Святі Праотці Святые Праотцы
За два тижні до свята Різдва Христового, Церква нагадує нам про його наближення і готує до гідної зустрічі з цім великим святом. У цей тиждень вона згадує святих, що жили до Різдва Христового, – старозавітних пророків, і всіх благочестивих людей, які з вірою чекали пришестя Спасителя, від чого і ця неділя називається неділею святих праотців.
Про цих святих людей у Священному Писанні говориться іноді дуже коротко, наприклад про великого праведника Еноха: «І ходив Єнох перед Богом; і не стало його, тому що Бог узяв його» (Бут. 5:24). Через ці скупі слова святі отці здогадують про те, що він був людиною незвичайно праведного життя, завжди пам’ятав Бога і невпинно Йому молився, і тому був узятий живим на небо.
Яскравим прикладом являється патріарх Авраам, котрий в образі свого сина Ісаака, в деякій мірі побачив образ Спасителя, адже за велінням Божим він приносив свого сина в жертву Богу. Пізніше Іісус Христос говорив до фарисеїв, що Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився. (Ін. 8:56).
Адже, Ісаак ніс дрова, що собою символізувало носіння хреста Спасителем на розп’яття. Гора Моріа вказувала на Голгофу, батько Авраам з сином три дні йшов до цієї гори, і в думках поховавши свого сина, показує нам знаходження тридневного мертвого Христа в гробі. Замість Ісаака був принесений в жертву овен. Це означає, що Іісус Христос – агнець страждав за всіх людей.
Важливий момент тут – це віра. Адже Аврааму вже була відкрита обітниця про майбутнє, про народи, котрі будуть благословенні в ньому Богом (Бут.12:2-3). Тому він, довіряючи Богу, виконує Його Волю, бо знає, що Бог може з каміння воздвигнути йому нащадків. (Лк. 3:8). І ця віра йому зарахувалася в праведність (Рим. 4:5). Праведник житиме вірою говорить пророк Аввакум (Аввак. 2:4).
Тому нам сьогодні пропонується багато прикладів з життя старозавітних людей, котрі показують нам приклад справжньої віри в прийдешнього Месію. Як говорить апостол Павло: «віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому».
Прикладом віри являється також праотець Яків. Хоча обманним шляхом забрав у свого старшого брата Ісава первородство, він переслідує в даному випадку не свій якийсь особистий інтерес, щоб стати наслідником батька Ісаака. Яків пропонує угоду лише тому, що ось зараз, тут, звершується діло спасіння Богом усього людства, і це діло готове попасти в руки недостойного.
Ще яскравим прикладом являється жінка, невістка патріарха Іуди, Фамар. Вона втрачає свого чоловіка, не маючи дітей. Другий чоловік (брат першого) помирає, як і перший, за свої гріхи.
Переживаючи за третього свого сина, Іуда не віддає Фамар йому за жінку, порушуючи тим самим древній звичай. Тоді Фамар йде, одягається блудницею, приваблює до себе Іуду і вагітніє від нього. Коли все пізніше вияснилося, Іуда говорить: «Вона стала справедливіша за мене» (Бут.38:26).
Фамар – іноплемінниця, і ось вона бачить, що перед нею народ, через який Господь звершує спасіння. Ця нитка тягнеться від Адама до Христа, і для того, щоб спастись потрібно бути дотичною до цієї лінії життя. Але тут від неї Фамар беззаконно відкидають. Тоді вона йде на гріх, на злочин ради того, щоб не залишитися в стороні цієї магістральної лінії спасіння, котра проходить через усе людство. Ми бачимо, що Господь її приймає, і в євангельському родоводі вона присутня.
Пізніше ми бачимо блудницю Рахав, котра жила в місті Ієрихоні. Вона прийняла вивідувачів, тобто шпигунів, котрих сховала та дозволила втікати їм від переслідування. Фактично вона стала зрадницею для свого народу на обмін життя своєї сім’ї. Але вона говорить по іншому: «я знаю, що Господь віддав землю цю вам», ось що визначає для неї цей вчинок. Вона побачила дію Божу, зрозуміла, що наближається Бог, вона залишає все, і йде на цю зраду ради того, щоб бути разом з вибраним Божим народом. Ми бачимо, що Господь також приймає її, і в родоводі Спасителя вона є.
На цих невеликих прикладах якраз відображається власне те, що являлось в ці старозавітні часи головним для людини- віра. Заради цієї віри, заради бажання переступити через все, але щоб бути з Богом, цим старозавітнім людям все прощається.
***
29 ДЕКАБРЯ – НЕДЕЛЯ 27-Я ПО ПЯТИДЕСЯТНИЦЕ, СВЯТЫХ ПРАОТЕЦ
В предпоследнее воскресенье перед Рождеством Христовым Церковь воспоминает всех ветхозаветных праведников, начиная от Адама, ожидавших пришествие Мессии Христа. Потому этот день зовётся Неделей святых праотец.
Это и праведники, жившие до всемирного потопа, — Адам, Авель, Сиф, Ено́с, Ено́х, Ламе́х, Ной и др., — и те, кого Библия прямо называет патриархами (с греческого — «родоначальник», «праотец») — родоначальники богоизбранного народа Авраам, Исаак, Иаков, Иосиф. Это и ветхозаветные пророки Моисей, псалмопевец Давид, Илия, Елисей, Исайя, отец Иоанна Крестителя Захария, сам святой Иоанн и другие, праведный Иов многострадальный, а также известные из ветхозаветных книг праведные жены: мать пророка Самуила Анна, Иуди́ф, Дево́ра, Олда́, Иаи́ль, Есфи́рь, Са́рра, сестра Моисея Мариа́м, Рахи́ль, Реве́кка, Руфь — и многие другие праведники.
Непреложная, живая вера в пришествие Мессии и благочестие праведников Ветхого Завета послужили тому, что в конце концов родилась Та, Которая стала достойной воплощения через Неё Спасителя мира, — Пресвятая Дева Мария.
На богослужении, которое совершается в канун воскресенья, особое внимание уделено ветхозаветному пророку Даниилу и трём отрокам — святым праведникам по имени Ана́ния, Аза́рия и Мисаи́л, которые в числе других были уведены в плен вавилонянами во времена вавилонского пленения (VI век до Р. Х.). За отказ поклониться идолу они были приговорены к казни. Но будучи брошенными в разжённую печь, отроки остались невредимы. Это чудо описано в 3-й главе ветхозаветной книги пророка Даниила. Оно стало прообразом Рождества Христова, потому что, как воспевает Церковь, Господь, воплощаясь через Богородицу, огнём Своего Божества не опалил «утробу Девы».
***
Тропарь, глас 2
Ве́рою пра́отцы оправда́л еси́,/ от язы́к те́ми предобручи́вый Це́рковь:/ хва́лятся в сла́ве святи́и,/ я́ко от се́мене их есть Плод благосла́вен,/ без се́мене Ро́ждшая Тя.// Тех моли́твами, Христе́ Бо́же, поми́луй нас.
Кондак, глас 6
Рукопи́саннаго о́браза не поче́тше,/ но Неопи́санным Существо́м защити́вшеся, треблаже́ннии,/ в по́двизе огня́ просла́вистеся,/ среде́ же пла́мене нестерпи́маго стоя́ще, Бо́га призва́сте:/ ускори́, о Ще́дрый, и потщи́ся, я́ко Ми́лостив, в по́мощь на́шу,// я́ко мо́жеши хотя́й.
***
Святі праотці – ось істинно великі люди! І якщо узагальнити думку, що визначає їхню величину, то вийде так: істинно великі тільки ті, які потрапляють до низки виконавців волі Божої про рід людський, – волі позитивної, – адже багато чого буває тільки з попущення Божого; бувають також сильні діячі, які діють поза волею Божою й навіть всупереч їй. Можуть і ці здаватися великими, але не самі по собі, а за тими великими протидіями, які спричиняє Промисел Божий для усунення заподіяного ними зла. Пряму волю Божу про вічне спасіння ми знаємо; але плани Божі про тимчасове перебування людей на землі приховані від нас. Тому нам важко визначати, хто діє пряміше саме з волі Божої. Один тільки негативний критерій можна визнати вірним: хто діє всупереч визначенню Божому про вічне спасіння людей, того не можна вважати великим, хоч би якими показними були справи його, бо очевидно, що він іде проти явної волі Божої. Хоч ця воля відома стосується не тимчасового, а вічного, але то безсумнівно, що одна воля Божа не може суперечити іншій.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
У Неділю святих праотців
Просмотрено (2) раз
