Прп. Марк гробокопатель (XI–XII)
День пам’яті (н. ст.) – 11 січня
Житіє преподобного отця Марка гробокопателя, окрім відомостей про його доброчесне життя і чудеса, містить і житіє преподобних Феофіла й Іоанна Печерських, які спочивають в одній раці.
Час подвигів цього блаженного Марка відноситься до перенесення мощей преподобного отця Феодосія із печери до святої Великої церкви. Блаженний Марк, прийнявши чернечий образ, жив у печері. Він власноруч копав у ній багато місць не тільки для того, щоб залишатися там на молитву, а й для погребіння померлої братії, і виносив землю на своїх плечах. І так трудився він постійно в цьому богоугодному ділі, чекаючи на небі багатої нагороди, на землі ж не бажаючи брати її. Якщо хто насильно, з любові, давав йому якусь річ за копання могили, він віддавав убогим.
Окрім того, блаженний поклав на пояс собі залізо, яке носив все своє життя; перебував у бдінні він день і ніч на молитві, від постійної ж молитви не відокремлював суворого посту, як сполучив їх Бог (Мф. 19:6). І воду пив він мірою зі своєї мірки, цією міркою слугував йому мідний хрест. І так внутрішнього ворога, який насаджує похоті в душі, переміг він до кінця не лише темницею, а і трудом, і кайданами, позбавленням сну і голодом. Умертвив плоть свою не лише безмовністю в темній печері, а і копанням, і поясом залізним, бдінням і постом. Ставши неначе безтілесним в ангельському образі, він не боявся смерті, а смерть радше боялася голосу його, мов труби Архангела. Преподобний отець наш Марк отримав від Господа силу на такі чудеса, що і мертві корилися велінням його. Це було підтверджено багатьма знаменнями.
Одного разу, копаючи, за звичаєм, могилу, він змучився і залишив місце тісним та нерозширеним. Сталося, що один із братій, який хворів, помер; і для поховання не було, окрім того, іншого місця. Мертвий був принесений до печери, і ледве могли, через тісноту, покласти його до печери. Тоді братія стала нарікати на Марка, що вони не можуть ні оправити мерця, ні вилити на нього єлею через тісноту місця. Печерник же, зі смиренністю вклонившись усім, сказав: «Пробачте мене, отці, через неміч мою не закінчив». Вони ж допікали його, докоряючи йому ще сильніше. Тоді блаженний сказав мертвому: «Так як місце тісне, брате, посунься сам і, взявши єлей, вилий на себе». Мертвий же, трохи розігнувшись, простягнув руку і, взявши єлей, вилив на себе хрестоподібно на обличчя й на груди і віддав сосуд. Оправивши себе сам, він ліг і заснув. Після цього чуда всіх охопив жах і трепет.
І ще один брат помер після тривалої хвороби. Один із друзів його, за звичаєм обтерши його губкою, пішов до печери, щоб бачити місце, де повинні були покласти тіло його друга. Він запитав про те блаженного печерника Марка. Блаженний же відповів йому: «Іди скажи братові, щоб почекав він до ранку, поки я викопаю місце, і тоді відійде він на спочинок того життя». Брат же сказав печерникові: «Отче, я вже витер губкою його мертве тіло, кому звелиш сказати це?» Марк же знову сказав: «Це місце, бачиш, ще не приготовлене. Кажу тобі: іди і скажи померлому так: “Каже тобі грішний Марк: брате, побудь тут ще цей день, поки я приготую місце і сповіщу тебе, вранці ж відійдеш ти до бажаного Христа”».
Послухавши його, брат пішов до монастиря, де вся братія звершувала звичайний спів над померлим. Тоді він сказав померлому: «Брате, Марк каже, що місце для тебе ще не готове, почекай ще тут до ранку». Коли він це за загального подиву сказав, раптом мрець відкрив очі, і душа його повернулася в нього, і він був той день і ніч живий, нікому нічого не кажучи й тільки дивлячись відкритими очима. На ранок брат, який приходив раніше, знову пішов у печеру дізнатися про місце, чи приготовлене воно. І святий сказав йому: «Іди, скажи ожилому: “Каже тобі Марк: залиш це тимчасове життя і перейди вувічне, віддай дух твій Богові, тіло ж твоє нехай буде покладене в печері зі святими отцями. Бо місце готове”». Брат, прийшовши, сказав все це ожилому. Той же, закривши очі свої, віддав дух в руки Божі. І так, з честю був покладений в печері на приготованому місці. І всі дивувалися цьому преславному чуду, як за словом блаженного ожив мрець і знову помер за його словом, і прославляли Бога.
Були в тому самому Печерському монастирі два брата, поєднані сердечною любов’ю з самої юності, однаково про все мислили і мали однакову ревність до Бога — Іоанн і Феофіл. Вони благали блаженного Марка влаштувати їм одне спільне місце для поховання тіл їх обох, коли накаже Господь.
Одного разу старший із них, Феофіл, поїхав кудись у монастирській справі. У цей час молодший, Іоанн, угодивши Богу, розболівся, помер і був покладений у печері на приготованому місці. Через декілька днів Феофіл повернувся з дороги та, дізнавшись про смерть брата свого, став сильно сумувати. Взявши із собою декількох ченців, він пішов до печери, бажаючи побачити, на якому місці покладений померлий. А побачивши, що він покладений в тій спільній могилі на верхньому місці, гнівався і нарікав на Марка, кажучи: «Навіщо ти поклав його тут на моєму місці? Я старший за нього». Печерник, як смиренний, вклонявся йому та благав: «Прости, брате, мене, согрішив я!» Потім, звернувшись до померлого, він сказав: «Встань, брате, дай те місце старшому за тебе братові, сам же лягай на нижньому місці». І раптом, за словом блаженного, мертвий встав та ліг на нижньому місці. І всі, хто прийшов туди, бачили це, і диво було для них страшне й повне жаху.
Тоді брат, який дорікав блаженному, припав до ніг його, кажучи: «Я согрішив, отче, посунувши брата з місця. Молю тебе, накажи, щоб він ліг там знову». Блаженний же сказав йому: «Сам Господь, знищуючи ворожнечу між нами, яка сталася через твоє нарікання, зробив це, щоб у ворожнечі твоїй ти не мав на мене злості; тіло цього померлого, вставши з верхньої частини спільної приготовленої для вас могили, показало, що любов його до тебе, жива і після смерті, підкорилася старшинству твоєму. Підіймати мертвих — Боже діло. Я ж людина грішна і тепер, коли немає потреби, вже не можу сказати сам собою цьому померлому: “Встань і знову лягай на верхнє місце”, — адже, якщо накажеш це йому ти, він не послухає тебе. Але знай і те, що тобі не слід було виходити з монастиря, щоб успадкувати своє старшинство, і цієї години ти був би покладений тут. Але, так як ти не готовий до кончини, іди, подумай про спасіння душі твоєї, і через декілька днів сам ти будеш принесений сюди».
Чуючи ці слова, Феофіл дуже був засмучений і наляканий, думаючи, що тут же впаде і помре; не надіявся дійти й до монастиря. Ледве пам’ятаючи себе, прийшов він у свою келію і невтішно плакав. Тоді роздав він все, що мав, залишивши собі саму лише рясу і мантію, і всякого дня чекав смертної години. Ніхто не міг заспокоїти його в його гіркому плачі, але ті, хто хотів утішити його, змушували його ридати ще сильніше. Не могли примусити його вкусити від солодких страв, але сльози його були йому хлібом день і ніч.
Коли наставав день, він говорив собі: «Не знаю, чи досягну я вечора?» — а коли приходила ніч, знову затьмарював сльозами світло очей своїх, кажучи: «Хто знає, чи доживу до ранку? Бо багато таких, які, вставши вранці від сну, не досягли вечора й іншого сну, окрім смерті, і багато таких, які, заснувши, не встали з ліжка. Як сподіватися, що житиму, мені, котрий отримав звістку, що невдовзі помру». Але, щоб Господь, з незмірної щедрості Своєї, подав йому час на покаяння. Молився Феофіл до Нього завжди, перебуваючи в пості і плачі. Ведучи таке життя багато років, Феофіл до того витончив плоть свою, що можна було перелічити суглоби його, і від постійного плачу втратив він зір.
Преподобний же отець Марк, коли дізнався годину відходу свого до Бога, закликав Феофіла і сказав йому: «Прости мене, брате, що я засмутив тебе на багато років, і моли Бога за мене, тому що я відходжу вже від цього світу. Якщо ж я отримаю дерзновіння, не забуду молитися за тебе, щоб Господь сподобив нас обох і бачити Його пресвітле лице, і побачити там один одного, і бути там на місці преподобних отців наших Антонія і Феодосія Печерських».
Феофіл же з плачем відповідав йому: «Навіщо, отче, ти залишаєш мене? Візьми мене з собою або даруй мені тут прозріння. Знаю, що, коли ти воскресив померлого мого брата, а я впав перед тобою в печері, я повинен був померти за гріхи мої. Але Господь, заради святих твоїх молитов, пощадив мене, чекаючи мого покаяння. І тепер можеш ти подати мені, чого я прошу у тебе, — або з тобою відійти до Бога, або прозріти».
Преподобний Марк сказав йому: «Не журися, брате, що заради Господа ти осліп тілесними очима, бо духовними ти прозрів до істинного розуму. Я побажав бути винуватцем твого засліплення; я передрік тобі смерть, бажаючи зробити користь твоїй душі і привести до смирення твою плотську зарозумілість, бо Бог не знехтує серцем скрушеним і смиренним (Пс. 50:19), а не тим, яке хвалиться старшинством. Тому не потрібно тобі бачити цього недовгочасного світла; проси у Господа, щоб бачити тобі славу Його у світлі вічному; не бажай і смерті: вона прийде, якби ти й не хотів. Ось тобі буде знаменням відходу твого: за три дні до смерті твоєї ти прозрієш і так відійдеш до Господа, і там побачиш світло нескінченне і славу невимовну».
Залишивши це правдиве пророцтво своє про смерть Феофіла, преподобний отець Марк сам у Господі закінчив на землі тимчасове своє життя.
Мощі святого Марка, Феофіла і його співбрата Іоанна спочивають в Ближніх печерах. У 1594 році німецький посол Еріх Лясота писав: «Між іншими, яких я бачив, лежать там св. Денис (думаю, що св. Діонісій), св. Олексій і св. Марк… Окрім того, лежать там у кам’яному гробі два товариші. Вони, як кажуть, ще за життя свого домовилися лежати разом в одному гробі, один праворуч, інший ліворуч. Але сталося, що один із них на деякий час поїхав кудись і, повернувшись додому, дізнався, що вже три роки минуло, як його товариш помер. Він іде до гроба, і коли побачив, що покійник покладений до гроба не по ту руку, по яку повинен лежати за умовою, то сказав йому, щоб той рушив на своє місце, а йому поступився б зайнятим місцем; небіжчик після цих слів негайно посунувся, а той живий ліг до нього і незабаром помер, і залишився тут лежати мертвим біля нього».
***
Тропарь преподобному Марку гробокопателю, Печерскому в Ближних пещерах, глас 1
Умертви́в плотски́я по́хоти мно́гим воздержа́нием/ и копа́нием гробо́в святы́м,/ при́сно, а́ки мертв, в пеще́ре живя́,/ ме́ртвыя повеле́нием свои́м воздвиза́л еси́,/ Ма́рко прехва́льне,/ мертви́ и на́ша мудрова́ния плотска́я/ и наста́ви нас на тече́ние доброде́телей,// моля́ о нас Еди́наго Человеколю́бца.
Кондак преподобному Марку гробокопателю, Печерскому в Ближних пещерах, глас 8
Врача́ изря́дна и чудотво́рца любо́вию, ве́рнии, ублажи́м, прося́ще его́:/ да моли́твами свои́ми уврачу́ет на́ша стра́сти, душе́вныя и теле́сныя,/ и́мать бо на сие́ благода́ть от Бо́га,/ и прого́нит ду́хи лука́выя от всех, ве́рно ко гро́бу его́ притека́ющих и зову́щих:// ра́дуйся, Ма́рко, цели́телю не́мощей на́ших.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
