Рівноапостольні цар Константин (337) і матір його цариця Єлена (327)
День пам’яті (н. ст.) – 3 червня
Святий імператор Константин (306–337), який отримав від Церкви іменування «рівноапостольний», а у всесвітній історії названий Великим, був сином цезаря Константина Хлора (305–306), котрий правив Галлією і Британією.
Святий імператор Константин
Величезна Римська імперія була на той час розділена на Західну і Східну, на чолі яких перебували два самостійні імператори, що мали співправителів, одним із котрий у Західній половині і був батько імператора Константина. Свята цариця Єлена, мати імператора Константина, була християнкою.
Константин, майбутній правитель всієї Римської імперії, був вихований у повазі до християнської релігії. Батько його не переслідував християн в керованих ним країнах, тоді як у решті Римської імперії християни зазнавали жорстоких гонінь з боку імператорів Діоклітіана (284–305) і його співправителя Максиміана Галерія (305–311) на Сході та імператора Максиміана Геркула (284–305) на Заході. Після смерті Констанція Хлора син його Константин у 306 році був проголошений військами імператором Галлії і Британії.
Першою справою нового імператора було проголосити в підвладних йому країнах свободу сповідування християнської віри. Запеклий язичник Максиміан Галерій на Сході та жорстокий тиран Максентій на Заході ненавиділи імператора Константина й замислювалися про те, щоб його позбавити влади і вбити, але Константин випередив їх та в низці війн з Божою допомогою розбив усіх своїх супротивників. Він благав Бога дати йому знамення, яке надихнуло б його військо хоробро битися, і Господь явив йому на небі сяюче знамення Хреста з написом «Цим перемагай». Ставши повновладним правителем Західної частини Римської імперії, Константин у 313 році видав Міланський едикт про віротерпимість, а в 323 році, коли запанував як єдиний імператор над усією Римською імперією, поширив дію Міланського едикту і на всю східну частину імперії. Після трьохсот років гонінь християни вперше отримали можливість відкрито сповідувати свою віру в Христа.
Відмовившись від язичництва, імператор не залишив столицею імперії стародавній Рим, який був центром язичницької держави, а переніс свою столицю на схід, у місто Візантій, яке й було перейменовано на Константинополь. Константин був глибоко переконаний, що тільки християнська релігія може об’єднати величезну різнорідну Римську імперію. Він всіляко підтримував Церкву, повертав із заслання сповідників-християн, будував церкви, піклувався про духовенство. Глибоко шануючи хрест Господній, імператор бажав знайти і самий Животворящий Хрест, на якому був розп’ятий Господь наш Іісус Христос. Для цього він направив до Єрусалима свою матір — святу царицю Єлену, надавши їй великі повноваження і матеріальні засоби. Разом з патріархом Єрусалимським Макарієм свята Єлена розпочала пошуки, і Промислом Божим Животворящий Хрест був чудесним чином знайдений в 326 році.
Перебуваючи в Палестині, свята цариця багато зробила на користь Церкви. Вона наказала звільнити всі місця, пов’язані з земним життям Господа і Його Пречистої Матері, від будь-яких слідів язичництва, та повеліла спорудити в цих пам’ятних місцях християнські церкви. Над печерою Гробу Господнього сам імператор Константин звелів звести чудовий храм на славу Воскресіння Христового. Свята Єлена віддала Животворящий Хрест на зберігання патріархові, частину ж Хреста взяла із собою для вручення імператору. Роздавши в Єрусалимі щедру милостиню і влаштувавши трапези для бідних, під час яких сама прислуговувала, свята цариця Єлена повернулася до Константинополя, де невдовзі померла. Це сталося в 327 році.
За свої великі заслуги перед Церквою і труди по знаходженню Животворящого Хреста цариця Єлена також іменується рівноапостольною.
Мирне існування християнської Церкви було порушене негараздами, які виникли всередині Церкви, і розбратом від єресей, що з’явилися. Ще на початку діяльності імператора Константина на Заході виникла єресь донатистів і новаціан, які вимагали повторення Хрещення над християнами, котрі відпали під час гонінь. Ця єресь, відкинута двома помісними соборами, була остаточно засуджена Міланським Собором 316 року. Але особливо згубною для Церкви виявилася єресь Арія, яка виникла на Сході. Арій наважився відкинути Божественну сутність Сина Божого і вчити про створеність Іісуса Христа. За велінням імператора було скликано 325 року Перший Вселенський Собор у місті Нікеї. Триста вісімнадцять єпископів зібралися на цей Собор, його учасниками були єпископи-сповідники в період гонінь і багато інших світильників Церкви, зокрема святитель Миколай Мирлікійський. Імператор був присутній на засіданнях Собору. На Соборі було засуджено єресь Арія і складено Символ віри, до якого було внесено поняття «Єдиносущний Отцю», котре назавжди закріпило у свідомості православних християн істину про Божественність Іісуса Христа, Який прийняв людську природу для відкуплення всього людського роду. Внести визначення «Єдиносущний» до Символу віри запропонував імператор Константин, котрий почув його під час обговорень та виокремив.
Після Нікейського Собору рівноапостольний Константин продовжував активну діяльність на користь Церкви. Наприкінці життя він прийняв Святе Хрещення, підготувавшись до нього всім своїм життям. Помер святий Константин у день П’ятидесятниці 337 року і був похований у церкві Святих апостолів у заздалегідь приготовленій ним гробниці.
***
Тропарь равноапостольным царю Константину Великому и матери его, царице Елене, глас 8
Креста́ Твоего́ о́браз на Небеси́ ви́дев/ и, я́коже Па́вел, зва́ние не от челове́к прие́м,/ в царе́х апо́стол Твой, Го́споди,/ Ца́рствующий град в руце́ Твое́й положи́,/ его́же спаса́й всегда́ в ми́ре моли́твами Богоро́дицы,// Еди́не Человеколю́бче.
Кондак равноапостольным царю Константину Великому и матери его, царице Елене, глас 3
Константи́н днесь с ма́терию Еле́ною/ Крест явля́ют, всечестно́е дре́во,/ всех у́бо иуде́ев посрамле́ние су́ще,/ ору́жие же на проти́вныя ве́рных люде́й:// нас бо ра́ди яви́ся зна́мение ве́лие// и во бране́х гро́зное.
Молитва равноапостольным царю Константину Великому и матери его, царице Елене
О, преди́внии и всехва́льнии ца́рие, святи́и равноапо́стольнии Константи́не и Еле́но! К вам, те́плым засту́пником, возно́сим на́ши недосто́йныя моли́твы, я́ко ве́лие и́мате дерзнове́ние ко Го́споду. Испроси́те у Него́ мир Це́ркви и всему́ ми́ру благоде́нствие. Нача́льником му́дрость, па́стырем попече́ние о па́стве, пасо́мым смире́ние, ста́рцем жела́нное упокое́ние, муже́м кре́пость, жена́м благоле́пие, де́вственником чистоту́, де́тем послуша́ние, младе́нцем христиа́нское воспита́ние, больны́м исцеле́ние, вражду́ющим примире́ние, оби́димым терпе́ние, оби́дящим страх Бо́жий. Приходя́щим в храм сей и моля́щимся в нем свято́е благослове́ние и всем вся по коего́ждо проше́нию поле́зная, да хва́лим и пое́м Благоде́теля всех Бо́га в Тро́ице сла́вимаго Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха ны́не, и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Молитва 2-я равноапостольным царю Константину Великому и матери его, царице Елене
О, святи́и равноапо́стольнии Константи́не и Еле́но! Изба́вите прихо́д сей и храм наш от вся́каго наве́та вра́жия и не оста́вите заступле́нием ва́шим нас, немощны́х (имена), умоли́те бла́гость Христа́ Бо́га на́шего дарова́ти нам по́мыслов мир, от па́губных страсте́й и вся́кой скве́рны воздержа́ние, благоче́стие же нелицеме́рное. Испроси́те нам, уго́дницы Бо́жии, свы́ше дух кро́тости и смиренному́дрия, дух терпе́ния и покая́ния, да про́чее вре́мя жития́ на́шего в ве́ре и сокруше́нии серде́чнем поживе́м, и та́ко в час сконча́ния на́шего благода́рно восхва́лим просла́вльшаго вас Го́спода, Безнача́льнаго Отца́, Единоро́днаго Его́ Сы́на и Единосу́щнаго Всеблага́го Ду́ха, Тро́ицу Неразде́льную, во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Величание равноапостольным царю Константину Великому и матери его, царице Елене
Велича́ем вас,/ святи́и благове́рнии и равноапо́стольнии ца́рие Константи́не и Еле́но,/ и чтим святу́ю па́мять ва́шу,/ вы бо святы́м Кресто́м// всю вселе́нную просвети́ли есте́.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
