Зміст: 1. Про те, що ми отримали від повноти Іісуса Христа. 2. Різниця між старим і новим законом. – Значення слів: “благодать на благодать”. – Бог завжди випереджає нас своїми благодіяннями. –3 и 4. Прообрази старого заповіту отримали своє виконання в новому. – Пояснення деяких із цих прообразів. – У публічних змаганнях заохочують до змагання не тих, які зазнали поразки, а тільки мужніх бійців. – Навпаки, у подвигах духовних заохочують і надихають однаково і тих, і інших, бо ті, хто зазнали поразки, можуть оговтатися і ще здобути перемогу. – Гіркота ліків нікого не повинна засмучувати: користь їх виявиться згодом. – Як грішники, так і праведники – всі потребують ліків, виправлень і добрих повчань.
1. Нещодавно ми говорили, що Іоанн, – вирішуючи здивування тих, хто почав би сам із собою міркувати, чому Христос, прийшовши на проповідь після Іоанна, став першими і славнішими за нього, – доєднує: “бо був раніше за мене” (Ін. 1:15). Це – одна причина. Але євангеліст представляє й іншу, яка нині висловлена (в Євангелії). Яку ж? “І від повноти Його, – каже він, – ми прийняли і благодать на благодать”. Потім наводить ще іншу причину. Яку? “Бо закон дано через Мойсея; а благодать і істина відбулися через Іісуса Христа” (Ін. 1:17).
Але що ж означають, скажеш ти, слова: “І від повноти Його всі ми прийняли”?
До цього і треба тепер звернути слово. У Нього, каже євангеліст, не запозичений дар; але Він є саме джерело, самий корінь усіх благ, – самосуще життя, самобутнє світло, самодосконала істина. Він не утримує достатку благ у Собі самому, але виливає його на всіх інших, і, виливаючи, з лишком Сам перебуває завжди повним; зглядаючись на інших, Сам ні в чому не применшується; завжди випромінюючи й усім передаючи ці блага, залишається в тій самій досконалості. А що маю я в собі (каже Іоанн), це запозичене, бо я отримав від іншого, – це дещо мале з усього і наче мізерна крапля перед невимовною безоднею і безмежним морем. Краще ж сказати, – і ця подоба не може зобразити того, що ми намагаємося висловити.
Відокрем від моря краплю, – і море тим самим зменшиться, хоча зменшення і не помітне. Але про те джерело не можна цього сказати: скільки б не вичерпували його, воно анітрохи не зменшується. Отже, потрібно перейти до деякої іншої подібності: і вона, звісно, буде слабкою і не може пояснити нам того, чого ми шукаємо, але принаймні ближче за першу приведе нас до припущеної думки.
Уявімо собі джерело вогню, – і ось від нього запалюється тисяча, дві, три і більше світильників. Чи не залишається вогонь в одній і тій самій повноті й після того, як передасть свою силу стільком багатьом світильникам? Це відомо кожному. Якщо ж у тілах подільних і через відібрання (часток) зменшуваних знаходиться щось таке, що, і після повідомлення своїх сил іншим тілам, анітрохи не зменшується, то набагато найвищою мірою це повинно бути в силі безтілесної і безсмертної. Якщо те, що сприймається тут15, є і сутністю, і тілом, і ділиться, і не ділиться, то коли йдеться про силу, до того ж силу, яка походить від безтілесної сутності, набагато безсумнівнішим є те, що вона не підвладна нічому такому.
Тому-то й каже Іоанн: “І від повноти Його всі ми прийняли”, – і своє свідчення з’єднує зі свідченням Хрестителя. Слова: “І від повноти Його всі ми прийняли” належать не Предтечі, а учню (Христовому).
Слова ж ці означають ось що: не думайте, що ми, як люди, які багато часу спілкувалися з Ним і розділяли з Ним трапезу, свідчимо тільки з вдячності. Ось і Іоанн, людина, яка навіть не бачила Його колись і не спілкувалася з Ним, а бачила його разом з іншими тільки в той час, коли хрестила, – і він воззвав: “був перед мною”, сказавши цим усе.
Тим часом усі ми – дванадцять, триста, п’ятсот, три, п’ять тисяч і десятки тисяч іудеїв, уся сукупність вірян і тогочасового, і теперішнього, і майбутнього часу від виконання Його отримали. Що ж отримали: “благодать на благодать”. Яку ж благодать замість якої благодаті? Нову замість давньої.
Подібно до того, як була правда і правда (“по правді законній, – сказано, – невинний” (Флп. 3:6)), – віра і віра (“від віри у віру” (Рим. 1:17)), – всиновлення та всиновлення (“яким належать всиновлення”, – сказано (Рим. 9:4)), – слава і слава (“якщо те, що минає, славне, то тим більше славне те, що перебуває” (2Кор. 3:11)), закон і закон (“закон, – сказано, – духу життя… звільнив мене” (Рим. 8:2)), – служіння і служіння (“якщо ж служіння”, – сказано (2Кор. 3:7), і в іншому місці: “ті, хто служить Богові духом” (Флп. 3:3)), – угоду і угоду (“укладу… новий угоду, не таку угоду, яку Я уклав з їхніми батьками” (Єр. 31:31-32)), – освячення й освячення, хрещення й хрещення, жертва й жертва, храм і храм, обрізання й обрізання, – так є благодать і благодать. Але тут одне – зразки, а інше – істина; і те й інше є тільки щось співіменне, а не однозначне. І на знімках і на зображеннях називається людиною написаний і чорними фарбами, і білими, так само, як і той, що має свій природний колір. І статуї, чи буде статуя золота, чи глиняна, однаково називаються статуями. Але інше – образ, а інше – істина.
2. Отже, за схожістю імен не роби висновок про тотожність речей, так само як і про різницю їх. Якщо був образ, то він не був чужий істини, тільки якщо він містив у собі тінь, то був нижчий за істину. Яка ж відмінність між усіма зазначеними поняттями? Чи хочете, ми займемося тлумаченням одного або двох висловлених понять?
У такий спосіб будуть зрозумілі для вас і інші, – і всі ми побачимо, що одні з них були уроками для дітей, а інші – для людей змужнілих і міцних; що одні були законопокладені тільки для людей, інші – ніби для ангелів. З чого ж нам почати? Чи хочете, з самого усиновлення? Отже, яка відмінність між усиновленням старозавітним і новозавітним? Те було честю на словах, а це насправді. Про те сказано: “Я сказав: ви – боги, і сини Всевишнього – всі ви” (Пс. 81:6); про це: “від Бога народилися” (Ін. 1:13). Як і яким чином? “Банею відродження й оновлення Святим Духом” (Тит. 3:5).
Ті, і з ім’ям синів, мали в собі духа рабства, – вшановані були цією назвою, залишаючись рабами; ми, ставши вільними, здобули цю пошану не за ім’ям тільки, а насправді. На це вказуючи, Павло говорив: “не прийняли духа рабства, щоб знову жити в страху, але прийняли Духа усиновлення, Котрим кличемо: “Авва, Отче!” (Рим. 8:15).
Як народжені згори і, так би мовити, відтворені, ми тому й названі синами. А якби хто хотів дізнатися образ освячення старозавітний і новозавітний, то знову й тут побачить багато різниці. Стародавні називалися цим ім’ям (святих), коли не служили ідолам, не чинили блуду, не чинили перелюбу; а ми робимося святими не тільки через утримання від тих (вад), а й через набуття вищих досконалостей. І спочатку ми отримуємо цей дар від самого натхнення Св. Духа; а потім і через власне життя, яке набагато вище за іудейське.
А що ці слова – не самохвальство, послухай, що сказано тим: не волхвуйте, не очищайте чад своїх, бо ви народ святий (Повт. 18:10,13). Таким чином, у них святість полягала у віддаленні від звичаїв язичницьких; а у нас не так, але “щоб бути святою, – сказано, – тілом і духом” (1Кор. 7:34). “Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа” (Євр. 12:14). І: “здійснюючи святиню в страху Божому” (2Кор. 7:1). Слово: святий, – не про всіх, до кого додається, висловлює одну й ту саму думку.
Називається святим і Бог, але не так, як ми. Дивись, що говорить пророк, почувши голос, що виходить від серафимів: “Горе мені, загинув я, бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами” (Іс. 6:5), – а пророк був святий і чистий. Але якщо судити про святість нашу за зразком гірської, то ми виявляємося нечистими. Святі й ангели та архангели, святі також серафими і херувими; але є знову різниця у святості між нами і вищими силами. Я міг би простежити і всі інші поняття, але бачу, що слово стає надто тривалим.
Тому, залишивши подальше дослідження, ми надаємо вам самим міркувати про інші предмети: ви можете вдома, порівнявши їх, зрозуміти відмінність між ними, і подібним чином простежити все інше. “Дай настанову , – сказано, – мудрому, і він буде ще мудрішим” (Притч. 9:9). Таким чином розпочате нами закінчите ви. А нам потрібно повернутися до колишнього порядку слова.
Сказавши: “І від повноти Його всі ми прийняли”, євангеліст додає: “благодать на благодать”, і тим показує, що і юдеї спасаються благодаттю. Не заради примноження вашого, каже (Бог), але заради батьків ваших Я обрав вас. А якщо вони обрані Богом не за свої заслуги, то очевидно, що отримали цю почесть по благодаті. Та й ми всі врятовані благодаттю, – тільки не так, як вони, не тією самою мірою, а набагато важливішою і вищою мірою.
Таким чином і благодать у нас не така. Нам даровано не тільки залишення гріхів (це в нас спільне з ними: “усі згрішили” (Рим. 3:23)), а й виправдання, і освячення, і усиновлення, і благодать Духа, незрівнянно більш світлоносна й рясна.
Через цю благодать ми стали люб’язними Богові вже не як раби, а як сини і друзі. Тому й сказано: “благодать на благодать”. І підзаконне домобудівництво було справою благодаті, та й саме походження наше з небуття; не за якісь попередні заслуги ми отримали цю відплату, – як це могло бути, коли нас зовсім і не було? – але так було тому, що Бог у всякому разі випереджає нас Своїми благодіяннями. І не тільки наше походження з небуття, а й негайне, після походження, навчання тому, що треба робити і чого не робити, вкладення закону цього в саму природу нашу, запровадження в нас непідкупного судилища совісті – все це є справою найбільшої благодаті і невимовного людинолюбства.
Справа благодаті також – після пошкодження цього закону відновлення його через закон писаний. Тим, хто переступив заповідь, одного разу дану, слід було б піддатися покаранням і мукам. Але цього не зроблено; а (послідувало) знову виправлення і дароване прощення не за правом, а за милістю і благодаттю. А що – за милістю і благодаттю, про це послухай, як говорить Давид: “Господь творить правду і суд усім скривдженим. Він показав шляхи Свої Мойсеєві, синам Ізраїлевим – діла Свої” (Пс. 102:6-7). І в іншому місці: “Благий і праведний Господь, тому наставляє грішників на шлях” (Пс. 24:8).
3. Отже, отримання закону є справою милості, співчуття і благодаті. Тому євангеліст, сказавши: “благодать на благодать”, ще сильніше доводить велич дарів, коли долучає такі слова: “бо закон дано через Мойсея, а благодать і істина походять через Іісуса Христа”. Бачите, як Іоанн Хреститель і учень (Христовий) мало-помалу й непомітно підносять слухачів до найпіднесенішого розуміння, приготувавши їх до того спершу простішими думками.
Хреститель, порівнявши з собою Того, Хто без порівняння перевершує всіх, у такий спосіб показує Його зверхність, і для того каже: “Той, хто йде за мною”, і потім додає: “став попереду мене”. А євангеліст виражає набагато більше за того (Хрестителя), утім усе ще нижче за гідність Сина єдинородного; євангеліст робить порівняння не з Іоанном, а з тим, хто був у більшій пошані у юдеїв, маю на увазі Мойсея. “Бо закон, – каже, – дано через Мойсея; а благодать і істина відбулися через Іісуса Христа”.
Але зауваж розсудливість. Він порівнює не обличчя, а справи. А як тільки показано перевагу справ одного перед іншим, то і невдячні за необхідності повинні були прийняти таке вчення і навіювання про Христа. Коли свідчать самі справи – такі, в яких анітрохи не можна підозрювати ні упередженості, ні ворожнечі до кого б то не було, то представляється доказ незаперечний і для людей, які не мають доброго розуму. Справи ці виявляються такими, як розташували їх самі винуватці. Тому-то свідчення таких справ є найбільш безсумнівним.
Подивися також, яке, доступне навіть для людей слабких, євангеліст робить порівняння. Він не зображує на словах переваги (благодаті над законом), а тільки в самих найменуваннях показує відмінність їх, протиставляючи закону – благодать і істину, а слову: “дано” – слово: “відбулися”.
А відмінність велика між тим і іншим. “Дано” – цей вираз відноситься до служителя, який прийняв закон від іншого і віддав тим, кому наказано було дати; а “сталися” благодать і істина – це зображає Царя, який владою своєю відпускає всі гріхи і роздає Свої дари. Тому (Господь) говорив: “прощаються тобі гріхи твої”. Також: “А щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, – каже розслабленому: “Говорю тобі: вставай, візьми постіль твою, і йди до дому твого” (Мк. 2:10-11).
Чи бачиш, як благодать через Нього відбувалася? Зауваж теж і щодо істини. Але благодать вказує і на ту обставину, і на події з розбійником, і на дар хрещення, і на благодать Духа, що через Нього подається, і на багато іншого. А істину ми зрозуміємо ясніше, якщо вивчимо образи. Домобудівництво, що мало відбутися в новому заповіті, попередньо накреслили образи, як прообрази; а Христос, з пришестям Своїм, здійснив його. Отже, розглянемо коротенько деякі образи, – простежити всі образи в даний час і не можливо. Ви ж, вивчивши деякі, які я представлю, за ними зрозумієте й інші. Отже, чи хочете почнемо з самих страждань? Що говорить просвітництво? “Візьміть собі ягнят за родинами вашими, і принесіть на жертву, як Господь наказав і заповідав” (Вих. 12). Але Христос не так зробив; Він не наказує цього, а сам стає, як вівця, приносячи Отцеві Себе самого в жертву і приношення.
4. Подивися ще, як образ був даний через Мойсея, а істина здійснилася через Іісуса Христа. Під час нападу амаликитян на євреїв на горі Синайській були розпростерті руки Мойсея, підтримувані Аароном і Ором, що стояли з того й з іншого боку; а Христос сам собою тримав свої руки розпростерті на хресті.
Чи бачиш, як дано був образ і як здійснилася істина? Також закон говорив: “Проклятий, хто не виконає слів цього закону” (Повт. 27:26).
А що говорить благодать? “Прийдіть до Мене всі, хто трудиться і обтяжений, і Я заспокою вас” (Мф. 11:28).
І Павло: “Христос викупив нас від клятви закону, зробившись за нас клятвою” (Гал. 3:13). Отже, отримавши таку велику благодать і істину, не зробимося, внаслідок самої величі дару, безтурботними. Чим більшої ми удостоєні почесті, тим більше повинні бути і доброчесними.
Хто, будучи трохи облагороджений, небагато виявляє і ревнощів у собі, той не настільки великого заслуговує і осуду; але хто, будучи піднесений на найвищий ступінь почесті, виявляє в собі властивості низькі та справи принизливі, той заслужить набагато більшу кару. Але не дай Бог – коли-небудь припускати це у вас.
Ми сподіваємося на Господа, що ви здійнялися душами вашими до небес, зреклися землі і, будучи у світі, не віддані пристрастям світу. Однакож і за такої впевненості, ми не перестаємо почасту навіювати вам одне й те саме. У тілесній боротьбі всі глядачі також переконують (бійців) не падати, не лежати розпростертими ниць, а бути бадьорими і триматися на ногах; але тих, які, незважаючи на вмовляння, не можуть встати, одного разу назавжди втрачають перемогу, і, як нездатних до подвигів, із презирством залишають у такому становищі. Але тут можна очікувати чогось хорошого не тільки від вас, не сплячих, а й від занепалих, якщо тільки вони захочуть виправитися.
Для того-то ми і робимо все, і благаємо, і докучаємо, і докоряємо, і хвалимо, щоб влаштувати ваше спасіння. І ви тому не досадуйте на наші часті застереження до життя доброчесного. Ми говоримо, не як такі, що засуджують ваше недбальство, а як такі, що мають добрі надії щодо вас. До того ж, що досі було сказано і надалі буде сказано, то стосується не вас тільки, а й нас, що говорять. І ми самі маємо потребу в такому ж повчанні, і хоча самі говоримо, але ніщо не перешкоджає звернути ті самі промови і до нас. Слово, зустрівши винного в гріхах, виправляє його; не причетного до гріха і вільного від нього відводить від нього ще далі. Адже і ми не чисті від гріхів.
Отже, лікування одне для всіх, і посібники лікарські пропонуються всім. Але лікування не одне у всіх, а співрозмірне зі свавіллям тих, хто користується ним. Тому хто користується лікуванням, як годиться, той отримує полегшення від лікування; а хто лікування не докладає до рани, той посилює в собі зло і обертає його до найнещасніших наслідків.
Отже, не будемо засмучуватися, коли нас лікують, але краще будемо радіти, хоча б спосіб вчення завдавав нам гірких скорбот, – тому що згодом він принесе найсолодший плід. Усе робитимемо так, щоб чистими від ран і виразок, завданих душі уязвленістю гріха, перейти нам у вік майбутній, щоб сподобитися споглядання Христа й бути відданими не жорстоким і мстивим силам, а тим, що можуть ввести нас у спадок небесний, приготований тим, хто Його любить, – що й нехай отримаємо всі ми, благодаттю й людинолюбством Господа нашого ІІісуса Христа, Котрому слава й держава на віки віків. Амінь.
* * *
15 т. е. у вогні.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова. Бесіда 14
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
