Прмч. Макарій Канівський, архім. Овруцький, Переяславський (1678)
День пам’яті (н. ст.) -26 травня; 20 вересня н.ст.; 23 жовтня
Святий Макарій народився 1605 року в місті Овручі, що на Волині, у знатній родині Токаревських, відомих ревнителів православ’я. Батьки виховали хлопчика в страху Божому, любові до молитви і храму.
У 1614–1620 роках святий навчався при Успенському Овруцькому монастирі та після смерті батьків, “Спаса Христа измлада возлюбивши”, став ченцем цього монастиря, почавши своє служіння з меншого монастирського чину — послушника. Молитва і читання святоотцівських творінь стали улюбленим заняттям постриженого молодого ченця.
1625 року чернець Макарій, з благословення архімандрита, залишив Успенський монастир і попрямував до єпископа Пінського Авраамія, котрий направив його до Куп’ятицького Пінського монастиря. Там преподобний так прославився подвижницьким, доброчесним життям, що незабаром (1630 року) був висвячений єпископом Лазарем (Барановичем) на ієродиякона, а через два роки був рукопокладений на ієромонаха.
Слава про зразкове чернече життя ієромонаха Макарія поширилася за межі Куп’ятицького монастиря, і 1637 року братія Симонівського Брестського монастиря звернулася з проханням до ігумена Куп’ятицького монастиря Іларіона (Денисевича) відпустити до них на настоятельство святого Макарія.
Але ієромонах Макарій був потрібен і куп’ятицькому ігуменові, і того ж року він послав його до Київського митрополита Петра Могили для вручення зібраних братією грошей на перебудову Київського Софійського храму та для прохання про допомогу для будівництва й оновлення зруйнованої монастирської церкви.
Побачивши в ієромонаху Макарії відданого сина Церкви Божої, митрополит видав йому універсальний аркуш для збору пожертвувань, а 1638 року призначив його настоятелем Кам’янецького Воскресенського монастиря (Гродненська область).
До пограбування і захоплення монастиря уніатами 1642 року преподобний Макарій керував братією цього монастиря. У суворий час братія Куп’ятицького монастиря прикликали на ігуменство преподобного Макарія, який керував цим монастирем до 1656 року. З 1656 до 1659 року включно він очолював Пінський монастир. У 1660 році в сані архімандрита, святий Макарій керував братією рідного Овруцького Успенського монастиря.
Життя православних християн було тоді непросте. Католицька Польща намагалася нав’язати їм унію і латинство. Понад дев’ять років тривала безперервна боротьба в Овручі. Уніати й ченці-домініканці неодноразово нападали на обитель преподобного, грабували церковне майно, завдавали побоїв і образ братії. Але угодник Божий Макарій не падав духом і підбадьорював братію надією на небесне заступництво. “Повторюйте, повторюйте частіше слова пророка Давида, — говорив він, — Господь — просвіта моя і спаситель мій, кого мені боятися?.. Нехай війна почнеться проти мене — навіть тоді уповатиму!” (Пс. 26:1-3). І серця ченців зміцнювалися твердою вірою та упованням на Всесильного Бога.
Під час нападу на обитель в 1671 році уніати закликали святого Макарія перейти в унію, але “віри православної безстрашний захисник” мужньо відповідав: “Яке спілкування можливе для нас із вами? Ви залишили правила Вселенських Соборів, прийняли передання неправди і замість того, щоб бути під Главою Церкви Іісусом Христом, схилилися перед земним володарем — Римським папою”.
Розлючені поляки, підбурювані єзуїтами, розорили місто й обитель і розігнали всіх ченців. Преподобний Макарій покинув монастир, у якому не залишилося жодного ченця, і вирушив для духовних подвигів до Києво-Печерської Лаври. Тут він провів у подвигах два роки. Але такий ревний захисник православ’я потрібен був не лише в Києві.
Митрополит Київський Іосиф (Нелюбович-Тукальський) призначив архімандрита Макарія настоятелем Канівського монастиря. Там угодник Божий, чоловік високого праведного та духовного життя, повчаючи всіх “істинної віри і життя богоугодного”, прославився багатьма чудесами й благодатним даром прозріння. Безліч убогих, бідних, хворих і скорботних людей приходили до нього в обитель, де отримували духовну пораду і зцілення.
Одного разу святий Макарій зцілив осліплого жителя міста Канева. “Віруй і молися Тому, Хто дав зір сліпому, — сказав він, — іди до навечір’я Богоявлення Господнього і молися”. Під час богослужіння, коли преподобний читав слова молитви на освячення води: “велий еси Господи и чудны дела Твоя”, сліпий побачив промінь світла, що промайнув біля очей, і раптово прозрів. На знак подяки Богу зцілений побудував храм на честь святого Богоявлення.
Відомий також випадок, коли преподобний Макарій “ледачого і неблагочестивого сина жінки благочестивої доброю порадою і молитвою навернув до покаяння. “Читай одну молитву “Отче наш”, — говорив преподобний юнакові, — і в ній знайдеш усе — і світло богопізнання, і уроки для життя, і розраду, і силу для духу; прочитати цю молитву з увагою, гадаю, не важко”. Молитва так сподобалася юнакові, що він став часто читати її і незабаром став чесною і добродійною людиною.
За два роки до блаженної кончини преподобний Макарій передрік руйнування Канева і своє страдницьке завершення життя. Він невпинно закликав твердо і безбоязно сповідувати святе православ’я: “Прийняти вінець нетлінний не можна інакше, — говорив святий, — як звершуючи законно подвиг свій. Нехай не відступлять православні від святої віри, а нехай прагнуть з терпінням на прийдешній подвиг, пам’ятаючи безперестанку Господа Іісуса”.
4 вересня 1678 року турки і татари напали на Канів і увірвалися до монастиря. З хрестом у руках преподобний безстрашно зустрів варварів на паперті храму. Татари стали жорстоко бити його, вимагали вказати, де заховано монастирське золото і майно. “Моє золото на Небі, а не на землі”, — відповідав святий старець. Нечестиві загарбники стали бити його палицями, ламали руки і ноги залізними знаряддями й здирали з нього шкіру. Але святий Макарій, закликаючи Найсолодшого Іісуса, терпляче переносив муки. “Стопи мої спрямуй на шлях мирний, до Тебе, Боже, — вигукував він, — бо цього бажає і в цьому скінчується душа моя”.
Через два дні (7 вересня 1678 року) мучителі відтяли преподобному Макарію голову і кинули тіло на площі. Християни таємно вночі внесли святого до монастирської церкви. Але вороги підпалили храм, і всі, хто ховався в ньому, загинули від вогню і диму. Коли загарбники пішли з монастиря, то вцілілі жителі міста знайшли тіло преподобномученика нетлінним. Неначе живий, в самій лише волосяниці, з хрестом на грудях і з хрестом у руках лежав преподобний. 8 вересня 1678 року християни поховали його святі мощі під жертовником храму.
1688 року під час перебудови монастирської церкви було відкрито гроб преподобного і в ньому було виявлено його нетлінне тіло, яке видавало пахощі. У зв’язку з небезпекою нападу на Канівську обитель 13 травня 1688 року святі мощі було перенесено до новозбудованого храму Михайлівського Переяславського монастиря, а після його закриття, з 4 серпня 1786 року, вони спочивали в Переяславському Вознесенському монастирі Полтавської губернії.
У 1942 році мощі було перенесено до Троїцької церкви міста Черкаси, а з 1965 року вони перебувають у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці того самого міста.
Тропарь преподобномученику Макарию, архимандриту Каневскому, глас 4
Христу́, нас ра́ди с Небе́с соше́дшему,/ после́довал еси́ в по́двизех твои́х,/ Мака́рие, о́тче наш./ Его́же моли́ о нас, ублажа́ющих тя,/ проще́ние прегреше́ний дарова́ти нам,/ любо́вию же и смире́нием сердца́ на́ша озари́ти// и спасти́ ду́ши на́ша.
Кондак преподобномученику Макарию, архимандриту Каневскому, глас 4
Нетле́нною красото́ю смире́ннаго жития́ твоего́/ Бо́га на земли́ просла́вил еси́/ и Боже́ственныя ве́ры чистоту́/ сохраня́ти лю́ди научи́л еси́,/ страда́льческими же по́двиги кончи́ну прие́м,/ от Бо́га просла́влен яви́лся еси́,// преподобному́чениче Мака́рие, о́тче наш.
Молитва преподобномученику Макарию, архимандриту Каневскому
О, пресла́вный преподобному́чениче Мака́рие, ско́рый помо́шниче и те́плый засту́пниче всех, притека́ющих к тебе́, предста́тельством свои́м пред Го́сподом умоли́ Спа́са на́шего, да обрати́т ду́ши на́ша к покая́нию и исправле́нию, да да́рует мир оте́честву на́шему и всей земли́ и да помо́жет всем нам тве́рдым бы́ти в ве́ре Правосла́вней и де́лех благи́х, да отжене́т от нас дух зло́бы и лука́вства и братолю́бие всели́т в нас, и да прино́сим плоды́ духо́вныя: любо́вь, бла́гость, милосе́рдие, ве́ру нелицеме́рную, кро́тость и воздержа́ние, и да, распя́вше на земли́ плоть на́шу со страстьми́ и похотьми́ и ду́хом живу́ще и ходя́ще, сподо́бимся жи́зни ве́чныя в ве́це гряду́щем, и, ра́йския сла́дости при́сно наслажда́ющеся с тобо́ю и со все́ми святы́ми, просла́вим Отца́, и Сы́на, и Свята́го Ду́ха, ны́не, и при́сно, и во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Свято-Успенська Почаївська Лавра, Фейсбук
Благовіст УПЦ
Просмотрено (5) раз
