Зміст: 1.Що означає вислів: “славу, як Єдинородного від Отця”. 2 и 3. Ознаки і чудеса перед пришестям Іісуса Христа. – Провісники та проповідники. – Вільна воля людини. – Чеснота, як витвір вільної волі. – Чудеса сповіщали про Іісуса Христа і показували, що він є Єдинородний Син Божий. – Чудеса, вчинені невидимо і видимо під час Його смерті. – Яка слава Христа на небесах.
1. Сказане нами вчора, можливо, здалося вам більш ніж слід сором’язливим і тяжким, тому що ми вимовили слово докірливе і далеко простягнули докірливість багатьох у недбальстві. Але якби робили це тільки з наміром образити вас, то, можливо, справедливо кожен із вас обурювався б. А як ми знехтували приємністю в словах, маючи на увазі користь вашу, то, хоча б ви й не хотіли прийняти нашого піклування про вас, ви повинні принаймні пробачити такої любові нашої.
Ми і дуже побоювалися, щоб при нашому старанні, ви зі свого боку, не бажаючи показати такої ж старанності до слухання, не зазнали тим більше тяжкої відповіді за наслідки. Тому ми і змушені невпинно збуджувати вас і піднімати зі сну, щоб ніщо зі сказаного не було для вас втрачено. Тільки в такий спосіб можете ви в теперішньому столітті жити з дерзновенням і в майбутній день постати перед престолом Христовим. Але оскільки ми вчора вже досить зачепили вас, то приступимо тепер прямо до самих висловів євангелія. “І ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця”.
Євангеліст, сказавши, що ми стали чадами Божими, і, показавши, що це сталося не інакше, як через втілення Слова, тепер представляє й іншу від цього користь. Що ж це таке? “І ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця”. Ми не могли б бачити, якби Він не з’явився нам у сприйнятій Ним плоті. Якщо в Мойсея, який мав однакове з нами єство, люди того часу не могли бачити обличчя, тому тільки, що воно було прославлене, і праведник навіть потребував покривала, щоб прикрити велич слави, і щоб вигляд пророка здавався їм тихим і спокійним, то як ми, тлінні й земнонароджені, могли би споглядати чисте Божество, що є неприступним і для самих гірських сил? Для того-то Він і вселився серед нас, щоб ми могли безпечно приступати до Нього, розмовляти і звертатися з Ним.
Що ж означає: “славу, як Єдинородного від Отця”?
Бо багато хто і з пророків прославився, наприклад, той самий Мойсей, Ілля та Єлисей, з яких одного піднесли на вогняній колісниці, а іншого звичайним чином узяли звідси; після них прославилися: Даниїл, три отроки, і багато інших, які й чудеса творили; та й ангели, що з’являлися людям, відкривали тим, хто споглядав на них, променисте світло власного єства; і не ангели тільки, а й херувими з’являлися пророкові з великою славою, – також і серафими; тому-то євангеліст, відводячи нас від усіх цих істот, відволікаючи думку нашу від створіння й слави подібних до нас рабів, підносить нас до самого верху досконалостей.
Не пророка, каже він, не ангела, не архангела, не інших вищих сил і не іншої якої-небудь створеної істоти, якщо ще є яка-небудь інша, але самого Владики, самого Царя, самого істинного Єдинородного Сина, самого спільного для всіх нас Господа ми бачили славу. Вираз: як – означає тут не уподібнення і не порівняння, а підтвердження і визначення, що не підлягає сумніву; немов би так сказав євангеліст: ми бачили славу, яку личить і властиво мати єдинородному і істинному Синові Царя всіх Бога.
Так і звичайно буває, і я не відмовлюся підтвердити слова свої загальним звичаєм, – тому що не для краси мови і не для стрункості слова нам тепер потрібно говорити, але єдино для вашої користі. Тому ніщо не перешкоджає нам підтвердити свої думки і звичаєм багатьох? Який же цей звичай багатьох?
Багато хто, побачивши царя прикрашеного, блискучого з усіх боків дорогоцінним камінням, потім, коли розповідають іншим про цю красу, пишність, славу, описують, скільки можуть, колір багряниці, величину каміння, білизну коней, золоту упряж, сяйливі покривала; але як, переказавши це та інше, усе ще не можуть зобразити словом усього блиску, то додають одразу такі слова: та що багато говорити? – словом сказати: як цар – і цим виразом: як хочуть показати не те, що тільки подібний до царя той, про кого вони кажуть, а те, що це істинний цар, – так і євангеліст вжив вираз: як, бажаючи зобразити найвищу і незрівнянну перевагу слави (Сина Божого).
Всі інші, і ангели, і архангели, і пророки, робили все тільки за велінням (Божим), а Він – із владою, притаманною Царю і Господу. Тому-то й народ дивувався, що Він навчав, як той, хто має владу.
2. Отже, з’являлися, як я сказав, і ангели на землі з великою славою, наприклад – Даниїлу, Давиду, Мойсею, але вони робили все як слуги, які підкоряються своєму Господеві; а Христос з’явився, як Владика і Вседержитель, хоча і в смиренному і приниженому вигляді. Втім, і в цьому вигляді створіння пізнало свого Господа. Яким чином? Зірка, що з’явилася на небі, привела волхвів поклонитися Йому; численний лик ангелів, звідусіль присутніх, оточував і оспівував Його; з’явилися раптово й інші проповідники; всі, зустрічаючи один одного, сповіщали про це невимовне таїнство: ангели – пастирям, пастирі – жителям міста, Гавриїл – Марії та Єлизаветі, Симеон та Анна – тим, хто приходив до храму. Та й не тільки чоловіки і дружини окрилялися радістю, а й немовля, яке ще не вийшло на світ з утроби матері, – я розумію жителя пустелі, однойменного цьому євангелістові, – заспівало в утробі матері, і всі пожвавлювалися надіями на майбутнє. Так було одразу при Його народженні; а коли Він більше відкрив Себе, тоді знову сталися інші чудеса, ще більші за попередні. Уже не зірка і небо, а ангели й архангели, не Гавриїл і Михаїл, а сам Отець згори з небес сповістив про Нього, і разом із голосом Отця Утішитель з’явився над Ним і перебував на Ньому. Тому справедливо сказав євангеліст: “ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця”. Утім, і не тому тільки сказав так, а й тому, що за цим послідувало.
Уже не тільки пастирі, не вдовиці, не старі чоловіки сповістили нам, а й сама істота справ гучніше за всяку сурму проголошувала про Нього, і в такий спосіб сталося те, що поголоска про справи Його незабаром була і тут почута.
“І пройшов, – говорить Писання, – про Нього слух по всій Сирії” (Мф. 4:24) і всім відкрив Його; все звідусіль сповіщало, що сам Цар зійшов з небес. Біси звідусіль тікали і віддалялися, диявол осоромлений відступав, сама смерть спочатку потроху лякалася, а потім і зовсім скасовувалася, всілякого роду хвороби зцілювалися, мертві залишали труни, демони – тих, хто біснувався, хвороби – немічних. Бачилися справи дивні й дивні, які воістину пророки бажали бачити, але не бачили. Зір відновлювався; і те жадане видовище, яке всі хотіли б бачити, – як Бог створив Адама із землі, – і це видовище Христос показав усім, хоч і в малому вигляді, але по відношенню до кращих частин тіла. Розслаблені члени, що розпалися, зміцнювалися і з’єднувалися один з одним, омертвілі руки отримували рух, розслаблені ноги раптово підхоплювалися, заграждені глухотою вуха відчинялися, і голосним голосом вигукував язик, зв’язаний доти німотою. Як вправний художник відновлює будівлю, що розвалилася від часу, так Він – загальне єство людське: відірвані частини поповнював, ті, що розпалися і розірвані, – з’єднував, а ті, що зовсім відпали, – відновлював.
Що ж сказати про відновлення душі, яке набагато дивовижніше за зцілення тілесне? Важливе здоров’я тілесне, але набагато важливіше здоров’я душевне, і тим важливіше, чим душа перевершує тіло; та й не тому тільки, а й тому, що тілесна природа йде в тому напрямі, в якому хоче вести її Творець, і анітрохи не опирається, а душа, будучи владною сама в собі й маючи свободу в діях, не завжди кориться Богові, і саме в тому, чого не хоче.
Він не бажає проти волі її і насильно робити її непорочною і доброчесною; та це не було б і чеснотою; її треба переконувати – вільно і добровільно стати такою; а це набагато важче лікування тілесного. Але Він здійснив і це і відігнав всякий рід зла. І, як лікуючи тіла, Він відновлював їх не тільки до здоров’я, а й до цілковитого добробуту, так і душі не тільки звільняв від крайньої гріховності, а й підносив на найвищий щабель доброчесності. Так митар ставав апостолом; гонитель, хулитель і досадник був проповідником всесвіту; волхви ставали вчителями іудеїв; розбійник опинявся жителем раю; блудниця славилася великою вірою; дружина хананеянка і дружина самарянка – одна, будучи також блудницею, брала на себе проповідь між одноплемінниками і, заманив ціле місто, привела його до Христа, а інша вірою і терпінням домоглася вигнання злого демона з душі своєї доньки. Ще інші, набагато гірші за цих, скоро приєдналися до числа учнів. Усе раптово змінювалося у своєму вигляді: недуги тілесні, хвороби душевні перетворювалися на здоров’я і досконалу чесноту; і до того ж не двоє чи троє людей, не п’ятеро чи десятеро, не двадцять чи лише сто, а цілі міста й народи перетворювалися з великою швидкістю.
А хто може зобразити мудрість правил, досконалість небесних законів, благоустрій рівноангельського життя? Він ввів між нами такий спосіб життя, такі поклав для нас закони, такі встановив звичаї, що ті, хто засвоюють їх, скоро стають ангелами і подібними до Бога, наскільки це можливо по силах наших, хоча б самі по собі вони були гірші за всіх людей.
3. Наводячи всі ці чудеса, – чудеса в тілах, чудеса в душах, чудеса в стихіях, – заповіді, невимовні, вищі за самі небеса дари, закони, устрій, силу переконання, обітниці в майбутньому, нарешті, страждання Його, – євангеліст виголосив ці дивовижні та сповнені високого вчення слова: “І Слово стало тілом,… сповнене благодаті й істини, і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця”.
Ми не чудесам Його тільки дивуємося, а й стражданням, – тому, як Він був прикутий до хреста, бичуємо, завушуємо, піддаємо обпльовуванню; як терпів удари по голові від тих самих, що були Ним облагодіяні. Так, і про це про все, що здається принизливим, гідно сказати той самий вислів, як і сам євангеліст називає все це славою. Дійсно, все це було не тільки справою промислу і любові, а й невимовної сили. Тоді-то і смерть скасовувалася, і клятва руйнувалася, і біси були осоромлені, і торжество над ними відкривалося, і рукописання гріхів наших було прибито до хреста. Але тоді як ці чудеса відбувалися невидимо, були й інші – видимі, які показували, що Він є воістину єдинородний Син Божий і Господь всієї тварини. Коли блаженне тіло Його ще висіло на хресті, сонце сховало промені свої, земля захиталася і вся вкрилася мороком, труни відчинилися, надра землі здригнулися, великий сонм померлих повстав і прийшов у місто (Єрусалим).
Потім, коли каміння приставлено було до дверей гробу Його, ще й печатки прикладено, Він, померлий, розп’ятий, пригвозджений, повстав і, сповнивши одинадцять учнів Своїх певною непереможною та божественною силою, послав їх до всіх людей, до всього всесвіту, щоб вони зцілювалися від їхнього спільного єства, виправляти спосіб життя, поширювати по всій землі пізнання небесного вчення, руйнувати силу бісівську, відкривати великі й невимовні блага, благовістити нам безсмертя душі та вічне життя тіла, нагороди, які перевищують усякий розум і ніколи не можуть закінчитися.
Отже, блаженний євангеліст, уявляючи собі все це і більше, ніж це, що він сам знав, але не наважувався написати (бо і світ не вмістив би того, як він сам каже: “якби писати про те докладно, то, гадаю, і самому світові не вмістилося б написаних книг” (Ін. 21:25), – все це, кажу уявляючи, він вигукнув: “І Слово стало плоттю,… сповнене благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця”. А тим, які удостоїлися бачити і чути такі великі чудеса і отримали такий великий дар, належить показати і життя, гідне вчення, щоб сподобитися і майбутніх благ. Для того і прийшов Господь наш Іісус Христос, щоб не тільки тут ми бачили славу Його, а й у майбутньому віці. Тому Він і говорив: “хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною, щоб бачили славу Мою” (Ін. 17:24).
Якщо ж тутешня слава Його була настільки блискуча і велична, то, що сказати про ту Його славу? Вона відкриється вже не на тлінній землі, не перед істотами, зодягненими в смертні тіла, якими є ми тепер, але у творінні нетлінному й безсмертному, і з такою величчю, яку неможливо зобразити жодним словом. О, блаженні, тричі блаженні і безмежно блаженні ті, які удостояться споглядати цю славу! Про неї говорить пророк: “Нехай зникне нечестивий, нехай не бачить слави Господньої” (Іс. 26:10).
Але нехай не буде того, щоб будь-хто з нас був відкинутий і не удостоївся ніколи бачити її! А якщо ми не будемо насолоджуватися нею, то і про нас справедливо буде сказати: краще було б, якби ми й не народилися. Для чого ж ми живемо? Для чого дихаємо? Для чого існуємо, якщо не досягнемо такого споглядання, якщо нікому з нас не дозволено буде бачити тоді нашого Господа? Якщо ті, хто не бачать світла сонячного, проводять життя гірше за всяку смерть, то, як повинні страждати ті, хто позбудеться того світла? Тут у цьому позбавленні тільки й полягає нещастя, а там – не в цьому тільки; втім, якби й це тільки було лихо, то й у такому разі покарання було б не однаковим, але майбутнє тим важче за теперішнє, чим те Сонце незрівнянно краще за тутешнє; а, крім того, потрібно чекати ще й іншої кари. Хто не удостоїться бачити того світла, той не тільки буде кинутий у темряву, а й горітиме у безперервному вогні, танутиме в ньому, скреготатиме зубами і терпітиме інші незліченні страждання.
Отже, не будьмо недбайливими про себе самих, і за короткочасне недбальство й безтурботність не піддаймо себе вічному покаранню, а пильнуймо й тверезіймось, все робимо й улаштовуймо так, щоб удостоїтися тієї (вічної) насолоди та позбутися річки вогняної, яка протікає з великим галасом перед страшним судилищем. А хто одного разу впаде в неї, той муситиме залишитися там назавжди, і вже ніхто не позбавить його від муки – ні батько, ні мати, ні брат. Про це волають і пророки; один каже: “людина ніяк не спокутує брата свого і не дасть Богові викупу за нього” (Пс. 48:8).
А Єзекіїль каже ще більше: “і якби знайшлися… три чоловіки: Ной, Даниїл і Йов,… то ці три чоловіки… не врятували б ні синів, ні дочок” (Єз. 14:14,16). Один тільки там захист – захист справами; а хто не має його, тому ніяким іншим засобом спастися неможливо. Отже, все це безперестанку маючи на увазі й розмірковуючи, очистимо життя наше й зробимо його світлим, щоб із відвагою споглядати Господа й досягти обітованих благ, благодаттю й людинолюбством Господа нашого ІІісуса Христа, через Котрого і з Котрим Отцю зі Святим Духом слава, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова. Бесіда 12
Благовіст УПЦ
Просмотрено (0) раз
