Преподобний Агапіт Печерський, лікар безмездний, в Ближніх печерах (ХI)
Дні пам’яті (н. ст.) -14 червня; 11 жовтня
Преподобний Агапіт, дізнавшись про те, які дива і зцілення звершує засновник святої Печерської обителі, преподобний Антоній, прийшов до нього, шукаючи душевного зцілення через постриг в святий чернечий чин, і отримав його. Крім того, Господь дарував йому дар своєю молитвою зцілювати інших. Але, приховуючи дар, даний його молитві, він подавав хворим братіям монастиря і всім, хто приходив до нього за зціленням, зілля, яке варив собі в поживу, неначе воно було лікарське.
У той час жив в Києві один лікар, родом і вірою вірменин, подібного до якого в місті ще не було. Оглянувши хворого, близького до смерті, він дізнавався й говорив йому день і час смерті, ніколи не помиляючись, але водночас і не намагаючись таку людину лікувати. Один із таких хворих був принесений до Печерського монастиря; вірменин привів його в розпач, передбачивши йому через вісім днів смерть. Але преподобний Агапіт дав йому зілля, і той зцілився.
Вірменин став заздрити преподобному і надіслав до нього засудженого на смерть, якому наказав дати отруту, щоб він випив її перед Агапітом і помер. Блаженний же, бачачи його таким, що вмирає, дав йому такого зілля, яке він сам їв, творячи за нього молитву, і так позбавив смерті засудженого на смерть. Відтоді іновірний вірменин ще більше розлютився на преподобного і навчив одновірців своїх подати йому самому випити смертного зілля. Блаженний же випив і залишився неушкодженим.
Після цього захворів у Чернігові князь Володимир Всеволодович Мономах, якого старанно, але безуспішно лікував вірменин. Князь, вже перебуваючи при смерті, послав до Печерського ігумена, просячи прислати до нього в Чернігів блаженного Агапіта. Покликавши його, ігумен передав йому прохання князя. Преподобний, який ніколи не залишав стіни обителі, передав для князя зілля, після чого той зовсім видужав.
Тоді князь Володимир Мономах прийшов сам до Печерського монастиря, щоб побачити того, через кого Господь дарував йому здоров’я: він ніколи не бачив блаженного і хотів вшанувати його подарунком. Але Агапіт, не бажаючи бути прославленим на землі, зник, і принесене йому золото князь віддав ігумену. Князь ще раз послав свого боярина до Агапіта з подарунками, але той не хотів брати, а коли через смирення взяв принесене золото, немовби для того, щоб заховати, виніс його із келії, кинув, а сам побіг і зник. Боярин же, який невдовзі вийшов, побачив усі дари кинутими перед воротами. Він підібрав їх і віддав ігумену Іоанну.
Повернувшись до князя, він розповів йому про блаженного все, що бачив та чув, і всі зрозуміли, що він істинний раб Божий, який очікує нагороди тільки від Нього одного, а не від людей. І князь, не наважуючись не послухатися святого, став щедро роздавати майно своє убогим.
Після багатьох трудів і богоугодних подвигів захворів сам безмездний лікар. Дізнавшись про це, лікар-вірменин прийшов відвідати його і завів з ним розмову про лікарське мистецтво, питаючи його, яким зіллям лікується така недуга. Відповідав блаженний: «Тим, котрим Сам Господь, як Лікар душі і тіла, подасть здоров’я». Вірменин зрозумів, що він не знається на лікуванні, і сказав: «Нічого не вміє ця людина в нашому мистецтві». Потім, взявши його за руку, сказав: «Правду кажу я: на третій день він помре. Якщо ж зміниться моє слово, тоді я зміню своє життя і стану сам таким же ченцем». Блаженний же з гнівом сказав: «Чи такий спосіб твого лікування, що більше говориш ти про смерть, ніж про допомогу. Якщо ти вправний – дай мені життя. Якщо ж це не в твоїй владі, чого докучаєш мені, передрікаючи мені смерть через три дні. Бог сповістив мене, що я відійду до Нього після закінчення трьох місяців». Вірменин знову сказав: «Ти вже весь змінився; такі, як ти, не живуть ніколи довше третього дня». Старець так знесилився, що вже сам по собі не міг рухатися.
В цей час до преподобного Агапіта принесли ще одного хворого для зцілення, і він дивом встав, наче й не хворів, і, взявши своє звичне зілля, яке вживав в поживу, показав вірменину зі словами: «Ось зілля, яке служить мені ліками. Дивись і розумій». І хворий зцілився. Преподобний і вірменину запропонував скуштувати зілля, адже більше в келії у нього не було нічого їстівного. Але вірменин відмовився, і з’ясувалося, що він іншої віри. Зберігаючи настанову засновників монастиря триматися Православної віри, преподобний Агапіт з праведним гнівом вигнав його зі своєї келії та, як сам і передбачав, прожив ще три місяці й, трохи похворівши, відійшов до Господа. Вірменин же після його смерті прийшов до ігумена і, відрікшись від вірменської єресі, прийняв постриг у святій обителі.
***
Тропарь преподобному Агапиту Печерскому, врачу безмездному, глас 5
Богоно́снаго Анто́ния ревну́я смиренному́дрию,/ а́ки не́киим врачество́м зе́лием сне́дным/ исцеля́л еси́ боля́щия, преподо́бне Агапи́те,/ тем и врача́ неве́рна уве́рив,/ наста́вил еси́ на путь спасе́ния./ Уврачу́й и на́ша боле́зни// и моли́ся Го́сподеви о воспева́ющих тя.
Кондак преподобному Агапиту Печерскому, врачу безмездному, глас 6
Врач сый изря́ден, чу́дне,/ явля́я несумне́нную твою́ ве́ру,/ облича́я же армени́ново неве́рие/ и приводя́ его́ к благоче́стию,/ себе́, близ сме́рти бы́вшу,/ испроси́л еси́ от Бо́га продолже́ние живота́/ и, сим чу́дом того́ уве́рив,/ приве́л еси́ Христо́ви,/ Ему́же в весе́лии предстоя́,// моли́ся о нас, преподо́бне.
Молитва преподобному Агапиту Печерскому, врачу безмездному
О, всеблаже́нне Агапи́те, земны́й А́нгеле и Небе́сный челове́че! Припа́даем к тебе́ с ве́рою и любо́вию и мо́лим ти ся приле́жно: яви́ нам смире́нным и гре́шным свято́е свое́ заступле́ние; се бо грех ра́ди на́ших не и́мамы свобо́дны чад Бо́жиих проси́ти о потре́бах на́ших Го́спода и Влады́ку на́шего, но тебе́, моли́твенника благоприя́тнаго, к Нему́ предлага́ем и про́сим тя со усе́рдием мно́гим: испроси́ нам от бла́гости Его́ благопотре́бная дары́ душа́м и телесе́м на́шим, ве́ру пра́ву, любо́вь ко всем нелицеме́рну, в злострада́ниих терпе́ние, тя́жкими боле́знями одержи́мым — от неду́гов исцеле́ние, под бре́менем скорбе́й и напа́стей неудобоноси́мых падаю́щих и жития́ своего́ отча́явшихся твои́ми моли́твами получи́ти ско́рое облегче́ние и избавле́ние. Не забу́ди, блаже́нне о́тче, и оби́тель сию́ святу́ю, при́сно тя чту́щую, но соблюди́ ю́ и всех живу́щих и подвиза́ющихся в ней и на поклоне́ние в ню приходя́щих невреди́мыми от искуше́ний диа́вольских и вся́каго зла. Егда́ же приспе́ет на́ше от вре́меннаго сего́ жития́ отше́ствие, и к ве́чности преселе́ние, не лиши́ нас по́мощи твоея́ Небе́сныя, но моли́твами твои́ми всех нас приведи́ в приста́нище спасе́ния и насле́дники яви́ нас бы́ти всесве́тлаго Ца́рствия Христо́ва, да пое́м и сла́вим неизрече́нныя щедро́ты Человеколю́бца Бо́га Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха и твое́ вку́пе с преподо́бными Анто́нием и Феодо́сием оте́ческое заступле́ние во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
