Ін. 1:49-50. Нафанаїл відповідав Йому: Равви! Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів. Іісус сказав йому у відповідь: Ти віриш, бо Я тобі сказав: Я бачив тебе під фігове дерево; побачиш більше цього.
Зміст: 1. Сповідання Нафанаїла було менш досконалим, ніж сповідання, зроблене згодом ап. Петром. 2. Іісус Христос здійснив своє перше чудо на прохання своєї Матері. 3. Іісус Христос бажає, щоб усі зверталися до Нього зі своїми потребами. Приклад знаменитих лікарів. Чому Він дав жорстку відповідь своїй Матері. Родичі Спасителя, відомі під ім’ям Деспосин. Наші пращури й батьки були добрі християни, що повинно засоромити нас і піддавати тим більшому спілкуванню.
1. Багато потрібно нам, улюблені, піклування, багато неспання для того, щоб мати можливість проникати в глибину божественних Писань. Інакше, віддаючись сну, не можна осягнути їхнього змісту; а потрібне ретельне дослідження, потрібна, крім того, і постійна молитва, щоб бодай трохи прозріти у святилище слова Божого. Ось і сьогодні нам постає питання важливе, таке, що вимагає багато уваги.
Коли Нафанаїл сказав: “Ти Син Божий”, Христос сказав йому: “Я тобі сказав: Я бачив Тебе під смоковницею; побачиш більше цього”. Що ж у цих словах вимагає дослідження? Те, що Петро, який сповідував: “Ти – Христос, Син Бога Живого” (Мф. 16:16) вже після стількох чудес і після такого вчення, ублажається, як такий, що одержав одкровення від Отця; а Нафанаїл, який сказав те ж саме ще перед чудесами і перед вченням, нічого такого не почув від Христа, а й, начебто, не так багато сказав, як належало, порушується до очікування більших одкровень.
Яка ж цьому причина? Та, що, хоча Петро і Нафанаїл висловили одні й ті самі слова, але не з однією і тією ж думкою. Петро сповідував Іісуса Сином Божим, як істинного Бога; а Нафанаїл – як просту людину. З чого ж це видно? З наступних слів Нафанаїла. Сказавши: “Ти Син Божий”, він додав: “Ти Цар Ізраїлів”. Але Син Божий є цар не тільки Ізраїлю, а й усього всесвіту. Втім, це видно не звідси тільки, а й з наступного. До слів Петра Христос нічого не додав, але, наче віра Петрова була вже досконала, сказав, що на цьому сповідуванні Він збудує Церкву Свою. Але стосовно Нафанаїла Він зробив не так, а зовсім навпаки. У сповіданні Нафанаїла нібито не вистачало ще багато чого і чогось кращого, – і ось Христос заповнює відсутнє. Що Він говорить? “Воістину, воістину кажу вам: відтепер бачитимете небо відчиненим, і Ангелів Божих, що сходять і сходять до Сина Людського” (Ін. 1:51).
Чи бачиш, як Христос мало-по-малу підносить його від землі і вселяє не уявляти собі Його простою людиною? Чи може справді бути людиною той, кому ангели служать і для кого ангели сходять і спускаються? Тому-то Він і сказав: “побачиш більше цього”, і, пояснюючи це, додав про ангельське служіння. Сенс Його слів такий: тобі, Нафанаїле, здалося це важливим 18, і за це ти визнаєш Мене царем Ізраїлю.
Що ж скажеш, коли побачиш ангелів висхідних і низхідних для Мене? Такими словами Христос навіював визнати Його володарем і ангелів. Як до істинного Сина Царя, до Христа сходили й сходили ці царські служителі, як от: під час страждань, під час воскресіння й вознесіння; і ще до того вони приходили та служили Йому – коли благовістили про Його народження, коли вигукували: “Слава на небесах Богові, і на землі мир” (Лк. 2:14), коли приходили до Марії, до Йосипа.
Але Христос робить і тепер так само, як у багатьох інших випадках. Він вимовляє два передбачення, і вірність одного вже одразу виявляє, а інше, що стосується майбутнього, підтверджує через сьогодення. З них одне, вже доведене, є таке: “перш ніж покликав тебе Пилип, коли ти був під фігове дерево, Я бачив тебе” (Ін. 1:48). Інше повинно було виконуватися в майбутньому, а почасти вже і в той час виконувалося, – саме сходження і сходження ангелів, як-то: при стражданнях Його, при воскресінні і вознесенні; і в цьому, ще перед подіями, Він запевняв уже тим, що сказав про теперішнє. Хто з минулого пізнав могутність Його, той, чуючи і про майбутнє, зручніше може прийняти і передбачення про майбутнє. Що ж Нафанаїл? Нічого на це не відповідає. Тому й Христос завершив тим Свою бесіду з ним, надаючи йому самому поміркувати над сказаним і не бажаючи висловити всього за один раз.
Кинувши насіння в землю родючу, Він дає їй самій виростити у свій час плоди. Це Він в іншому місці зобразив у таких словах: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своєму; а коли люди спали, прийшов ворог його, посіяв поміж пшеницею пажитниці кукіль, і пішов геть” (Мф. 13:24-25).
“Третього дня був шлюб у Кані Галілейській, і Матір Іісуса була там. Був також покликаний Іісус і учні Його на шлюб” (Ін. 2:1-2). Я вже говорив, що Він найбільш відомий був у Галілеї. Тому й кличуть Його на шлюб, і Він приходить. Він дивився не на власну гідність Свою, але на користь нашу. Той, хто не зрікся прийняти зрак раба, тим паче не міг відректися прийти на шлюб рабів. Той, хто перебував з митарями і грішниками, тим більше не міг зректися бути присутнім з тими, хто був на шлюбі. Ті, хто кликав Його на шлюб, звісно, не мали про Нього належного поняття, вони кликали Його навіть не як велику людину, а просто як людину звичайну і знайому.
На це і натякає євангеліст, кажучи: “Мати Іісусова була там. Був також покликаний Іісус та учні Його на шлюб”, тобто, Іісуса звали так само, як і її та учнів. “І як не вистачало вина, то Матір Іісуса каже Йому: вина немає в них” (Ін. 2:3). Тут варто звернути увагу на те, звідки Матері Його прийшло на думку уявити щось велике про свого Сина? До того часу Він ще не створив жодного дива. “Так, – сказано, – поклав Іісус початок чудесам у Кані Галілейській” (Ін. 2:11).
2. Якщо ж хто скаже, що тут ще немає достатнього доказу того, що чудо в Кані було початком чудес, так як додаток: “у Кані Галілейській” показує тільки, що це чудо було в Кані перше, а не взагалі й не перше було з усіх Його чудес; ймовірно ж Христос і раніше в інших місцях інші чудеса творив, – то на це ми скажемо те ж саме, що й раніше сказали. Що саме? Те, що говорить Іоанн: “Я не знав Його, але для того прийшов хрестити у воді, щоб Він явлений був Ізраїлеві” (Ін. 1:31).
Якби Христос у підлітковому віці творив чудеса, то ізраїльтяни не потребували б іншої людини, яка явила б Його. Якщо Христос, прийшовши в чоловічий вік, так став відомим Своїми чудесами не тільки в Юдеї, а й у Сирії й далі, до того ж здійснив їх протягом тільки трьох років, а краще сказати – Він не мав потреби і в цій кількості років, щоб явити себе світові, бо чутка про Нього від самого початку рознеслася негайно всюди, – якщо, кажу, Він за короткий час так прославився безліччю чудес, що ім’я Його стало всім відомим, то тим паче Він не міг би так довго залишатися в невідомості, коли б із першого віку почав творити чудеса; чудеса, вчинені отроком, викликали б ще більше здивування, та й часу в Нього для чудес було б у такому разі вдвічі та втричі і ще більше.
Але в отроцтві Він не творив ніяких чудес, крім того тільки, про що оповідає Лука, як Він, коли Йому було дванадцять років, сидів серед учителів, слухав їх, і своїми запитаннями приводив їх у здивування. Утім, не без причини, а навмисно не починав Він творити чудес із найпершого віку: інакше могли б вважати Його чудеса за примари. Якщо вже в досконалому віці Його багато хто за це підозрював, – тим паче, коли б Він почав чудодіяти в юності. Крім того, юдеї, охоплені заздрістю, ще скоріше і раніше, ніж треба, піднесли б Його на хрест, і таким чином уся справа нашого спасіння не була б прийнята вірою.
Звідки ж, скажеш, Його Матері спало на думку припускати в Ньому щось велике? Він почав уже відкривати Себе, чим був – і через свідчення Іоаннове, і через те, що сам говорив учням. А перш за все цього саме зачаття Його і всі події, що послідували після народження Його, вселяли Матері Його високе поняття про Нього. “І Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму” (Лк. 2:51).
Чому ж, скажеш, вона не висловлювала цього раніше? Тому, як я сказав, що Він сам тільки тоді почав відкривати Себе. А доти Він жив, як звичайна людина. Тому-то вона не говорила Йому цього раніше. Як тільки почула, що заради Нього прийшов Іоанн і дав про Нього таке свідоцтво, і що Він має вже учнів, то вже сміливо просить Його і, за нестачі вина, каже: “вина нема в них”. Вона хотіла і гостям догодити, і себе прославити через Сина. Можливо, вона при цьому мала в думках щось людське, подібно до Його братів, які говорили: “Яви Себе світові” (Ін. 7:4), бажаючи здобути і собі славу Його чудесами. Тому-то і Христос так сильно відповідав їй: “що Мені і Тобі, Жінко, ще не прийшов час Мій” (Ін. 2:4).
Але що Він вельми шанував Свою матір Свою, про це послухай розповіді Луки, як Христос був слухняний батькам; та й цей самий євангеліст (Іоанн) показує, як Він дбав про Матір у самий час хресних страждань. Коли батьки анітрохи не забороняють справ богоугодних і не перешкоджають їм, то батькам потрібно і треба коритися; непокора в такому разі дуже небезпечна. Коли ж вони чогось вимагають передчасно і забороняють якусь справу духовну, то не безпечно їм коритися. Тому і в теперішньому випадку Христос так відповідав, і в іншому випадку також: “Хто Матір Моя і брати Мої?” (Мк. 3:33).
Вони в той час ще не мали про Нього належного поняття; а Його Мати, з тієї причини, що народила Його, хотіла наказувати Йому в усьому, як заведено у всіх матерів, тоді як мала б шанувати Його, як Господа, і поклонятися Йому. Тому-то Він так і відповідав їй тоді. Справді, подумай, як це було, коли при всьому народі, що оточував Його, при численному зібранні уважних слухачів, під час викладання вчення, Мати Його увійшла в збори, почала відволікати Його від проповіді, щоб наодинці поговорити з Ним, до того ж не залишилася з Ним у домі, а потягнула Його одного геть звідти до себе.
Ось чому Він і сказав: “хто мати Моя і брати Мої?” І Він не ображав тим Матері; ні, а приносив їй найбільшу користь, не даючи їй думати про себе принижено. Якщо Він мав піклування про інших і все спрямовувалося на те, щоб вселити їм належне поняття про Себе, то тим більше дбав у цьому відношенні про Матір. Але оскільки вона, ймовірно, навіть почувши це від Сина, не хотіла і після цього коритися Йому, а хотіла, як мати, у всякому разі бути на першому місці, то Він так і відповідав. Та інакше Він і не міг би піднести її від такого принизливого поняття про Нього до більш піднесеного, якби, тобто, вона завжди очікувала від Нього шанування, як від сина, але не визнала Його Господом. Ось з цієї причини Він тут і сказав: “що Мені і Тобі, Жене?” Утім і інша була причина, не менш важлива. Яка ж? Він хотів, щоб не запідозрювали здійснюваних Ним чудес. Його повинні були просити ті, хто мав потребу, а не Мати. Чому? Що робиться на прохання родичів, те, хоча було б важливим, часто для сторонніх видається непристойним. Коли ж просять самі нужденні, тоді чудо стає вищим від усякої підозри, тоді й похвала неупереджена і користь велика.
3 Якби лікар, навіть чудовий, увійшовши в дім, де багато хворих, не чув нічого ні від самих хворих, ні від тих, хто оточував їх, а тільки його одна мати почала б просити його, то для хворих він став би підозрілим і неприємним, і ні хворі, ні ті, хто лежить у хворобі, ні ті, хто перебуває при них, не почали б очікувати від нього чогось важливого й доброго. Ось чому і Христос тоді зробив докір Матері, сказавши: “що Мені і Тобі, Жінко?”, навіюючи їй на майбутній час не робити нічого подібного. Мав Він піклування і про честь Матері, але набагато більше про її душевне спасіння і про благо людей, для чого і плоттю зодягнувся. Отже, ці слова були сказані Христом Матері Його не через будь-яку пихатість, але з особливою метою – щоб і її саму поставити в належні до Нього стосунки, щоб і чудеса робилися з належною гідністю. А що Христос вельми шанував свою Матір, це, крім інших випадків, досить видно і з того самого, що сказано, очевидно, на докір їй. У самому невдоволенні Він показав, що вельми шанував її. А яким чином, про це скажемо в наступній бесіді.
Розмірковуючи про це, якщо почуєш, як одна дружина говорила: “блаженне чрево, що Тебе носило, і соски, що Тебе годували”, а Він їй відповідав: “Ще блаженніше блаженні ті, хто виконує волю Отця мого” (Лк. 11:28), то зрозумій і ці слова в тому ж сенсі. Відповідь Спасителя Матері виражала не відкидання Матері, а те, що їй нітрохи не принесло б користі і саме народження Його, якби вона сама не мала великої чесноти і віри. Якщо ж без доброчесності душевної і для самої Марії не було б користі в тому, що від неї народився Христос, то тим паче не може бути жодної користі нам, якщо ми матимемо доброчесного й доблесного батька, брата чи сина, а самі будемо далекими від його чеснот.
“Людина, – каже Давид, – ніяк не викупить брата свого, і не дасть Богові викупу за нього” (Пс. 48:8)? Надію спасіння, після благодаті Божої, треба покладати не в чомусь іншому, а тільки у власних досконалостях. Якби народження Христа саме по собі могло принести користь Діві, то воно було б також корисним і юдеям, (бо Христос був родичем їхнім по плоті), принесло б користь і місту, в якому Він народився, корисним було б і братам.
Тим часом Його брати, доки не дбали про себе самих, не одержали жодної користі від високої спорідненості, а ще й зазнали осуду поряд з іншими людьми; коли ж просяяли власними чеснотами, тоді й прославлені. А місто зруйноване і спалене, не отримавши жодної користі від того, що було місцем Його народження. Родичі Його по плоті винищені й загинули найжалюгіднішим чином, не здобувши від спорідненості з Ним нічого для свого спасіння, тому саме, що не мали захисту у власній чесноті. Але найбільше прославилися апостоли, тому що вони істинним і гідним нашого змагання чином досягли спорідненості з Христом, – через послух Йому. Звідси і ми пізнаємо, що в усякому разі нам потрібна віра і життя чисте і світле. Тільки це може врятувати нас.
Родичі Христа довгий час усюди користувалися повагою, так що й називалися “владичними”, однак ми нині не знаємо навіть імен їхніх. А життя та імена апостолів усюди прославляються. Не будемо ж пишатися шляхетністю по плоті, але, хоча б мали тисячі знаменитих предків, будемо самі намагатися перевершити їх у чеснотах, знаючи, що заслуги інших не принесуть нам жодної користі на майбутньому суді, а ще й збільшать для нас суворість осуду, саме тому, що, походячи від доброчесних батьків і маючи такі близькі приклади, при всьому тому не послідували за такими наставниками.
Це я кажу тепер, маючи на увазі багатьох язичників, які, коли ми навертаємо їх до віри в Христа і переконуємо бути християнами, вказують на своїх родичів, предків і домашніх, і кажуть: усі мої родичі, близькі й домашні стали вже вірними християнами. Але що тобі в цьому, нещасний? Те саме тебе й погубить, що ти, не вшанувавши такої безлічі близьких до тебе, не поспішив звернутися до істини. Інші, будучи вже віруючими, але провівши життя безтурботне, коли станеш перестерігати їх до чеснот, уявляють те ж саме і кажуть: мій батько, дід і прадід були дуже благочестиві й доброчесні люди. Але те особливо і послужило до твого осуду, що ти, походячи від таких людей, робиш справи, негідні свого роду.
Послухай, що говорить пророк юдеям: “і служив Ізраїль за дружину, і за дружину стерег овець” (“працював Ізраїль за дружину, і за дружину спасену”) (Ос. 12:12); і Христос: “Авраам, батько ваш, радів побачити день Мій; і побачив, і зрадів” (Ін. 8:56). Та й завжди звитяги предків обертаються не на похвалу тільки юдеям, а й на більше звинувачення. Знаючи це, будемо все робити так, щоб врятуватися власними справами, щоб інакше надіями на інших не обдурити себе самих і не дізнатися про свій обман тоді вже, коли від цього пізнання нам ніякої користі не буде. “У гробі, – сказано, – хто буде славити Тебе?” (Пс. 6:6).
Отже, виправимося тут, щоб там досягти вічних благ, яких і нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого ІІісуса Христа, через Якого і з Яким Отцю зі Святим Духом слава і держава на віки віків. Амінь.
* * *
18 Т.е., що Христос бачив його під смоковницею ще до того, як прийшов до нього Пилип.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова. Бесіда 21
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
