Навіщо ми освячуємо верби? Що взагалі означає і символізує собою верба? Сумно спостерігати, як торжество Євхаристії підміняється торжеством магізму. У день Вербної неділі храми наповнюються людьми, більшість яких прийшла не до Христа, а до… верби. Саме гілка верби цього дня стає для більшості центром свята. Навіщо замислюватися над цим символом, навіщо вслухатися в молитовний текст під час освячення, навіщо допитливо вдаватися у сенс свята?
Для навколоцерковних людей усе зрозуміло: верба — вона ж як талісман: і удачу приносить, і бісів жене, і чого тільки не робить. Але найголовніше — дарує відчуття, що людина виконала якийсь важливий обов’язок, за який їй «там, на небі» щось зарахується… Зрештою, народне уявлення про освячену вербу можна побачити на мільйонах листівок та СМС, які розлітаються сьогодні, наче конфетті.
Тож навіщо освячується верба? Який сенс несе цей символ?
Вербна неділя — це свято, в якому ми згадуємо Вхід Господній в Єрусалим. Христа, який їде на осляті, зустрічають натовпи народу. Вони тримають у руках гілки пальм та фінікових дерев і вигукують: «Осанна! Благословен Грядущий во Ім’я Господнє!». Безліч людей, які вигукували це, бачили на власні очі, як Христос воскресив Лазаря; багато інших повірили розповідям очевидців і так само раділи, зустрічаючи Христа.
Єврейське «Осанна» (Ошана) — це молитовний вигук, який можна перекласти як «спаси, Боже!» або «благослови, Боже!». (Наприклад, у 117-му псалмі у 25-му вірші стоїть єврейське «Ошана», яке у перекладі сімдесяти [Септуагінті] перекладено як «О, Господи, спаси ж; о, Господи, поспіши ж»).
Сьогодні люди, які з радістю зустрічають Христа, стоять із гілками та радісно вигукують, а вже за кілька днів багато хто з цього натовпу в несамовитій люті кричатиме: «Розіпни, розіпни Його!!!».
Чому саме верба?
У наших широтах не ростуть пальми та фініки. Тому церковна традиція спомину цієї події замінила пальмові гілки на вербові. Взагалі, варто нагадати, що Церква перебуває в певному сенсі поза часом. Молитовні тексти не кажуть, що Христос входив до Єрусалима чи щось робив 2000 років тому. Але завжди — входить «днесь», тобто сьогодні, зараз.
І ми, зібрані на Літургії навколо Христової Чаші, зустрічаємо Його, згадуючи ті події, стаючи на місце тих, хто кричав «Осанна!». З тією лише різницею, що ми маємо пройти за Христом із цими гілками до самої Голгофи і святого Воскресіння, а не відректися від Нього, як це зробила більшість тих, хто зустрічав Його в Єрусалимі.
Глибокий зміст символу
Ось у чому сенс верби. Це символ нашої радості, любові та відданості Спасителю. Якщо говорити глибше — то символ чистоти нашої віри, символ не кам’янистого чи зарослого терням ґрунту, а тієї самої «доброї землі», на яку впало насіння Сіяча і дало стократні плоди.
Але, на жаль, сьогоднішнє псевдоблагочестя все звело лише до освячення гілок. Верба перестала бути символом свідчення нашої любові, вона перетворилася на якийсь незрозумілий оберіг… Адже головне — не унести вербу з храму, а прийти з нею! Про це і тропар свята говорить:
«Загальне воскресіння перше Твоєї страсті запевняючи, з мертвих воздвигнув Ти Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як діти, знамено перемоги несучи, Тобі, Переможцеві смерті, вигукуємо: осанна в вишніх, благословен Грядущий во ім’я Господнє».
Тобто: перед Твоїм стражданням Ти засвідчив нас у Воскресінні, воскресивши Лазаря. Тому ми, як ті єрусалимські діти, тримаючи в руках символи перемоги (гілки верби), Тобі, Переможцю смерті, виголошуємо — осанна!
Освячується не верба, а людина
Те, що ми відносимо гілки верби додому і ставимо їх біля ікон, є лише нагадуванням нам про нашу відданість і любов до Спасителя. І не більше! Та й якщо поміркувати, освячується не верба, а люди, які принесли вербу. У молитві на освячення священник промовляє:
«…Сам Владико, і нас, що за їхнім прикладом у цей передсвятковий день ваї та віття дерев у руках несемо, збережи і охорони. Щоб, як ті народи і діти “Осанна” Тобі приносили, і ми так само в піснях і співах духовних животворчого і триденного Воскресіння досягли у тому ж Христі Ісусі Господі нашім…»
Тобто: Ти Сам, Владико, у цей святковий день освяти та збережи нас, що прийшли й тримаємо ці гілки. Збережи нас, щоб ми не уподібнилися своїми гріхами тим людям, які спочатку кричали «Осанна», а потім несамовито — «Розіпни Його!».
Тут приховане дуже глибоке смирення, яке ніби каже: «Господи, я настільки пошкоджений гріхом, що якщо хоч трохи Твоя благодать відступить, я впаду ще сильніше. Я настільки грішний, що якщо Ти не збережеш мене, то я впаду в такі гріхи, які самі по собі волатимуть: “Розіпни Його”».
Страшно звучить, але саме своїми гріхами, як казали отці, ми продовжуємо розпинати Христа… Але, думаю, найважливіше в цій гілочці верби — побачити головний сенс: куди і заради чого йде Спаситель. Побачити не абстрактно за весь світ, а конкретно себе: що Христос йде на страждання за всіх і за тебе особисто. Пережити серцем, що Спаситель віддає Своє Життя за кожного з нас.
Анатолій Баданов
Просмотрено (5) раз
