Праведний Філарет Милостивий (792)
День пам’яті (н. ст.) – 14 грудняПраведний Філарет Милостивий жив у VIII столітті в селищі Амнія Пафлагонської області, що в Малій Азії. Він був вихований у благочесті і страху Божому. Його дружина Феозва була із багатої і знатної сім’ї. У подружжя були діти: син Іоанн і доньки Іпатія та Єванфія.
Філарет був багатим і знатним вельможею, але багатство його не радувало. Знаючи, як багато людей страждає від бідності, згадував він слова Спасителя про Страшний Суд і про “малих цих” (Мф. 25:40); слова апостола про те, що людина, помираючи, нічого не забирає зі світу (1Тим. 6:7); рядки царя Давида про винагороду праведника (Пс. 36:25). І Філарет прославився турботою про убогих.
Одного разу ізмаїльтяни (араби) напали на Пафлагонію, спустошили країну і розграбували майно Філарета. У нього залишилося два воли, корова, декілька вуликів і будинок. Але й це, останнє, він поступово роздав бідним. Стійко і лагідно переносив він докори дружини й глузування дітей. “Я маю в схованках, вам невідомих, таке багатство й такі скарби, — відповідав він рідним, — котрих вистачить вам, навіть якщо ви і сто років проживете без праці й ні про що не піклуючись”.
І Господь відплатив Філаретові за його милосердя. Коли було віддано останню міру пшениці, його старий друг надіслав йому сорок мір, а після того, як жебракові було віддано теплий одяг, до Філарета повернулося багатство.
У той час візантійська імператриця Ірина (797–802) шукала наречену для сина, майбутнього співправителя Константина Багрянородного (780–797). Для цього по всій імперії вона розіслала послів. Вони не оминули й Амнії. Коли Філарет і Феозва дізналися, що високі гості мають відвідати і їхній дім, Філарет дуже зрадів. Феозва засмутилася: у домі не було взагалі ніякої їжі, а про належне частування годі було й думати. Але Філарет наказав дружині гарненько прибрати в будинку. Сусіди, дізнавшись, що повинні прибути царські посли, принесли вдосталь всього для багатого пиру.
Посли відібрали для царських оглядин разом з десятьма найкрасивішими дівчатами внучку Філарета Марію. Вона перевершила своїх суперниць добротою та скромністю і стала царицею, а Константин Багрянородний щедро обдарував Філарета. Так повернулися до Філарета слава і багатство. Але, як і раніше, святий Філарет щедро роздавав милостиню і влаштовував трапези для жебраків. Він особисто служив їм під час цих трапез. Усі дивувалися смиренню Філарета і говорили: “Воістину людина ця вся Божа, істинний учень Христовий”.
Своєму слузі праведник наказав зробити три шухляди й наповнити їх порізно золотими, срібними і мідними монетами. Із першої отримували милостиню зовсім незаможні, із другої отримували її ті, хто втратив кошти, а із третьої її отримували ті, хто лицемірно виманював гроші.
Так, не приймаючи почестей, у смиренні і любові до убогих досяг блаженний старець дев’яноста років. Передбачаючи свою кончину, він вирушив до константинопольського монастиря Родольфії. Там він роздав усе, що мав при собі, на монастирські потреби і жебракам.
Покликавши рідних, праведний Філарет наставляв їх в любові до убогих та в нестяжательності і мирно преставився до Бога. Помер він 792 року і був похований в обителі Родольфія.
Святість праведного Філарета підтвердило явлене після його смерті диво. Коли тіло святого несли до місця поховання, одна людина, одержима бісом, схопилася за гроб і йшла з похоронною процесією. На кладовищі відбулося зцілення біснуватого: біс повалив людину на землю, а сам вийшов із неї. Багато й інших чудес і зцілень відбувалися біля гробу святого.
Після смерті праведного Філарета його дружина Феозва трудилася, відновлюючи в Пафлагонії монастирі і храми, зруйновані під час іноземних навал.
***
Тропарь праведному Филарету Милостивому, глас 4
Авраа́му в ве́ре подража́я,/ И́ову же в терпе́нии после́дуя,/ о́тче Филаре́те,/ блага́я земли́ разделя́л еси́ неиму́щим/ и лише́ние сих терпе́л еси́ му́жественне./ Сего́ ра́ди све́тлым тя венце́м увенча́ Подвигополо́жник, Христо́с Бог наш,// Его́же моли́ спасти́ся душа́м на́шим.
Ин тропарь праведному Филарету Милостивому, глас 8
В терпе́нии твое́м стяжа́л еси́ мзду свою́, пра́ведне,/ и в за́поведех Госпо́дних соверше́нне пожи́л,/ ни́щих возлюби́л и сих удово́лил еси́,/ но моли́ся Христу́ Бо́гу, блаже́нне,// спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак праведному Филарету Милостивому, глас 3
И́стинно всеизря́дная твоя́ ку́пля зри́тся/ и му́дрою бы́ти су́дится все́ми благому́дрствующими:/ отда́л бо еси́ до́льняя и кратковре́менная, взыску́я Го́рних и ве́чных.// Те́мже и досто́йно стяжа́л еси́ ве́чную сла́ву, ми́лостиве Филаре́те.
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
