Євангеліє від Матфея 10:32-33, 37-38; 19:27-30
32 Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; 33 а хто зречеться Мене перед людьми, зречусь того і Я перед Отцем Моїм Небесним. 37 Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене; 38 і хто не бере хреста свого і йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
27 Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось, ми залишили все і пішли слідом за Тобою; що ж нам буде? 28 Іісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, котрі пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцятьох престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих. 29 І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить в стократ і успадкує життя вічне. 30 І багато хто з перших будуть останніми, і останні першими.
***
Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У сьогоднішню Неділю — першу після дня П’ятидесятниці, Православна Церква згадує всіх святих, які вшановуються у православному світі.
Невипадково день, присвячений усім святим, встановлений у першу неділю після П’ятидесятниці. Перше, що ми згадуємо після дня заснування Церкви, — це святість. Це вказівка на те, що святі є результатом дії Церкви в цьому світі. Церква і святість взаємопов’язані: без Церкви не може бути ніякої святості, але, водночас, і сама Церква не мислиться без святих. Якби в Церкві не було святих, це було б знаком, що в ній не діє Дух Святий, що в ній не виконуються слова Господа, сказані ним ще у Старому Завіті: Будьте святі, бо Я святий (Лев. 11:45). Отже, якщо в Церкві немає святих, це не Церква Христова. І саме тому, одразу ж після дня П’ятидесятниці, після спогаду про події зішестя Духа Святого на апостолів, Церква вшановує всіх святих. Адже які ще потрібні докази чи аргументи, щоб показати, що Православна Церква є справжньою Церквою Христовою?
Є багато людей, які не вірять у святість і не шанують святих. На жаль, такі є серед тих, хто називає себе християнами. Таку невіру можна назвати безумством, бо як ще можна пояснити неприйняття очевидності того факту, що тисячі людей, увірувавши в Христа як Спасителя і Бога, залишили все на цьому світі і вирішили піти за Ним? І як могли ці люди, які пожертвували заради Бога всім, навіть своїм життям, не стати святими?
Вшановуючи святих, ми ще раз стверджуємо, що Церква — свята, в ній є Дух Святий, а якщо є Дух Святий, значить є святі. І до кінця часів, поки буде існувати цей світ, святість і святі в Церкві не зменшаються, незважаючи на жодні спокуси та випробування. Святість не можна просто звести до якогось нероблення зла. Навколо нас безліч людей і більшість із них — не злодії, не вбивці, не шахраї. Але це ще не означає, що вони є святими. Адже якщо ми не творимо якихось великих гріхів, це ще не є ознакою святості; творення добра — це також ще не гарантія святості, адже для багатьох творення добра пов’язане з тими чи іншими умовами життя. Якби людина опинилася в непередбачених умовах, наприклад, у розпал яких-небудь катаклізмів, то не виключено, що всі добрі наміри творити добро відразу б зникли і людина буде думати виключно про себе.
То що ж таке святість? Якщо ми читаємо Святе Письмо і вивчаємо спадщину святих отців, то можемо побачити, що святість — це, перш за все, життя в Богові. Святий — це не та людина, яка ніколи нічого злого не вчинила і навіть не подумала про зло. Святий — це той, хто цілковито живе заради Христа, у Христі та з Христом; той, чиє життя щомиті присвячене виконанню волі Божої. Воля Божа — це початок, основа та завершення святості. Святою може бути тільки та людина, яка прагне до джерела святості — Бога. І Господь, знаючи і бачачи, що є люди, які бажають жити за Його заповідями і бути єдиними з Ним, сходить до них і робить їх долученими до Себе. Саме так і народжується святість.
У сьогоднішньому євангельському читанні, брати і сестри, ми чули слова, які можуть збентежити, мабуть, навіть церковних людей: Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене (Мф. 10:37). Як таке може бути? Адже батьки для дітей, а діти для батьків — це найдорожче, що може бути в людини. Як у такому разі правильно розуміти ці слова Христа? Звичайно ж, ці слова не закликають людину не любити своїх батьків, дітей, близьких. Ми пам’ятаємо, що навіть у Старому Завіті є заповідь про шанування батьків, причому ця заповідь — єдина з усіх заповідей Декалога, яка завершується обітницею, щоб тобі було добре і будеш довголітнім на землі (Втор. 5:16; Єф. 6:3). Слова Спасителя про негідність тих, хто більше полюбить ближніх, ніж Христа, вказують, насамперед на те, щоб у нашому сприйнятті була побудована правильна система цінностей: спочатку Бог, а потім усі інші: батьки, діти, близькі тощо. І навіть більше, лише люблячи Бога по-справжньому, ми зможемо навчитися по-справжньому любити і своїх ближніх. Любов до Бога зовсім не скасовує любові до наших рідних і близьких — вона робить її чистішою, і, якщо можна так висловитися, очищеною від будь-яких домішок гріха, пристрасті, пороку, вади. Саме в цьому полягає сенс тих слів, які ми чули у сьогоднішньому Євангелії.
Всі ми пам’ятаємо, з чого почалося гріхопадіння Адама — він віддав перевагу любові до Єви ніж любові до Бога. Людина полюбила іншу людину більше, ніж свого Творця. І вся наступна людська історія часто показує, що багато гріховних злочинів відбувалися з пристрасної любові до чоловіка, до дружини, до дітей. Дуже часто любов набагато небезпечніша за ненависть — вона може засліпити людину і підштовхнути її до найстрашніших злочинів. Скільки злодіянь скоєно з ревнивого кохання, з нерозумного кохання, через помилкове почуття любові. Але якщо ми щиро любимо Бога, то розуміємо, що є щось вище ніж просто людська любов. Якщо всі злочини відбуваються через неправильне сприйняття любові, то Божественна любов — це єдине, що ніколи не дасть нам порушити любові до інших. Люблячи Бога, ми ніколи не зможемо заподіяти біль ближнім, адже Сам Христос каже: Якщо любите Мене, то виконуйте Мої заповіді (Ін. 14:15).
Сьогодні, згадуючи всіх святих, ми повинні зрозуміти, що святий — це людина, яка живе заради Бога. Святий — це людина, яка любить усіх і вся, але не прив’язує серце ні до кого й ні до чого, тому що її серце повністю віддано Господу Богу. Незважаючи на стереотипи, які в нашому уявленні малюють святих в образі якихось сивих старців, самі святі були різними, так само, як і всі ми з вами різні. Бували святі добрі і дуже милостиві, бували й у міру суворі. Наприклад, преподобний Серафим Саровський усіх, хто приходив до нього, зустрічав словами: радість моя, Христос воскрес!, а найбільший з народжених жінками, як про нього говорить Сам Христос, — святий Іоанн Предтеча називав деяких, хто приходив до нього породження єхиднині. При цьому і той, і другий служили Богу та любили людей, і обоє прославлені в лику святих. Таке можливо, тому що святість ніколи не зможе уміститися в рамки людських уявлень. Святий апостол Павло говорить цікаві слова: духовний судить про все, а про нього судити ніхто не може (1 Кор. 2:15), адже серце святого може бути відкрите і осягнуте тільки іншим святим. Саме тому, прославляючи святих, Церква каже, що саму святість не можна зрозуміти теоретично, до неї можна тільки причаститись, стати її учасником.
Святі завжди бентежили і бентежать оточуючих людей, тому що не поміщалися в звичайні уявлення про праведність і святість. У цьому сенсі святі, як і сама Церква, стають своєрідною спокусою для тих, хто любить світ і всі його цінності. І як тут не згадати слова нашого Господа блаженний той, хто не спокуситься про Мене (Мф. 11:6).
Тому, в день, коли ми вшановуємо всіх святих, Церква ще раз вказує всім на найбільшу таємницю свого буття: будь-яка людина, навіть найзапекліший грішник, може стати святою в Церкві Христовій. Немає грішника, який би не міг покаятися і стати святим; немає гріха, що не міг би бути прощений Господом; немає людини, яка була б відкинута Церквою! І тисячолітній досвід святості підтверджує цю істину сонмом святих, що славлять Бога на віки віків. Амінь!
Проповідь ректора Київської духовної академії і семінарії єпископа Білогородського Сильвестра
kdais.kiev.ua
Просмотрено (1) раз
