Що таке молитва? Молитва – це піднесення розуму до Бога.
Ранкові та вечірні молитви мають бути у нас щодня. Увечері після насиченого дня, після роботи, різноманітних зустрічей, історій, інформації, телевізійних передач, Інтернету ми сповнені вражень. І ми з досвіду знаємо, що встаєш увечері на молитву, а думки десь далеко: в уроках дітей, у хворобі чоловіка, мами, бабусі; загалом, це тисячі думок. Тому є маленька порада – прочитати бодай півсторінки тієї книги з духовної літератури, яку ми читаємо, щоб сфокусувати думки.
Є така молитва: «Розсіяний мій розум збери, Господи». Має бути підготовка. Тому важливо прочитати главу Євангелія, щоб зосередитись, і лише потім розпочати вечірні молитви наскільки можливо зосереджено. Бажано читати вголос і виразно. Тому що нам уже всі молитви настільки знайомі, що ми торкаємося їх лише поверхово. Потрібно, щоб ми себе чули та відчували. Тому святі отці кажуть, що розум повинен розуміти що ми читаємо, а серце має співчувати.
Якщо кажеш «каюся» – нехай це буде від душі. Кажеш «дякую» – нехай це насправді буде з вдячністю. Тому не бажано читати подумки; тільки вголос і з виразом. І відчуватимете користь.
Іоан Ліствичник каже, що треба розум укладати у слова молитви. Якщо думка йтиме від тексту молитви, знову повертай її і укладай у слова молитви, і згодом знайдеш успіх.
Тобто має бути звичка повертати розум у слова молитви, бо може статися так, що мовою говоримо, але не розуміємо, що читаємо і перед Ким стоїмо. Але якщо звичка повертатиме розум, згодом знайдемо успіх. Нам, нетерплячим людям, важливо розуміти, що за бажання цього можна навчитися і подолати розсіяність нашого розуму.
А у храмі багато що відволікає. Серафим Саровський радив приходити до храму заздалегідь, вибрати місце спокійніше. Ось чому важливо не запізнюватися…
Коли нам потрібно кудись летіти, ми приїжджаємо в аеропорт за півтори години. Чому? Якщо запізнишся – пропадуть гроші. І ще не хочемо нервування. Краще в аеропорту посидіти, каву попити, щось почитати, подаруночок купити в магазинчику для тих, до кого летиш. Найкраще на це час витратити. А до храму потрібно ставитись набагато серйозніше, ніж до польотів літаком.
З приводу неуважності… Усі отці рекомендують у храмі не дивитися на всі боки. А якщо ми так робимо, то починається: хто як одягнений, хто як ходить, як кланяється… Не треба цього. І тлом має бути внутрішня молитва: «Боже, милостивий буди мені, грішному. Господи Ісусе Христе, помилуй мене. Пресвята Трійця, слава Тобі». Служба є службою, а внутрішня молитва має бути. Тоді і зовнішня молитва в храмі буде зрозумілою. А якщо немає внутрішньої молитви, то немає жодної. І до внутрішньої молитви себе треба привчати.
Зрозуміло, що для Господа краща одна молитва від душі, ніж сотні неуважних і розсіяних, але внутрішня Ісусова молитва дисциплінує і показує «якість» молитви. Тому це також гарна звичка. Я сам багато разів бачив, особливо в Греції, як чоловіки, юнаки і навіть діти потихеньку моляться. Це свідчення того, що людина не лише стежить за богослужінням, а й усередині горить як свічка. Важлива не тільки свічка на свічнику, але важливо і всередині горіти.
***
Дуже прикро і боляче під час святої Літургії, а особливо, коли Господь у особі священника, промовляє до нас (проповідь) чути, як хтось розмовляє.
Найперше – це гріх, зневага, а також ви заважаєте слухати іншим.
Розмовляюча в храмі людина свідчить про незнання, де вона знаходиться.
А найбільше недопустимо розмовляти на хорах.
Спів хористів на св. Літургії є подвійною молитвою із прославлянням Бога, прирівнюється до ангельського хору.
Це повинно бути щось святе.
І коли чути із хору шепотіння – буботіння, то неможливо ніяк зрозуміти, чого туди йти ?
Мабуть за зайвим гріхом ?
Але їх і так багато, “вище голови”.
“Не дозволяється сказати в храмі ні слова тому, хто стоїть поруч,– навіть якщо б хто-небудь зустрів друга, якого давно не бачив,– це робиться поза священних стін храму.
Церква – не перукарня, не лавка з пахощами, не майстерня, а місце проживання Ангелів і Архангелів, Царство Боже, саме Небо. Якби хтось відкрив Небо і ввів тебе в нього, ти не наважився б розмовляти, навіть якби побачив батька або брата. Так і тут не можна говорити ні про що, крім молитв духовних, тому що і тут Небо…
Тут мешкає любов і мир, віра і цнотливість”.
(Святитель Іоанн Златоуст)
Просмотрено (1) раз
