Зміст: 1 Не слід намагатися осягнути те, що незбагненно в Бозі. – Істинне вчення про Отця і Сина. – Нерозумність савелліан і маркелліан. Як омиваються гріхи.
1. Ми живимо вас, чада улюблені, вченням Писань тільки по частинах, і не все раптом викладаємо, для того, щоб ви легше могли зберегти пропоноване вам. Хто, будуючи будинок, перш ніж скріплені перші камені, кладе на них інші, той зводить стіну неміцну і легкоруйнівну. А хто вичікує, поки одні камені скріпляться вапном, і потім вже мало-помалу додає до них інші, той будує будівлю міцну, недовготривалу, незруйновну, міцну. Таких будівельників будемо наслідувати і ми, і так само будемо творити ваші душі. Я побоююся, щоб, поки перші підвалини ще не затверджені, додавання подальшого вчення не зашкодило і початкам, бо розум ще не досить сильний, щоб утримати все.
Що ж сьогодні прочитано нам? “Було Світло істинне, що просвіщає кожну людину, яка приходить у світ”.
Євангеліст, кажучи вище про Іоанна, зауважив, що він прийшов, “щоб свідчити про Світло” (Ін. 1:7), і що саме в той час він для цього був посланий. А щоб, чуючи це, хто-небудь, з приводу нещодавнього явлення свідка, не мав подібної підозри і щодо самої особи, яку він засвідчує, Євангеліст піднімає думку вище й спрямовує її до буття безпочаткового, що ніколи не закінчується й не припиняється.
Але як може, скажеш ти, мати таке буття Той, Хто є Син? Ми говоримо про Бога, а ти питаєш, як це можливо? І ти не боїшся і не жахаєшся? Якби хтось запитав тебе, яким чином наші душі, а потім і тіла житимуть вічно, ти, звісно, посміявся б над таким питанням, бо не розуму людському звідати такі предмети, а його обов’язок тільки вірити та й випробовувати те, що сказано, тому що достатнім доказом сказаного слугує для нього могутність Того, Хто прорік це. І ти питаєш у нас, як це можливо, коли ми говоримо, що безпочатковий Той, Хто створив душі і тіла, і нескінченно перевершує будь-яке творіння? Хто в повному розумі і в здоровому глузді стане говорити це? Ти чув, що “Було Світло істинне”.
Навіщо ж даремно намагаєшся обійняти своїм розумом це життя нескінченне? Це неможливо. Для чого досліджуєш незбагненне? Для чого відчуваєш незбагненне? Для чого пізнаєш невідоме? Розглянь саме джерело сонячних променів. Ти не можеш цього зробити, однак же, ти в цьому випадку не досадуєш і не сумуєш про своє безсилля. Чому ж ти такий сміливий і необачний у предметах набагато важливіших? Син громів, Іоанн, який вигукує через духовну трубу, почувши від Духа, що “Було світло”, нічого більше і не відчував. А ти, не маючи його благодаті, розмірковуючи тільки за своїми слабкими умовиводами, – ти намагаєшся переступити навіть за межу його відання? За це ти не зможеш досягти і міри його відання.
Такою є підступність диявола: тих, хто довірився йому, він виводить за межі, покладені для нас Богом, начебто б ми могли мати набагато більше (знання). А, звабивши нас такими надіями і позбавивши благодаті Божої, він не тільки нічого більше не повідомляє нам (та й як він, диявол, може це?), а й не допускає повернутися до колишніх меж, у яких ми були в безпеці, а всюди змушує нас блукати і ніде не дає зупинитися. Таким чином він і первозданну людину довів до вигнання з раю. Наділивши її надією більшого відання і почесті, диявол позбавив її і того, чим вона раніше спокійно користувалася. Людина не тільки не стала рівною Богові, як обіцяв їй диявол, а й підпала під ярмо смерті; не тільки через куштування від древа не здобула нічого більшого, а й, сподіваючись на більшу візію, втратила чимало й попереднього знання. Він став соромитися своєї наготи і приховувати її, тоді як до спокуси він був вищим за подібний сором. Навіть те, що він став бачити свою наготу і відчув потребу в прикритті себе одягом, – ці та інші ще більші скорботи були наслідками спокуси.
Щоб не зазнати і нам того ж, будемо коритися Богові й перебувати в Його заповідях, нічого більше не випробовуючи, інакше ми втратимо вже й даровані нам блага, як покарані й ці (єретики). Вони, щойно стали шукати початок життя безпочаткового, позбулися і того, що могли мати. Не знайшли вони й того, чого шукали; та це й неможливо. А тим часом від правої віри в Єдинородного вони відпали. Але ми не будемо переступати меж вічних, які поклали отці наші, а в усьому будемо слідувати законам Духа і, чуючи, що “Було Світло істинне”, нічого більше не будемо досліджувати; та й неможливо нікому простягатися далі цього вислову. Якби Бог народжував подібно до людини, то потрібен був би якийсь поділ між тим, хто народжує, і тим, хто народжується. Але оскільки це народження невимовне і тільки Богові властиве, то залиш звичайні поняття: раніше і після. Це – вираз часу, а Син є творець і всіх віків.
2. Отже, кажуть інші, Бог не батько (Синові), а брат. Але, скажи мені, яка потреба (у такому висновку)? Якби ми говорили, що Отець і Син мають буття, розділене на своєму початку, то, можливо, ти мав би право говорити так. Але ми уникаємо такого нечестя і говоримо, що Отець і безначальний, і ненароджений, а Син безначальний, але народжений від Отця. Яка ж потреба з такого вчення виводити такий нечестивий висновок? Ніякої немає потреби. Син є відблиск. А відблиск представляється нероздільно з тим єством, якого є відблиск.
Тому-то й Павло так назвав (Сина) (Євр. 1:3), щоб ми не припускали ніякого поділу між Отцем і Сином. Ось що виражається цим найменуванням. Такою подобою апостол виправляє безглузді думки, що приходять у голову людям безглуздим. Чуючи про відблиск, каже апостол, не думай, що Син не має власної іпостасі. Думка така нечестива і властива безумству савелліан і маркелліан. Ми вчимо не так; а говоримо, що Він має Свою власну іпостась. Тому, назвавши Його відблиском, апостол додає, що Він є і “образ іпостасі Його” (Отця) (Євр. 1:3), щоб тим виразити і власну Його іпостась, і єдність із Тим, Якого є образ.
Немає, як я вже казав, одного якогось достатнього виразу, щоб передати людям усе це вчення про Бога. Бажано, принаймні, згуртувавши кілька виразів, з кожного витягти те, що личить. У такий спосіб ми можемо віддати гідне славослів’я Богові, – гідне, кажу, – тобто, за нашими силами. А якби хто думав, що може говорити гідно про саму істоту божественну, і посилювався довести, що знає Бога, як Бог знає самого себе, той-то саме і не мав би жодного пізнання про Бога. Знаючи це, будемо твердо триматися того, що зрадили нам “ті, хто від самого початку були очевидцями і служителями Слова” (Лк. 1:2), і більше нічого не будемо випробовувати.
Дві небезпеки загрожують тим, хто страждає на цю хворобу: одна та, що вони марно трудяться, відшукуючи те, чого не можна знайти; інша – що прогнівляють Бога, намагаючись переступити межі, покладені Ним. А який це збуджує гнів у Бога, немає потреби говорити вам, бо вам усім це відомо.
Отже, віддаляючись від навіженства єретиків, будемо з трепетом слухати Його слова, щоб Він завжди охороняв нас. “На кого Я зглянуся, – каже Він, – на смиренного, на того, хто смиренний, хто розбитий духом, хто тремтить перед словом Моїм” (Іс. 66:2)?
Отже, полишивши цю згубну цікавість, станьмо краще журитися серцем, будемо оплакувати гріхи свої, як заповів нам Христос. Станемо сумувати за своїми злочинами, відновимо ретельно в пам’яті все, на що ми наважувалися в минулому часі, і все те постараємося абсолютно загладити. До цього Бог відкрив нам багато шляхів. “Говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43:26).
І в іншому місці: “я сказав: “сповідую Господу злочини мої”, і Ти зняв з мене провину гріха мого” (Пс. 31:5). Так, частий спогад про гріхи і звинувачення себе в них чимало сприяє зменшенню їхньої величі. Є й інший шлях, ще більш вірний, коли ми не пам’ятаємо зла ні на кому, хто згрішив проти нас, коли прощаємо всякому зроблені проти нас провини. Чи хочеш знати ще третій шлях?
Послухай, що говорить Даниїл: “спокутуй гріхи твої правдою, а беззаконня твої милосердям до бідних” (Дан. 4:24). Є і ще, крім цього, шлях – часта вправа в молитвах, постійне старанність у моліннях до Бога. Приносить нам чимало розради і відпущення гріхів також і піст, коли з’єднується з любов’ю до ближніх; він вгашає і силу гніву Божого. “Вода погасить полум’я вогню, і милостиня очистить гріхи” (Сир. 3:30).
Отже, будемо ходити всіма цими шляхами. Якщо будемо завжди дотримуватися їх і на них звертати свою увагу, то не тільки очистимо минулі злочини, а й на майбутній час вельми багато здобудемо для себе користі, – не дамо дияволу можливості нападати на нас, та й самі не впадемо в безтурботність життєву, в цю згубну цікавість. Диявол, між іншим, і до цього доводить, і потім до цих нерозважливих вишукувань і шкідливих балачок, щойно помічає, що люди віддаються ледарюванню й недіяльності, зовсім не піклуючись про доброчесне життя. Але ми загороджуємо йому цей прохід, пильнуватимемо, тверезітимемо, щоб, після короткого часу невеликих праць, досягти в безмежні віки безсмертних благ, благодаттю й людинолюбством Господа нашого ІІісуса Христа, через Котрого і з Котрим Отцю зі Святим Духом слава на віки віків. Амінь.
Святитель Іоанн Златоуст. Бесіди на Євангеліє від Іоанна Богослова
Благовіст
Просмотрено (1) раз
