Преподобний Серафим Вирицький
День пам’яті – 3 квітня н.ст. (21 березня по ст. ст.)
Преподобний Серафим Вирицький (в миру Василь Миколайович Муравйов) народився 31 березня 1866 року в селі Вахромєєво Рибінського повіту Ярославської губернії в родині селян Миколи і Хіонії. У Святому Хрещенні він був наречений Василем на честь преподобного Василя Нового сповідника.
Коли юнакові було десять років, помер його батько, і Василь, завдяки допомозі благочестивого односельчанина, відправився в Санкт-Петербург на заробітки, де працював розсильним, помічником прикажчика, прикажчиком, а потім старшим прикажчиком у крамницях Гостиного і Апраксіна дворів. Однак у душі хлопчика жила заповітна мрія – піти в монастир.
У чотирнадцятирічному віці він отримує від прозорливого старця Олександро-Невської Лаври пророче благословення: до пори залишатися в миру, творити богоугодні справи, створити благочестиву сім’ю, виховати дітей і разом із дружиною присвятити подальше життя чернечому подвигу. Прийнявши слово лаврського старця як Боже благословення, Василь прожив все подальше життя, як визначив йому Господь. Це був подвиг послуху, що тривав понад сорок років…
Майже 20 років Василь Муравйов перебував під опікою старця Гефсиманського скиту Свято-Троїцької Сергієвої Лаври преподобного Варнави (Меркулова), і це дозволило закласти ту духовну основу, на якій відбувалося подальше зростання його як великого подвижника благочестя.
У повсякденних справах, у поводженні з людьми, в молитвах основою йому служили три головних заповіді: правда, любов і добро, що він згодом заповів не тільки своїм духовним чадам, але і всім, хто потребував його допомоги. Його улюбленим чтивом були твори святителя Ігнатія Брянчанінова, за якими він радив вчитися святості всім своїм духовним дітям.
Здібності, дані від Господа, допомагали Василю в його трудах. Так, працюючи купцем, він самостійно навчився грамоті, освоїв історію Вітчизни і, володіючи хорошими математичними здібностями, в сімнадцять років став старшим прикажчиком. Усю свою платню Василь висилав хворій матері.
Близько 1890 року він одружився з Ольгою Іванівною Найдьоновою, яка також походила з селян Рибінського повіту Ярославської губернії. Вона з підліткових років потай мріяла про чернецтво, але отримала благословення схимонахині Іверського монастиря Московської губернії Пелагії жити в миру, вийти заміж за благочестиву людину, народити і виховати дітей і тільки потім, за обопільною згодою, прийняти постриг. Господь благословив їх шлюб сином Миколою і дочкою Ольгою, але дівчинка в дитинстві померла, після чого подружжя, за взаємною згодою, жили як брат і сестра.
У 1892 році Василь Миколайович, завдяки підтримці свого господаря, відкриває власну справу і стає купцем 2-ї гільдії. Згодом його контора по заготівлі та продажу хутра виходить на міжнародний ринок.
У 1895 році В. М. Муравйов стає дійсним членом Товариства з розповсюдження комерційних знань у Росії, метою якою було всебічне сприяння імператору і урядові в області національного економічного розвитку, а в 1897 році закінчує організовані при Товаристві Вищі комерційні курси.
Живучи в миру і ставши дуже багатою людиною, він ніколи не забував благословення Лаврського старця, намагався творити добро, допомагав нужденним, жертвував більшу частину своїх доходів на потреби монастирів, храмів і богаділень.
Відомо, що в 1905 році В. М. Муравйов за свої богоугодні справи був представлений до нагородження. В цьому ж році благочестивий комерсант стає дійсним членом відомого на всю Росію Ярославського благодійного товариства, до складу якого входили багато відомих пастирів і громадських діячів того часу, в тому числі, і святий праведний Іоанн Кронштадтський.
Після кончини преподобного Варнави, духовними наставниками Василя Миколайовича стають єпископ Ямбурзький Феофан (Бистров) і майбутній священномученик, єпископ Петроградський і Гдовський Веніамін (Казанський). Останнім духівником старця Серафима був протоієрей Олексій Кибардін, настоятель храму Казанської ікони Божої Матері у Вириці.
Настав 1917 рік. Багато заможних знайомих Муравйових переводять свої капітали за кордон і залишають Росію, сподіваючись пережити смутні часи за кордоном. Василь Миколайович вирішує інакше: з початком Лютневої революції він закриває своє комерційне підприємство і роздає маєток нужденним товаришам. Значну частину його він жертвує на потреби Олександро-Невської Лаври і Воскресенського Новодівичого монастиря, а також Іверського Виксунського і Свято-Успенського Пюхтицького монастирів, і остаточно готує себе до прийняття чернецтва…
12 вересня 1920 року В. Муравйов передає ще одне велике пожертвування Олександро-Невській Лаврі, а через день пише в Духовний собор Лаври прохання про прийняття його в число братії, на яке отримує позитивну відповідь і перший послух – пономарський.
Вже 26 жовтня митрополит Петроградський і Гдовський Веніамін благословляє постриг послушника Василія одночасно з його дружиною, що вступила в Санкт-Петербурзький Новодівичий монастир і прийняла постриг з ім’ям Христини (в схимі Серафима).
29 жовтня Василь був пострижений в ченці з ім’ям Варнава. Незабаром він був висвячений в сан ієродиякона, а 11 вересня 1921 року – в сан ієромонаха.
Упродовж 1920-1926 років батько Варнава несе ряд відповідальних і важких послухів: завідувача цвинтарної конторою Лаври, головного свечника, а потім скарбника обителі. Наприкінці 1926 року він прийняв велику схиму з ім’ям Серафим і був обираний братією духівником Лаври. Під його пастирську опіку збирається велика кількість духовних чад – мирян, ченців, священиків і архієреїв, серед них – видатні ієрархи: єпископ Григорій (Лебедєв), митрополит Серафим (Чичагов), єпископ Микола (Ярушевич), архієпископ Алексій (Симанський).
Близько трьох років перебував отець Серафим духівником Лаври. З батьківською любов’ю і сердечною теплотою молитви допомагав він позбавлятися від найстрашніших гріхів, людської ненависті і братовбивства.
Після прийняття щоденної восьмигодинної сповіді старець почав відчувати постійні болі в ногах. На початку 1933 року хвороба остаточно прикувала його до ліжка і, згідно з рекомендацією лікарів і за наполяганням митрополита Серафима (Чичагова), він переїхав у Вирицю – селище у вісімдесяти кілометрах від Санкт-Петербурга.
Тут, на одрі важкої хвороби, упродовж майже двадцяти років він ніс подвиг старецтва, приймаючи в окремі дні по кілька сотень відвідувачів. Але відвідувачами його були не тільки ті, що шукали свого порятунку. У період із 1938 по 1940 рік кілька разів у нічний час представники влади проводили у нього обшуки. Під час одного із таких обшуків, старець, який вже не вставав із ліжка, підкликав до себе одного зі співробітників НКВС. Він подивився своїми добрими і ласкавими очима на людину, якій доручено було з усією строгістю виконати доручення, запитав його ім’я, взяв його руку, погладив, потім приклав до голови його свою руку і сказав: «Нехай простяться гріхи твої, раб Божий… »У цей момент серце грізного представника влади пом’якшало, і подальша розмова відбувалася так, немов вони були найкращими друзями. Подібним чином старець позбавив від недуги ненависті і жорстокості усіх, хто проводив обшук.
У січні 1941 року був заарештований, а у вересні – розстріляний син батюшки Микола. Ще через чотири роки померла схимонахиня Серафима. Велика скорбота опанувала серцем старця.
Під час війни старець Серафим, крім суворого посту і безперестанної келійної молитви, прийняв на себе особливий подвиг: щоночі, стоячи на камені перед іконою преподобного Серафима Саровського, з піднятими руками він молився про батьківщину, наслідуючи подвиг свого небесного покровителя.
За роки війни в Вириці був зруйнований лише один будинок, господарям якого батюшка ще в перші дні війни сказав: «Вам необхідно залишити Вирицю». За його молитвами, німці, зайнявши селище, розмістили в ньому румунську православну частину, так що жодна людина в селищі не постраждала, і церква продовжувала діяти.
Після війни сотні людей, бажаючи дізнатися про долю своїх близьких, кинулися до батюшки. І він приймав їх, кажучи одним: «Живий твій чоловік, вже на поїзд сідає», а іншим: «Не прийде, молися за упокій». Слова старця завжди збувалися.
Час старечого служіння Вирицького подвижника припав на період кривавого богоборства, Великої Вітчизняної війни, післявоєнної розрухи і відродження. Всі ці роки своїм життям батюшка свідчив про Христа, виконавши заповіт преподобного Серафима Саровського: «Спасися сам, і навколо тебе спасуться тисячі». Багато з його діянь ознаменовані явними чудесами, чому є свідчення очевидців.
Старець передбачав: «Прийде час, коли не гоніння, а гроші і принади світу цього відвернуть людей від Бога, і загине куди більше душ, ніж за часів відкритого богоборства. З одного боку, будуть споруджувати хрести і золотити куполи, а з іншого – настане царство брехні і зла. Страшно буде дожити до цих часів». Незадовго до смерті преподобний говорив своїй келейниці про своє одкровення: «Я побував у багатьох країнах. Краще своєї не знайшов, і краще нашої віри не бачив. Говори всім, щоб ніхто не відступав від Православ’я».
Праведна душа старця відійшла до Господа 21 березня 1949 року. Після його смерті у Вириці кілька днів у повітрі відчувалися пахощі.
Сам про себе він говорив: «Після моєї смерті приходьте до мене на могилку, як до живого, і розмовляйте зі мною, як з живим, і я завжди допоможу вам».
Ось уже понад 50 років з дня блаженної кончини старця не припиняється його всенародне шанування. Нині над його могилою споруджена каплиця.
На Ювілейному Архієрейському Соборі в серпні 2000 року старець Серафим був зарахований до лику святих Православної Церкви.
До цього дня святий старець Серафим Вирицький своїм небесним заступництвом не залишає скорботних і стражденних, хто приходить до місця його земного спочинку.
***
Тропарь, глас 4
Я́ко вели́каго моли́твенника за зе́млю на́шу/ и уте́шителя те́плаго притека́ющих к тебе́,/ ублажа́ем тя, вторы́й ру́сский о́тче Серафи́ме,/ вся бо я́же в ми́ре кра́сная оста́вил еси́,/ всем се́рдцем устреми́лся еси́ к черто́гам сладча́йшаго Христа́/ и в годи́ну лю́тых гоне́ний о́браз кро́тости и смире́ния всем был еси́:/ не преста́й и ны́не моли́тися за ны,/ да в терпе́нии обря́щем путь покая́ния// и с тобо́ю вы́ну сла́вим Пресвяту́ю Тро́ицу.
Перевод:
Как великого молитвенника за землю нашу и усердного утешителя приходящих к тебе, прославляем тебя, второй русский отче Серафим, потому что ты, оставив все земные блага, устремился к чертогам сладчайшего Христа (к Царствию Небесному) и во времена лютых гонений был для всех образцом кротости и смирения: не переставай и сейчас молиться о нас, чтобы мы с терпением обрели путь покаяния и славили с тобой всегда Пресвятую Троицу.
Ин тропарь, глас 8
Крест прии́м свой, преподо́бне, ра́дуяся,/ неразде́льным по́мыслом после́довал еси́ Христу́,/ был купе́ц еси́ вои́стину пресла́вный,/ я́ко не земно́е, но Небе́сное сокро́вище стяжа́/ сего́ ра́ди спасе́ся тобо́ю мно́зи ча́да твоя́, и́хже возлюби́л еси́./ И ны́не, о́тче наш Серафи́ме, моли́ся// покая́ние нам дарова́ти и в ра́зум и́стины приити́.
Перевод:
Взяв свой крест, преподобный, радуясь, с неуклонной волей последовал ты Христу, был воистину преславным купцом (Мф.13:45-46), так как обрел не земное, но Небесное сокровище, потому спасено тобой множество чад твоих, которых возлюбил ты. И сейчас, отче наш Серафим, молись покаяние нам даровать и к познанию истины прийти.
Ин тропарь, глас 3
Купе́ц вели́к соде́лался еси́,/ преподо́бне о́тче Серафи́ме,/ сый в ми́ре, к мно́гому бога́тству тле́нному/ ты николи́же се́рдца прилага́л еси́,/ послу́шник и́стинен/ и доброде́телей подви́жник,/ егда́ же, вся оста́вль,/ на крест мона́шества восше́л еси́,/ дары Свята́го Ду́ха мно́ги тебе́ да́шася/ и я́ко еди́наго от дре́вних тя яви́ша/ проро́ка, ста́рца,/ чудотво́рца и моли́твенника,/ столпа́ подви́жником, спасе́ния вождя́./ Сего́ ра́ди мо́лим тя:// и нас прему́дро ко спасе́нию упра́ви.
Перевод:
Купцом великим стал ты (Мф.13:45-46), преподобный отче Серафим, будучи в мире, многое тленное богатство совершенно не трогало твоего сердца, истинного послушника и подвижника добродетелей, когда же ты взошел на крест монашества, тебе были даны многие дары Святого Духа, явившие тебя подобным древними пророкам, старцем, чудотворцем и молитвенником, крепким подвижником и руководителем спасения. Потому молим тебя: и нас премудро направь ко спасению.
Кондак, глас 5
Подража́я богоно́сному уго́днику Саро́вскому,/ Ду́ха Свята́го благода́ть оби́льно стяжа́л еси́:/ Алекса́ндро-Не́вския ла́вры кри́не благоуха́нный,/ Вы́рицкия ве́си похвало́,/ сего́ ра́ди и мы тебе́ зове́м:/ ра́дуйся, преподо́бне Серафи́ме,// ми́лостивый наш предста́телю пред Го́сподем.
Перевод:
Подражая Богоносному праведнику Саровскому, ты обрел обильно благодать Святого Духа: Александро-Невской лавры благоуханный источник, слава села Вырица, поэтому и мы взываем к тебе: «Радуйся, преподобный Серафим, милостивый заступник наш перед Господом».
Ин конда́к, глас 5
Уподо́бился еси́ дре́вним отце́м/ и по́двигом до́брым подвиза́лся еси́,/ благода́тию Христо́вою просвети́вся,/ от Него́же прие́м дарова́ния чуде́с,/ неду́гующих исцеля́ти,/ печа́льных и скорбя́щих утеша́ти,/ оби́димых и гони́мых защища́ти/ и всем в ну́ждах су́щим отра́ду/ и ско́рое избавле́ние подава́ти./ Сего́ ра́ди, я́ко вели́каго чудотво́рца чту́ще,/ мо́лим тя, ча́да твоя́, преподо́бне Серафи́ме:// от всех бед изба́ви нас моли́твами твои́ми.
Перевод:
Уподобился ты древним отцам и подвигом добрым подвизался, благодатью Христовой просветился, от Него же получил дар чудотворений, исцелять больных, в заботах и скорбях утешать, притесняемых и гонимых защищать и всем нуждающимся подавать надежду и быстрое избавление. Потому тебя, как великого чудотворца почитая, молим, чада твои, преподобный Серафим, от всех бед избавь нас молитвами твоими.
Ин конда́к, глас 5
Дре́вним отце́м подража́я,/ по́двигом до́брым подвиза́лся еси́/ и, благода́ть Ду́ха Свята́го оби́льно стяжа́в,/ Саро́вскому уго́днику уподо́бился еси́/ и мно́гим путь спасе́ния яви́л еси́./ Сего́ ра́ди зове́м ти:/ ра́дуйся, преподо́бне Серафи́ме,/ Алекса́ндро-Не́вския ла́вры ди́вный подви́жниче/ и Вы́рицкия ве́си сла́вная похвало́.
Величание
Ублажаем тя, преподобне отче Серафиме, и чтим святую память твою, наставниче монахов и собеседниче ангелов.
Молитва
О, богоблаже́нный и премилосе́рдый о́тче наш Серафи́ме! Ве́дуще тя и по сме́рти я́ко жи́ва су́ща, с ве́рою припа́даем ти и вопие́м: не забу́ди убо́гих твои́х до конца́, но ми́лостивно при́зри на ста́до твое́ духо́вное и упаси́ е́, до́брый па́стырю, благоприя́тными твои́ми к Бо́гу моли́твами.
Испроси́ нам от Го́спода вре́мя на покая́ние и грехо́вныя жи́зни исправле́ние, ве́си бо вся не́мощи на́ша душе́вныя: не и́мамы дел ве́ры и спасе́ния, не и́мамы ре́вности ко и́стинному богоугожде́нию, плени́хомся умо́м в поги́бельных страсте́х, растле́хом сердца́ во гну́сных по́хотех.
Что у́бо ча́ем, и на что наде́емся неключи́мии, разори́вше хра́мины душ на́ших; Ей, святы́й о́тче, простри́ моли́твенно ру́це твои́ ко Го́споду и умоли́ Спаси́теля ро́да челове́ческаго косну́тися благода́тию окамене́лых серде́ц на́ших, омы́ти нас слеза́ми покая́ния, возста́вити в ве́ре, укрепи́ти во благоче́стии и вся поле́зная ко спасе́нию дарова́ти.
Не посрами́ упова́ния на́шего, е́же по Бо́зе и Богоро́дице на тя возлага́ем, но бу́ди нам ско́рый помо́щник, уте́шитель в ско́рбех и покрови́тель во обстоя́ниих, да сподо́бимся моли́твами твои́ми насле́довати Ца́рствие Небе́сное, иде́же вси святи́и непреста́нно сла́вят и воспева́ют пречестно́е и великоле́пое и́мя Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха, ны́не и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Джерело
Просмотрено (3) раз
