Зміст: 1. Чому Іісус Христос, будучи світлом істини, не освячує всіх людей. – 2. Нерозумність Павла Самосатського. – Відповіді на запитання язичників: що робив Іісус Христос до свого пришестя та ін.? – Не можна належним чином прагнути до небесного, прив’язуючись до земного. Велика відмінність між служителями Іісуса Христа і служителями мамони.
1. Ніщо не перешкоджає нам і сьогодні знову торкнутися цих слів, бо минулого разу виклад догматів не дозволив нам прослідкувати цілком усе прочитане. Де ж ті, які кажуть, що Син не є істинним Богом? Тут Він називається “Світло істинне”, а в іншому місці самою “істиною” і самим “життям”. Втім, ці останні слова ми ясніше дослідимо, коли дійдемо до них; а тепер треба вашій любові сказати про світло. Якщо воно “просвіщає кожну людину, що приходить у світ”, то чому стільки людей залишаються неосвіченими? Тому, звичайно, що не всі пізнали віру Христову. Як же він “просвіщає всяку людину”?
Дивлячись за прийнятністю кожного. Якщо дехто, з власної волі насупивши очі розуму, не хоче прийняти променів цього світла, то затьмарення їх відбувається не від природи самого світла, а від злості цих людей, які добровільно позбавляють себе дару. Благодать виливається на всіх; вона не чужа ні юдею, ні елліну, ні варвару, ні скіфу, ні вільному, ні рабу, ні чоловіку, ні дружині, ні старцю, ні юнаку; до всіх однаково близька і всіх рівночесно закликає.
Але ті, які не хочуть скористатися цим даром, ті по справедливості самим собі повинні приписувати таке засліплення. Якщо тоді, як вхід відкритий для всіх, і ніхто не перегороджує його, дехто через довільну жорстокість залишається поза ним, то він гине не від чогось іншого, а від власної порочності.
“У світі був” (Ін. 1:10), – але не як сучасний світу; ні. Тому (євангеліст) і додає: “і світ через Нього почав бути” (Ін. 1:10). Через це він знову зводить тебе до предвічного буття Єдинородного. Хто чує, що все є створіння Його, то хоча б був зовсім байдужий, хоча б був ворог і противник слави Божої, у всякому разі, волею чи неволею змушений буде визнати, що творець існує раніше творінь.
Тому-то я завжди і дивуюся безумству Павла Самосатського, – як він насмілювався суперечити такій очевидній істині і сам себе добровільно скинув у безодню. Він помилявся не через незнання, а, дуже добре розуміючи справу, зазнав однієї долі з іудеями. Як юдеї, маючи на увазі суд людей, залишили здорову віру і, хоча знали, що Іісус є Єдинородний Син Божий, але, заради своїх начальників, не сповідували, щоб не бути вигнаними з синагоги, так і Павло Самосатський, як кажуть, через догоду якійсь жінці, відрікся від свого спасіння. Справді, страшно, страшно переважання марнославства; воно може засліпити очі й мудрих людей, якщо вони не стануть пильнувати. Якщо це може зробити хабарництво, тим більша пристрасть марнославства, набагато сильніша. Тому-то й говорив Христос іудеям: “Як ви можете вірити, коли один від одного славу приймаєте, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?” (Ін. 5:44).
“І світ Його не пізнав” (Ін. 1:10). Євангеліст називає тут світом безліч людей розтлінних, відданих земним справам, натовп, бунтівний і безглуздий народ. Але друзі Божі і всі чудові мужі пізнавали Христа ще до Його явлення у плоті. Саме про праотця сам Христос сказав: “Авраам, батько ваш, радий був побачити день Мій, і побачив, і зрадів” (Ін. 8:56).
І про Давида на докір юдеїв Він говорив: “Як же Давид, за натхненням, називає Його Господом, коли каже: “Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене, аж поки не покладу ворогів Твоїх підніжжі ніг Твоїх”?” (Мф. 22:43-44). Багато разів, сперечаючись із ними, Він згадує і про Мойсея; а про інших пророків – апостол. А що всі пророки, починаючи від Самуїла, пізнавали Христа і задовго провіщали пришестя Його, про це говорить апостол Петро: “І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки б не говорили, також провіщали дні ці” (Діян. 3:24).
Якову і батькові його, як і дідові його, з’являвся сам Бог, розмовляв із ними, обіцяючи дарувати їм багато і великих благ, що і виконав, насправді. Як же, скажеш ти, Він сам говорив: “багато пророків і царів хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули” (Лк. 10:24)? Як же вони знали Його?
Звичайно, знали; і я спробую довести це з тих самих слів, з яких дехто робить висновок, нібито пророки не мали знання про Іісуса Христа. Він каже: “багато хто… бажав бачити, що ви бачите”; отже, вони знали, що Він прийде до людей і зробить справи, які й справді зробив. А якби не знали цього, то й не захотіли б бачити, бо ніхто не може бажати того, чого зовсім не знає.
Отже, вони знали Сина Божого, знали й те, що Він прийде до людей. Але що ж це таке, чого вони не бачили і не чули? Те, що нині ви бачите і чуєте. Пророки, хоча чули голос Його і самого Його бачили, проте ж – не у плоті, не в тому вигляді, в якому Він звертався з людьми і відкрито розмовляв з ними. На це і сам Він ясно вказує, – каже не просто: вони “бажали Мене бачити”, а як? “Бажали бачити, що ви бачите”; не сказав також: бажали Мене чути, але: “що ви чуєте”.
Таким чином, хоча вони і не бачили Його явлення у плоті, проте знали, що воно буде, і його бажали. Вони вірували в Христа, хоча й не бачили Його у плоті. Якщо ж язичники, думаючи дорікнути нам, запитають: що ж робив Христос раніше, коли ще не промишляв про рід людський? Чому Він, залишивши нас на такий довгий час без піклування, вже останнім часом прийшов влаштувати наше спасіння? – ми скажемо, що Він ще й перед тим часом був у світі, передбачав справи і знав був усім гідним. А якщо ви скажете, що Він був невідомий, бо не всі тоді знали Його, а тільки люди обрані й доброчесні, то на такій підставі ви, мабуть, припустите, що Він і нині не має поклоніння від людей, бо й нині ще не всі знають Його. Але як у теперішній час ніхто не може заперечувати, що є люди, які знають Його, – бо тільки тому, що є люди, які не знають Його, – так не можна сумніватися в тому і щодо колишніх часів, бо багато хто, або, краще сказати, всі обрані й чудові мужі знали Його.
2. Але якби хтось запитав: чому тоді не всі вірили в Нього і не всі шанували Його, а тільки одні праведні? – то запитаю і я: чому й нині не всі знають Його? Та що говорити про Христа? Чому, як раніше, так і нині не всі знають і Отця Його? Деякі кажуть, що все (у світі) носиться саморушно; інші піклування про все приписують демонам; а є й такі, котрі, окрім істинного Бога, вигадали для себе якогось іншого; з них дехто богохульствує, стверджуючи, ніби є якась супротивна Богові сила, та ще думають, що закони Божі належать якомусь злому духу.
Що ж? Невже через те, що дехто відкидає Бога, і ми говоритимемо те саме, або погодимося, що Він злий, бо дехто висловлює і це богохульство? Геть це нерозсудливість і це крайнє безумство!
Якби ми стали перевіряти догмати судженням цих божевільних людей, то і нас самих ніщо не втримало б від крайнього божевілля. Звичайно, ніхто не скаже, що сонце шкідливе для очей, тому що є хворі на очі; навпаки, воно світлоносне, за судом людей здорових. Ніхто також не скаже, що мед гіркий, бо він здається таким на смак хворих.
Отже, чи не за прикладом хворих дехто стверджує, що або немає Бога, або що Він злий, що іноді Він промишляє, а іноді зовсім не робить цього? І хто скаже, що вони люди здорові? Навпаки, – чи це люди не несамовиті, божевільні та вкрай схиблені? “Світ Його не пізнав”, сказано; проте ж, ті, яких недостойний був світ, пізнали Його. Сказавши ж про тих, хто не пізнав Його, євангеліст стисло викладає і причину цього невідання; говорить не просто: ніхто не пізнав Його, але: “світ Його не пізнав”, тобто люди, віддані одному світу і тільки про мирське думають. Так зазвичай називав їх і Христос, як наприклад, коли говорив: “Отче праведний, і світ Тебе не пізнав” (Ін. 17:25).
Але світ, як ми сказали, не пізнав не тільки Сина, а й Отця, бо ніщо не призводить до такого розладу розуму, як прихильність до предметів тимчасових. Знаючи це, віддаляйтеся, скільки можливо, від світу й утримуйтеся від справ плотських; від них відбувається втрата не у випадкових, а в найвищих благах. Людина, надто зайнята справами теперішнього життя, не може належним чином засвоїти предметів небесних; але за потребою, піклуючись про ті, позбавляється цих. “Не можете, – сказано, – служити Богові й мамоні” (Лк. 16:13).
Наслідуючи одне, за необхідності треба залишити інше. І про це свідчить самий досвід. Ті, які сміються над пристрастю до багатства, ті-то найбільше і люблять Бога, як належить. Навпаки, ті, які високо цінують багатство, як перше благо, найслабшу мають любов до Бога. Душа, будучи одного разу полоненою користолюбством, уже не може легко й зручно утримуватися, щоб не зробити або не сказати чогось такого, що прогнічує Бога, тому що вона робиться вже рабом іншого пана, до того ж такого, що наказує їй усе, що протирічить Богові.
Отже, прокиньтеся і прокиньтеся і, розмисливши про те, якого пана ми раби, полюбимо тільки Його владу; відридаймо і оплакаймо колишній час, в який ми працювали мамоні; повалимо одного разу і назавжди її тяжке, нестерпне ярмо і будемо постійно носити ярмо Христове, легке і відрадне; Христос же не наказує нічого такого, що навіює мамона. Вона велить бути ворогами всім; а Христос – навпаки: милувати і любити. Вона, прив’язавши нас до пороху і пилу (таким є золото), не дає анітрохи, навіть уночі, зітхнути вільно; а Христос звільняє нас від цієї зайвої і нерозумної турботи, наказує зібрати скарби на небесах, не правдою у ставленні до інших, а власною правдою. Мамона, після стількох трудів і скорбот, не може навіть залишитися з нами, коли ми “там” терпітимемо покарання і страждатимемо за виконання її навіювань; вона навіть збільшить для нас полум’я; а Христос, навіть коли наказує дати ближньому чашу холодної води, не допустить, щоб ми за це втратили нагороду й відплату, а відплатить з великою щедрістю.
Отже, чи не вкрай нерозважливо – нехтувати настільки лагідним володарюванням, що рясніє такими великими благами, і працювати володареві невдячному й невизнаваному, котрий ні тут, ні там не може жодної користі принести наступникам і тим, хто підкоряється йому? Але не те одне погано, і не те одне шкідливо, що він не може позбавити підданих страти; а й те, що він, як я сказав, піддає незліченній безлічі лиха людей, які підкоряються йому.
Вельми багато хто з тих, які будуть покарані, терпітимуть покарання саме за те, що служили грошам, любили золото і не допомагали нужденним. Щоб не терпіти і нам того ж, будемо марнувати (свої скарби), віддаючи їх бідним; звільняти свою душу і від тутешніх шкідливих турбот, і від майбутніх, за те уготованих, мук. Приготуймо собі виправдання на небесах; замість стяжань земних, зберемо скарби невичерпні, скарби, які можуть супроводжувати нас на небо, можуть захистити нас у небезпеці й умилостивити тоді Суддю. Нехай буде ж до всіх нас Його благовоління і нині, і того дня, і нехай отримаємо насолоду від благ, що приготовані на небесах тим, хто любить Його, по благодаті й людинолюбству Господа нашого ІІісуса Христа, з Котрим Отцю і Святому Духу слава, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. «Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова»
Благовіст УПЦ
Просмотрено (6) раз
