям насолодилися душа і серце, і тим заглушився поклик до всякої іншої справи і заняття, яке обіцяє якусь втіху. Славте Христа: це не про те, що складати довгі хвалебні пісні Христу, ні, але якщо, думаючи або слухаючи про народження Христа Спасителя, ви мимоволі з глибини душі вигукнете: слава Тобі, Господи, що народився Христос! — цього й досить; це буде тиха пісня серця, яка пройде, втім, небеса і потрапить до Самого Бога.
Відтворіть трохи ясніше те, що здійснено для нас Господом, — і ви побачите, наскільки природним є нині для нас таке звернення. Щоб це було для нас легше, уподібнимо до цього такі випадки. Ув’язненому в темниці й закутому в кайдани цар обіцяв свободу… Чекає ув’язнений день-другий, чекає місяці й роки… не бачить виконання, але не втрачає надії, вірячи царському слову. Нарешті, з’явилися ознаки, що скоро-скоро; увага його напружується; він чує шум тих, хто наближається з веселою балаканиною: ось спадають запори і входить рятівник… «Слава Тобі, Господи!» — вигукує мимоволі в’язень. Настав кінець моєму ув’язненню, скоро побачу світло Боже!
Інший випадок: хворий, вкритий ранами і розслаблений усіма органами, перевипробував усі ліки і багато змінив лікарів; терпіння його виснажилося, і він готовий був вдатися до розпачливого горювання. Йому кажуть: є ще наймайстерніший лікар, усіх виліковує і саме від таких хвороб, як твоя; ми просили його — обіцяв прийти. Хворий вірить, звертається до надії і чекає обіцяного… Минає година, інша, більше — занепокоєння знову починає точити душу його… Уже надвечір хтось під’їхав… іде… відчинилися двері, і входить бажаний… «Слава Тобі, Господи!» — скрикує хворий.
Ось і ще випадок: нависла грізна хмара; морок вкрив обличчя землі; грім потрясає підвалини гір і блискавки прорізують небо з краю до краю: від цього всі в страху, немов настав кінець світу. Коли ж потім гроза минає і небо прояснюється; всякий, вільно зітхаючи, каже: «Слава Тобі, Господи!».
Наблизьте ці випадки до себе — і побачите, що в них вся наша історія. Грізна хмара гніву Божого була над нами — прийшов Господь-примиритель і розігнав цю хмару. Ми були вкриті ранами гріхів і пристрастей — прийшов Лікар душ і зцілив нас… Були ми в кайданах рабства — прийшов Визволитель і розв’язав кайдани наші… Наблизьте все це до серця свого і сприйміть почуттями своїми, і ви не втримаєтеся, щоб не вигукнути: слава Тобі, Господи, що народився Христос!
Не намагаюся словами моїми прищепити до вас таку радість: це недоступно для жодного слова. Справа, здійснена народженим Господом, стосується кожного з нас. Ті, хто вступає в спілкування з Ним, отримують від Нього свободу, ліки, мир, володіють усім цим і вкушають солодкість того. Тим, які відчувають це в собі, нема чого говорити: “радійте”, тому що вони не можуть не радіти, а тим, які не відчувають, що й говорити: “радійте”; вони не можуть радіти. Зв’язаний по руках і по ногах, скільки не кажи йому: “радій визволенню” — не зрадіє; вкритому ранами гріхів звідки прийде радість зцілення? Як зітхне вільно заляканий грозою гніву Божого? Таким можна тільки сказати: “Підіть ви до Немовляти, повитого, що лежить у яслах, і шукайте у Нього порятунку від усіх лих, що вас турбують, тому що це Немовля — Христос Спаситель світу”.
Новий Завіт – переклад Волинської єпархії Української Православної Церкви
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
