В ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Христос Воскрес!
В останню неділю великоднього періоду свята Церква пропонує нашій увазі чудо – зцілення сліпонародженого. Це завершення теми Силоамської купелі – води живої. У сьогоднішньому Євангельському читанні ми чуємо слова Господа Ісуса Христа, які нагадують нам про те, що поки є світло, ми повинні звершувати добрі справи. Настане час, коли не буде світла, і тоді не зможе людина нічого зробити (Ін. 9:14). Ці слова Христос сказав перед тим, як зцілив сліпого від народження. Він нагадав йому й усім, хто слухав Його або читає цю розповідь, що світло світить для того, щоб ми займалися діянням, а не проводили час у неробстві або розвагах.
Учні Христові запитали: «Хто згрішив: він чи батьки його, що народився сліпим»? Поставлене запитання виявляє думку апостолів про те, що людина може згрішити ще до свого народження. Равіністичні вчення тогочасних часів справді допускали можливість того, що дитина ще в утробі своєї матері може якимось чином грішити перед Богом. Сучасний іудаїзм і часів Ісуса Христа, хоча це не афішується, схилявся до вчення про перевтілення душ. Ця думка знайшла своє продовження і в християнських течіях, наприклад, Оріген вчив про передіснування душ людських. Але, це вчення Православною Церквою було засуджено і відкинуто.
Розум старозавітної людини весь час проводив паралель між хворобою та моральним станом людини. Це було безпосередньо пов’язано. Погляд на хворобу, як на покарання і кару людині за злочини та беззаконня. Але в цей момент Господь хоче розширити погляд Своїх учнів через призму досконалої любові. Ісус Христос відповів: «Не згрішив ні він, ні батьки його, але це для того, щоб на ньому з’явилися діла Божі». Ці слова навчають нас того, що ми не повинні вважати великими грішниками тих, хто терпить великі скорботи. Потім Спаситель покаже це на Самому Собі. Апостол Петро в одному з послань пише: «Той, хто страждає плоттю, перестає грішити» (1 Пет. 4:2). Страждання тіла таємниче зцілюють душу. Ми бачимо це на прикладі як Біблійних праведників, так і з історії Церкви, де багато святих, які зцілювали людей від хвороб, а самі собі зцілення не бажали. Бо вбачали в них духовну користь. Так і цій людині сліпота була попущена для того, щоб, зцілившись, вона прозріла не тільки тілесно, а й душевно, отримала бачення духовних речей і духом своїм, розумом збагнула, що Ісус є Син Божий.
Необхідно, дорогі брати і сестри, звернути увагу на те, як Спаситель здійснив чудо прозріння. «Христос плюнув на землю, зробив суміш зі слини й пороху земного, і помазав очі сліпому, і сказав йому: піди, вмийся в купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим». Виникає питання, а чи міг Син Божий здійснити диво одним лише словом? Як Він воскрешав із мертвих або виганяв бісів і так далі, одним словом. Звичайно ж, міг! Навіщо Господь робить таку дію, яка для нас може здатися вельми дивною, що плює на землю, робить кашу і маже нею очі хворому. Очевидно для того, щоб показати, що дія Божественної сили можлива через речовину, земну матерію. Тобто, предмети можуть освячуватися, вбирати Божественну благодать. Цей Євангельський уривок показує, що шанування святих ікон, мощей та інших святинь не суперечить духу Євангелія.
Скільки сліпих до цього вмивалося в купальні Силоам, але без бажаного результату. Скільки разів, безумовно, і цей сліпонароджений умивався в ній, але без успіху! Сила Христова зцілила його, а не купальня Силоам. Якщо взяти ширший духовний сенс усієї цієї події, можна сказати, що сліпонароджений представляє собою рід людський, а купальня Силоам – Самого Господа, Який є Посланий з неба, Посланий, щоб живою водою Духа Святого через Таїнство Хрещення повернути духовний зір роду людському, засліпленому гріхом. Сліпонароджений проявляє своє смирення, коли дозволяє Господу помазати його сумішшю. А слова «Я світло світу», відкривають дух сліпого, щоб у дусі його народилася віра.
З вірою і послухом він тут же пішов на Силоам, і вмився, і прийшов зрячим! З цього євангельського читання можна зробити такий висновок: що людина може нести невинні страждання і скорботи для вдосконалення в безкорисливій вірі та любові до Бога.
Господь відкриває наші очі не просто щоб ми бачили і насолоджувалися цим світом, а щоб вчилися відрізняти біле від чорного, світло – від темряви. Настане час, коли людина не зможе що-небудь робити, – цей час настане після того, як закінчиться наш земний шлях. Земне життя дане нам для діяння, і ми повинні дбати про те, щоб кожен його день, кожна година, і кожна мить приносила духовну користь нам і оточуючим людям. «Господь спитає з людини не тільки за зло, що вона вчинила, а й за добрі справи, які та могла зробити і не зробила», – нагадує нам про це преподобний Симеон, Новий Богослов.
Господь творив чудеса, коли був на цій землі, але й зараз Він багато і рясно чудотворить через свою Церкву, через Своїх служителів. Багато хто з нас може засвідчити присутність Божу у своєму власному житті, засвідчити, що міцна рука Господа веде нас, дивовижним чином скеровує на стежки порятунку або спасає від погибелі. Тож живімо не як сліпі, а як зрячі, перебуваймо не в темряві, а у світлі. Пам’ятаймо, що доки з нами Христос, з нами є світло. Якщо ми збережемо присутність Його в наших сім’ях і в нашому власному житті, то і в буття інше перейдемо разом із Христом і там Він нас зустріне. І тоді те життя за порогом смерті не стане для нас темрявою, бо вже тут, на землі, ми навчилися жити у світлі, тобто у Христі.
Дай Бог кожному з нас невпинно пізнавати цю істину. Дай Боже, щоб кожен день і кожна година нашого життя хоча б ще трохи наближала нас до того, що є метою нашого буття, – до Царства Божого, де всі святі перебувають разом із Христом у невимовному, несказанному світлі, що ніколи не меркне». Амінь.
Автор: прот. Олександр Коваленко, настоятель Кирило-Мефодіївської церкви с.Малий Житин. Рівненьска епархія УПЦ
Просмотрено (2) раз
