10: два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар.
11: Фарисей, ставши, молився сам у собі так: Боже! дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар:
12: пощуся двічі на тиждень, даю десяту частину з усього, що придбаю.
13: А митар, стоячи віддаля, не смів і очей звести на небо; але, б’ючи себе в груди, говорив: Боже! будь милостивий до мене, грішника!
14: Кажу вам, що цей пішов до дому свого оправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підносить сам себе, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться.
Від Луки святе благовіствування Гл. 18:10-14 (зач. 89)
Богослужінням цього дня Церква вступає в підготовчу седмицю до Великого посту. Сьогоднішня неділя називається мовою церковного Уставу Неділею про Митаря та Фарисея.
Два чоловіки прийшли до храму: митар – збиральник податків, людина грішна, як сказали б зараз, корумпована, якого ненавиділи колеги за його посаду; і фарисей – представник релігійно-політичної партії, яка об’єднувала людей, що дуже турбувалися про благочестя.
Фарисей, звертаючись до Бога, подякував Йому за те, що він не такий, як інші люди, тобто не такий, як ті, що не належать до його партії. Далі фарисей став перераховувати свої чесноти: що він і молиться, і поститься, і дякує Богу за те, що він не такий, як той митар, що стоїть поруч з ним.
А митар, не сміючи підняти погляд до неба, б’ючи себе в груди, звертався до Господа: «Боже, будь милостивий до мене, грішного» (Лк 18:14). Звертаючись до учнів, Господь говорить, що митар вийшов із храму більше оправданий, ніж фарисей.
Двоє людей увійшли до храму помолитися. Два різні типи мислення. Два різні духовні шляхи. У центрі уваги одного – «я». У центрі уваги іншого – Бог. І тому перший шлях, зрештою, виросте в гордовитий сатанізм, що відкинув і вбив Христа, а другий шлях покаянням і смиренністю руйнує власну гординю і тим самим відкриває шлях Богові, Який вселяється в людину і робить із неї Собі храм – будинок спасіння душі.
Слово «гріх» перекладається з грецької мови як «промах», або «попадання повз». Така помилка може бути в будь-яких сферах життя людини, включаючи і молитву. Про це на сторінках Святого Євангелія свідчить нам і Сам Господь наш Іісус Христос:
«І, коли молишся, не будь, як лицеміри, котрі люблять у синагогах і на кутах вулиць, зупиняючись, молитися, щоб показати себе перед людьми. Істинно кажу вам, що вони вже отримують свою нагороду. Ти ж, коли молишся, увійди в кімнату твою і, зачинивши двері твої, помолися Отцеві твоєму, на самоті. І твій Отець, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослівності будуть почуті; не уподібнюйтеся до них, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, перед вашим проханням у Нього» (Мф. 6:5–8).
Ці слова Спасителя підтверджуються і у священицькій практиці. Досить часто бачимо людей, які приходять до храму з різними потребами. Часто із великим горем, гріхами, болем. І, незважаючи на ці хворобливі та важкі фактори, помічаєш одну й ту саму помилку.
Людина не йде до Бога як до Бога, тобто вона не шукає Бога. Їй потрібне лише те, що їй потрібно: сім’я, здоров’я, гроші, благополуччя у бізнесі чи кар’єрі. Церква для неї лише засіб отримати бажане. А потім, отримавши, піти убік від шляху порятунку, у своє болотце, і жити так, як жила раніше, без змін. Або, не отримавши, розчаруватись у християнському Бозі та піти шукати десь в іншому місці – в країну далеку…
«Молитва – причастя життя. Залишення її приносить душі невидиму смерть. Що повітря для життя тіла, то Дух Святий для життя душі. Душа через молитву дихає цим святим, таємничим повітрям».
Святитель Ігнатій Брянчанінов
Фейсбук. Свято-Успенская Почаевская Лавра
Просмотрено (0) раз
