Зміст: 1.Покликання Пилипа. – Іісус Христос одним словом захоплює його за собою. – Пилип зі свого боку приводить Нафанаїла до Христа. 2. Характер Нафанаїла, його мудрість. Як він приведений до Віри. 3. Вірні зобов’язані робити все, що бажає і вимагає від них Іісус Христос. Мають у всьому коритися Христу, годувати Його, коли Він голодний, поїти, коли Він спраглий. Він не відкине наших дарів, якими б вони не були. Друг із задоволенням приймає все, що дає йому його друг. Любов виявляється не в словах, а в справах.
1. “Від усякої праці є прибуток” (Притч. 14:23) – говорить книга Притч. Але Христос ще дещо більше навіює нам, коли каже: “Той, хто шукає, знаходить” (Мф. 7:8). Тому мені й здається дивним, як Пилип пішов за Христом. Андрій пішов, почувши про Христа від Іоанна, Петро – від Андрія; а Пилип ні від кого і нічого не знав про Нього, але, щойно Христос сказав йому: “йди за Мною”, Пилип негайно підкорився Йому, і не лише не покинув Його, а ще й став проповідником про Нього для інших. Поспішивши до Нафанаїла, Пилип каже йому: “ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей у законі та пророки” (Ін. 1:45).
Чи бачиш, яку стурбовану душу мав він, як часто розмірковував він про те, що писав Мойсей, і як очікував на пришестя Христового? Слово: “знайшли” показує людей, які постійно шукають. “Наступного дня Іісус забажав іти до Галілеї”. Він нікого не закликає до себе перш, ніж хтось сам приєднається до Нього. І це робить не просто, але за властивою Йому мудрістю і розумом. Якби ніхто не приходив до Нього добровільно, а сам Він привертав до Себе кожного, то, можливо, потім вони і залишили б Його. Але як вони самі наважилися на це, то й залишалися вже твердими у своєму намірі. Але Пилипа Він закликає, як людину, більш за інших відому Йому. Народжений і вихований у Галілеї, Филип, звичайно, знав Христа більше за інших.
Отже, здобувши одних учнів, Христос йде на ловлю інших і привертає до себе Пилипа і Нафанаїла. Звернення до Христа Нафанаїла не таке дивовижне, тому що чутка про Іісуса проносилася всією Сирією, як дивовижне навернення Петра, Якова та Пилипа, не тому тільки, що вони увірували раніше, ніж бачили чудеса Іісуса Христа, а й тому, що вони були з Галілеї, звідки жоден пророк не приходив і не могло бути нічого доброго (Ін. 1:46), тому що галілеяни були народом неосвіченим, диким та грубим. Тим часом Христос явив Свою силу і тут, обравши від землі, що не приносила ніякого плоду, найдостойніших учнів.
Отже, ймовірно, Пилип пішов за Христом, побачивши і супутників Петра, і почувши (про Христа) від Іоанна. Ймовірно також і голос Христовий справив у ньому свою дію. Христос знав, хто буде для Нього корисний. Але євангеліст все це опускає. Пилип знав, що Христос мав прийти; а що Христос є Іісус, цього не знав; я ж думаю, що він чув це або від Петра, або від Івана. Євангеліст називає і селище Пилипа, щоб показати, як “немічне світу вибрав Бог” (1Кор. 1:27). “Пилип знаходить Нафанаїла, і каже йому: “Ми знайшли Того, про Котрого писав Мойсей у законі та пророки, Іісуса, сина Йосипового, з Назарету” (Ін. 1:45).
Це він говорить для того, щоб надати своїй проповіді достовірності, посилаючись на Мойсея і пророків, і тим спонукати слухача до уваги. Нафанаїл був людиною точною і в усьому дізнавався істину, як це і Христос засвідчив і сама справа показала. Тому Пилип добре зробив, що відіслав його до Мойсея і пророків, щоб у такий спосіб спонукати Нафанаїла до прийняття Того, про кого він проповідував йому. Якщо ж Пилип називає Христа сином Йосипа, то не бентежся. У той час ще вважали Його сином Йосипа.
Але звідки видно, Филипе, що Він Той самий, про кого писав Мойсей і пророки? Який ти даси нам доказ? Одного словесного свідчення недостатньо. Яке ж бачив ти знамення? Яке диво? Адже в таких справах не безпечно вірити просто без доказів? Який же в тебе доказ? Той самий, що й у Андрія, відповідає нам Филип. Як Андрій, не маючи сил зобразити багатство, яке знайшов, не знаходячи слів, щоб описати цей скарб, веде брата до Того, кого знайшов, так і Пилип: не кажучи Нафанаїлові, чому Іісус є Христос і як сповістили про Нього пророки, а вабить його до Іісуса, знаючи, що він не відступить від Іісуса, тільки-но скуштує Його словес і Його вчення. “Нафанаїл сказав йому: “Чи з Назарету може бути щось добре? Пилип каже йому: Піди й подивися. ІІісус, побачивши Нафанаїла, що йде до Нього, каже про нього: Ось справжній ізраїльтянин, у якому немає лукавства” (Ін. 1:46-47).
Христос похваляє і звеличує Нафанаїла за те, що той сказав: “з Назарету чи може бути щось добре?” А чи не слід було б засудити його за це? Ні, це не були слова невіруючого, і не звинувачень заслуговували, а похвал. Як і чому? Тому, що він був більше за Пилипа обізнаний у пророцтвах. Він знав із Писань, що Христос має прийти з Віфлієму і з селища, в якому був Давид. Ця думка панувала між юдеями, та й пророк здавна провістив, сказавши: “і ти, Вифлеєме, земля Юдина, нічим не менша за воєводства Юдині, бо з тебе станеться Вождь, що врятує народ Мій, Ізраїль” (Міх. 5:2, Мф. 2:6, Ін. 7:42). Тому Нафанаїл, коли почув, що (Христос з’явився) з Назарету, то зніяковів і здивувався, вважаючи звістку Пилипа не згідною з пророчим пророцтвом.
2. Але подивися, як Нафанаїл, і при здивуванні своєму, розсудливий і поміркований. Він не сказав одразу ж: ти обманюєш мене, Филипе, і брешеш. Я не вірю, не піду; я знаю з пророцтв, що Христос має прийти з Віфлеєму. А ти кажеш – з Назарету. Це не Христос. Ні, нічого такого Нафанаїл не сказав.
Що ж? І він іде до Христа і, з одного боку, не погоджуючись, що Христос прийшов із Назарету, показує таким чином і ґрунтовне знання Писань, і обачність у вчинках, а з другого – не відкидає зовсім і звістки Пилипа й тим виявляє своє сильне бажання пришестя Христового. Він тільки думав, що Пилип помилково вказав місце пришестя. Зверни увагу і на те, з якою обережністю він висловлює свій сумнів – у вигляді запитання. Він не каже: Галілея не виробляє нічого доброго, – а як? “Чи з Назарету може бути щось добре?”
Але і Пилип був дуже розсудливий. Зустрівши заперечення, він не досадує, не ображається, а тільки стоїть на своєму, бажаючи привести цю людину до самого Христа і від самого початку показуючи в собі твердість духу, властиву апостолу. Тому і Христос говорив: “ось справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства”. Може, звичайно, бути брехливим і ізраїльтянин. Але цей не такий, – каже: його суд неупереджений; він не висловлює у своїх словах ні приязні, ні неприязні. Щоправда, і юдеї, на запитання: “де має народитися Христос”, відповідали: “у Віфлеємі”, навели і свідоцтво: “і ти, Віфлеєме, земля Юдина, нічим не менша від воєводств Юдиних”; але вони свідчили про це ще до того, як побачили Христа, а коли побачили, то через заздрість сховали це свідоцтво й казали: “ми знаємо, звідки Він, а Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він” (Ін. 7:27).
А Нафанаїл вчинив не так, але яку думку про Христа мав спочатку, такою і лишився, саме, що Він не з Назарету. Чому ж пророки називають його Назореєм? Тому, що там було місце Його виховання і проживання. Але і Христос не хоче сказати Нафанаїлу: Я не з Назарету, як сповістив тобі Пилип, а з Вифлеєму, – для того, щоб від самого початку не навести сумніву на Свої слова. Крім того, якби він переконав Нафанаїла в цьому, це ще не було б достатнім доказом, що Він саме є Христос. Чому б Він, і не будучи Христом, не міг походити з Віфлеєма, подібно до інших людей, які там народилися?
Отже, це Христос залишає, а робить те, що найбільше могло привернути до Нього Нафанаїла, а саме: показує, що Він був присутній під час бесіди Нафанаїла з Пилипом. Коли Нафанаїл запитав Його: “Чому Ти знаєш мене?” Він каже: “перш ніж покликав тебе Пилип, коли ти був під смоковницею, Я бачив тебе” (Ін. 1:48). Ось людина тверда і постійна! Коли Христос сказав: “ось воістину ізраїльтянин”, – він не надмився від цих похвал, не захопився схваленнями; але стоїть на своєму, ще з більшим старанням відшукуючи й випробовуючи істину, щоб дізнатися що-небудь вірне.
Отже, він ще випробовує, як людина, а Іісус відповідає, як Бог. “Раніше, – каже, – Я бачив тебе”. Знав Він і раніше доброчесність Нафанаїла, не як людина, що стежила за ним, а як Бог. І нині “Я бачив тебе … під смоковницею”, коли нікого там не було, а був тільки Пилип і Нафанаїл і між собою про це говорили. Тому й сказано: “Побачивши Нафанаїла, що йшов до Нього, каже про нього: ось справді Ізраїльтянин”, і так сказано – з метою показати, що Христос сказав ці слова ще до того, як наблизився Пилип, щоб таке свідоцтво було безсумнівним. Для цього Він назвав і час, і місце, і саме дерево. Якби Він сказав тільки: перш, ніж Пилип прийшов до тебе, Я бачив тебе, – то Його могли б підозрювати, чи не сам Він підіслав Пилипа, і таким чином у Його словах не знайшли б нічого важливого. Але коли Він вказав і місце, де був Нафанаїл, коли запрошував його Филип, і назву самого дерева, і час розмови, – тим Він показав у Собі безсумнівну прозорливість.
Але Христос не тільки виявив Свою прозорливість, а ще й іншим чином напоумив Нафанаїла, а саме навів йому на пам’ять сказані ним тоді слова: “з Назарету чи може бути щось добре”, і тим ще більше привернув його до Себе, так само й тим, що за такі слова його не лише не засудив, а ще й похвалив і возвеличив. Тому Нафанаїл і звідси зрозумів, що воістину Христос, тобто, як з Його прозріння, так і з того, що Христос точно впізнав його думку, і тим показав, що Він знав і сокровенне в душі його, – до того ж не лише не засудив його за висловлену ним свою думку, а й похвалив. Що Нафанаїла запросив Пилип, про те Христос сказав; а що він говорив Пилипу і Пилип йому, про те промовчав, надавши це його совісті і не бажаючи більше викривати його.
3. що ж? Невже Христос побачив Нафанаїла тільки перед тим, як запросив його Пилип, а до того часу не бачив його оком невсипущим? Бачив, – і цьому ніхто не стане суперечити. Але в той час належало сказати тільки те, що потрібно було. Що ж Нафанаїл? Отримавши безсумнівний доказ передвідання Христа, він висповідав Його, і як колись у своїй повільності показав обачність, так тепер у своїй поступовій поступливості показав розсудливість. Він так відповідав Христу: “Равви! Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів” (Ін. 1:49).
Чи бачиш душу, яка раптово прийшла в захват і своїми словами охоплює Іісуса? Ти, каже, бажаний, очікуваний. Чи бачиш, як він дивується, дивується, стрибає і скаче від радості? Так повинно радіти і нам, що сподобилися пізнати Сина Божого, – не тільки радіти в душі, а й у самих справах своїх висловлювати радість. А що властиво тим, хто радіє? Вірувати Тому, кого пізнали; а тим, хто вірує, – робити те, що Йому завгодно. Якщо робитимемо те, що прогнічує Його, – звідки буде видно, що ми радіємо? Чи не бачите і в домівках, коли хто приймає бажаного гостя, з якою радістю він усе робить, усюди бігає, нічого не шкодує, хоча б треба було витримати все, що в нього є, аби догодити гостеві? А якби хто, запросивши до себе гостя, не став догоджати йому, не старався заспокоїти його, то, хоч би тисячу разів говорив, що радіє його відвідинам, ніколи гість йому не повірив би, – і справедливо, бо радість треба показати на ділі.
Отже, коли і Христос прийшов до нас, покажемо, що ми Йому радіємо, і не будемо робити нічого, що може образити Його. Прикрасимо дім, у який Він прийшов: це властиво тим, хто радіє. Запропонуємо Йому трапезу, яку Він сам хоче: так властиво тим, хто веселиться. Яка ж це трапеза? Він сам каже: “Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене” (Ін. 4:34).
Нагодуємо Його спраглого, напоїмо Його спраглого. Подай Йому тільки чашу холодної води, – Він і це прийме, бо любить тебе; приношення осіб улюблених, хоч би якими малими не були, великими здаються тому, хто любить. Тільки не покажи недбальства. Поклади перед Ним дві лепти, – Він не відкине і їх, але прийме, як велике багатство. Він не має недоліків ні в чому і приймає це не через будь-яку потребу; тому і справедливо вимірює все не мірою того, що дається, а прихильністю того, хто дає. Тільки покажи, що ти любиш цього Гостя, що намагаєшся все для Нього зробити, що ти радий Його відвідуванню.
Подивися, яку любов Він має до тебе. Він прийшов заради тебе, душу свою поклав за тебе, і після всіх цих благодіянь не відмовляється ще й просити тебе. “Від імені Христового просимо, – каже апостол, – примиріться з Богом” (2Кор. 5:20). Але хто ж, скажеш ти, настільки божевільний, щоб не любити Господа свого? Це і я кажу і знаю, що ніхто з нас не зречеться цього на словах і в думках. Але той, хто любить, хоче, щоб любов до нього виявлялася не на словах тільки, а й у справах. Каже, що ми любимо, але не робить того, що притаманне тим, хто любить, – це смішно не тільки у ставленні до Бога, а й до людей.
Отже, якщо сповідувати на словах тільки, а в справах показувати протилежне – не тільки даремно, а й шкідливо для нас, то я благаю – будемо виражати своє сповідання в ділах, нехай удостоїмося сповіді і від самого Господа, того дня, коли Він сповідує достойних перед Своїм Отцем, – благаю за Христа Іісуса, Господа нашого, через Котрого і з Котрим Отцю і Святим Духом слава нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова. Бесіда 20
Благовіст УПЦ
Просмотрено (1) раз
